Безбар’єрність
Безбар'єрність починається з розуміння

У сучасному суспільстві дедалі частіше говорять про безбар'єрність — і це не лише про пандуси чи ліфти. Це насамперед про людей, про можливість для кожного жити, навчатися, мріяти та розвиватися без перешкод.
Приклад родини Бабарикіних із Володимирівської громади — яскраве свідчення того, що жодні потреби не можуть зупинити прагнення до знань і мрій.
Мама Наталія Анатоліївна та тато Максим В'ячеславович щодня підтримує свого сина — Владислава, який має спинально-м'язову атрофію.
Коли хлопчикові виповнилося півтора року, батьки помітили, що він ще не ходить, як його однолітки. Тоді й почав бити на сполох. На жаль, встановлення точного діагнозу тривало майже п'ять років.
Попри хворобу, Владислав навчається в школі, має чудові успіхи й неймовірну жагу до знань.
«Вчителі приходять до нас додому, допомагаючи здобувати освіту та рухатися до своєї мети — стати програмістом. Йому досить некомфортно довго сидіти, але він любить навчатися. Кожен учитель знаходиться підхід до Влада самостійно. Що стосується побутових справ – йому завжди готові допомогти я, чоловік чи навіть молодша сестра», — розповідає мама Наталія Анатоліївна.
Владислав — приклад справжньої сили духу та мотивації. Його історія нагадує: безбар'єрність — це не про милосердя, а про рівність можливостей.
Коли ми створюємо умови, у яких кожна дитина може навчатися, спілкуватися, реалізовувати свій потенціал — ми будуємо суспільство майбутнього.
Безбар'єрність починається не із законів, а з нашого ставлення — з поваги, підтримки, відкритості. З бажанням бачити у кожній людині не обмеження, а талант.
Давайте разом творити світ, у якому кожна дитина може здійснити свою мрію — незалежно від фізичних бар'єрів.