ГОЛОДОМОР 1932 – 1933. Події та факти

23/11/2024

Треба говорити про минуле заради майбутнього, бо безпам’ятство, байдужість   породжують  бездуховність, що як ракова пухлина  роз’їдає тіло  і душу нації, перекреслює історію, паплюжить традиції,  руйнує соціокультурну самобутність народу. Це потрібне не тільки заради  відтворення історичної правди,  а й для нашого прозріння, розкріпачення суспільної свідомості, приспаною комуністичною нірваною, шокованою масовими репресіями, врешті покаятись у такий спосіб  за довготривале замовчування  злочину. Адже без каяття немає вороття.

Голодне лихоліття 1932-1933 років  - це проблема не тих років, а сьогодення, нашої моральності  духовності, патріотизму, це не історична минувшина, а  незагойна фізична і духовна рана  нашого народу,  вона жагучим болем пронизує  якими ми були до Голодомору  і якими стали після. Досі багато безіменних могил, відійшли у вічність очевидці цього страхіття,  а відтак  згасає і народна пам'ять  про найжахливий  злочин.

Багато висловлювань, думок , мовля, «навіщо згадувати минуле, усі страждали,  тим більше коли сучасне життя  в Україні, маловтішне».  Звичайно, усі страждали. Однак , найвища чаша страждань чомусь  випала і випадає на долю українського народу, і  знову ж таки завдячуючи   «старшому братові».

Документи, які зберігаються у державних  архівах, як ніщо інше, є історичним, юридичним  підтвердженням  жахливої, кривавої події  в історії людської цивілізації  голодомору – геноциду 1932-1933 року.

Отже, ось що говорять документи …

1930 рік

З  урожаю 1930 року  держава викачала з УРСР  464  млн.пудів  хліба.

1931 рік

Хлібозаготівельній план  з урожаю 1931 року   для основних регіонів    зернового виробництва виглядав так: (млн. пудів/тис.тон)

Вже  у 1931 році  обсяги зерна, що залишилися у селян після хлібозаготівлі  не забезпечували потреб. В Україні почався  ГОЛОД.

У 1932 році, при сталому насіннєвому фонді ( 2.8 млн.тон)  в українському селі  замість потрібного для харчування і фуражу 11-12 млн.тон , було залишено лише 2.7  млн.т.зерна.

1932 рік

3 січня  - постанова  Політбюро ЦК ВКП (б)  про вжиття заходів  для забезпечення  безумовного  виконання  плану хлібозаготівлі  згідно з рішення ЦК ВКП (Б).

11 січня  -  постанова ЦК ВКП (б)  про обов’язкове  продовження після виконання  встановлених планів  хлібозаготівель  заготівель понад план.

23 січня -  постанова ВКП (б)  про скорочення витрат пшениці на потреби постачання  у першому півріччі 1932 року  на 10 млн. пудів.

25 січня – постанова  політбюро ЦК ВКП (б)  про проголошення лютого ударним  місяцем закінчення хлібозаготівель, а також попередження  керівництва районів , що у випадку  зриву планів  товари, призначені  для стимулювання хлібозаготівель,   вивозитимуться з районів для продажу в містах.

17 лютого – директивний лист  ЦК КП(б) У та РНК УРСР  до облпарткомів , міськкомів, райкомів  про мобілізацію насіннєвих фондів  і організацію допомоги  недорідним районам  Західного Сибіру,  Уралу і Волги,  у зв’язки з чим « не може  бути мови про відпуск  насіння для України, де становище з врожаєм  цілком благополучне».

18 березня – Постанова ЦК ВКП (б)  та РНК УРСР  про завершення хлібозаготівель  «по колгоспному сектору», а також про організацію  весняної посівної кампанії з рекомендацією у разі  необхідності провести  позику насіння  з особистих хлібних ресурсів  колгоспників  з «обов’язковим поверненням натурою з нового врожаю». 

20 квітня – звіт Укрколгоспцентру про необґрунтоване застосування  примусових заходів  до колгоспів  і колгоспників , зокрема добровільного укрупнення колгоспів , розпуск колгоспів,  адміністративне втручання  і розпорядження їх майном і коштами , примусове усуспільнення  худоби,  внаслідок чого кількість колгоспів зменшилась  упродовж січня – квітня 1932 року на 4 800 одиниць.

26 квітня – лист  С.Косіора  Й. Сталіну про   економічне і політичне становище у південній частині  степових районів України  та продовольчі труднощі,  з тверденням  «Всякие разговоры  о голоде в Украине  нужно категорически отбросить».

15  червня – лист Й.Сталіна  Л.Кагановичу  про звернення  керівників УРСР  до ЦК ВКП (б) , із заявою  про те що  «Україні  дано більше, аніж треба. Дати  ще хліб  немає потреби  і немає звідки».

20 червня – постанова політбюро ЦК ВКП (б)  про необхідність  обмежитись  раніше прийнятими рішеннями ЦК щодо продовольчої допомоги Україні, і « додаткового завезення хліба в  Україну не робити».

20 липня – Лист Й.Сталіна  В.Молотову та Л.Кагановичу   щодо підготовки закону  про захист соціалістичної власності  із пропозиціями про необхідність  застосування «драконівських соціалістичних»  репресій, зокрема,  запровадження мінімального покарання  за порушення закону 10 років  ув’язнення, «а як правило – смертної кари, із відмовою амністії».

07 серпня -  прийнята постанова  ЦВК і РНК СРСР на підставі вище зазначеного листа , як «захід судової репресії».

26 липня – лист Й. Сталіна Л. Кагановичу, щодо підготовки закону  про захист соціалістичної власності з пропозиціями  передбачити в ньому : охорону залізничних вантажів , колгоспного, кооперативного  майна,  і власне колгоспів,  легалізувати і  «облагородити»  репресивну діяльність ОДПУ, у результаті чого  ті «на законном основании, а не по «призволу будут орудовать органы  ОГПУ».

15 серпня – постанова Наркомюсту УРСР про заборону колгоспникам продавати залишки зерна  до виконання плану хлібозаготівель,  тобто до 15 січня 1933року.

22 серпня – постанова Укрколгоспцентру про заборону  видавати хліб у громадському харчування, за винятком трактористів.

22 вересня –інструкція Верховного суду  й ОДПУ СРСР  щодо застосування  репресій відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року  про охорону  майна державних підприємств , колгоспів і кооперацій.

5 листопада –  постанова политбюра ЦК ВКП (б)  про посилення допомоги у проведенні хлібозаготівель з боку органів  юстиції, зокрема   про позачерговий розгляд справ  «виїздними сесіями на місцях із застосуванням судових репресій», організацію 5-10 додаткових  судових сесій  у кожній області, застосування  особливо сурових  заходів до торгівців хлібом , «розгортання масової роботи з мобілізації громадськості « довкола судових процесів.

11 листопада – постанова і інструкція РНК УРСР про застосування репресій  до одноосібників  за нездачу хліба.

14 грудня – постанова  ЦК ВКП (б) і РНК СРСР «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі  та в Західній  області, у якій наголошується питання  « правильного проведення українізації».

18 листопада – постанова ЦК КП(б)У «Про ліквідацію  контрреволюційних гнізд і розгром куркульських   груп».

18 листопада – постанова  РНК УРСР «Про  боротьбу з куркульським впливом  в колгоспах» та інструкція  з грифом  «оголошенню в пресі не підлягає» про боротьбу  з куркульським впливом  у колгоспах, яким запроваджувалося  занесення на «чорну дошку», колгоспів, що «злісно саботують здачу, продаж хліба за державним планом».

22  листопада -  постанова ЦК ВКП (б)  про створення в УРСР спеціальної комісії для остаточної ухвали  смертних вироків.

22 листопада – постанова ЦК ВКП (б) про вжиття репресивних заходів  щодо колгоспів , які саботують хлібозаготівлю.

25 листопада – розпорядження Наркомюсту УРСР  місцевим прокурорам  «Про заходи  посилення хлібозаготівель»  щодо забезпечення  найефективнішої репресії у цих справах  і рішучого  усунення  усіх елементів , що зривають виконання планів .

6 грудня  – постанова ЦК КП(б)У  і РНК «Про занесення  на «чорну дошку  сіл, які злісно саботують  хлібозаготівлі», а саме : …., …., …, с.Піски  Баштанського району  Одеської області.

27 грудня – постанова  політбюро ЦК ВКП (б)  про виселення  500 родин селян з Одеської області ( сучасна Миколаївська область входила до складу Одеської).

1933 рік

22 січня  - директива  ЦК ВКП (б) і РНК СРСР про попередження  масових виїздів  голодуючих селян за продуктами .

23 січня – постанова політбюро ЦК КП(б)У  про виконання директиви ЦК ВКП (б) і РНК СРСР про попередження  масових виїздів  колгоспників  та одноосібників за межі України.

Продовжувати  можна і далі, однак , на мою думку, кінець 1932 року  став критичною межею, позбавленої  здорового глузду, людиноненависного   геноциду українського народу, коли державні, політичні  органи  знищують фізично, юридично, економічно український  народ.     

Посудіть самі.

Постановою  Раднаркому  УРСР І ЦК ВКП(б) від 10 січня 1933 року  на «чорну дошку» занесений  Снігурівський район (Державний архів Одеської області, , Ф.П-11,  оп.1, спр.165, л.л.136-137.)

Постановою Раднаркому УРСР і ЦК ВКП(б) У від 06.12.1932 року   на «чорну дошку» занесене село Піски  Баштанського району , на території села знаходились три колгоспу : «Модельний цех», «14-річчя Жовтня»,  «Червона Україна». За 1932-1933 роки голодною смертю у селі загинуло понад 220 осіб, за іншими даними понад 600.

Цією ж постановою  занесені колгоспи «Нове життя», с.Кашперо-Миколаївка, с.Онуфріївка Баштанського району.  Люди знищувались фізично – голодом, репресіями, фінансовими,  економічними санкціями.

Рішенням райвиконкомів на «чорну дошку» були занесені  Снігурівська МТС, колгоспи Новобузького району -  «Веселий шлях-II» (м.Новий Буг), «За колективізацію» (с.Софіївка),  «Скрипник» ( с.Миролюбівка), «Перебудова» (Новоолександрівка  – населеного пункту не існує).

За архівними статистичними даними станом на 1 грудня 1932 року у Баштанському районі налічувалось 8 233 голодуючих дорослих, 6044 – дітей. Всього по району голодувало  14 279 осіб.

За довідкою ДПУ УРСР у лютому  -  березні 1933 року в Україні голодувало 11 067 родин у 738  населених пунктах  139 районів.

Із 1028 архівних справ щодо репресованих осіб  у  Миколаївській області  у 1932-1933 роках, які були передані  Службою безпеки України в Миколаївські області  до обласного державного архіву, 371 справа   на жителів сучасного Баштанського району. В розріз  колишніх районів: Баштанський -171,  Березнегуватський - 27, Казанківський  - 11, Новобузький – 75,  Снігурівський  - 87. Слід зазначити, що  це неповна інформація по репресованим, так як  Миколаївська область, як самостійна адміністративно - територіальна одиниця утворена у 1937 році, відбувалися і зміни у підпорядкуванні населених пунктів  усіх районів.

Статистичні дані свідчать, що  у серпні 1932 року  у справах хлібозаготівлі  в Україні арештовано  1491 особа,  у вересні – 2526, у жовтні – 2850, у листопаді - 14 230,  грудні 1932 року – перша декада січня 1933 року – 15 690 осіб.  У 1932 році органами ДПУ УРСР  всього заарештовано 74,8 тисяч осіб , у 1933 році – 124, 5 тис. громадян.  За невиконання планів хлібозаготівлі  були виключені з партії та притягнуті до відповідальності керівництво Баштанського району -  секретар  РК КП (б) Шевченко, голова райвиконкому  Лаботорин, голова районної  парткомісії Вахранев.

Одним із репресивних заходів стало насильницька висилка   родин землеробів   за межі України – в райони Крайної Півночі, Сибіру, Казахстану.  Всесоюзний  переселенський комітет при РНК СРСР  приймає постанову «Про  переселення 20 тисяч господарств в Україну,  регіони вербовки переселенців : Західна область,  БССР, ЦЧО, Іванівська область,  Горьковський край.  22 жовтня 1933 року  політбюро ЦК ВКП (б)  приймає постанову  про переселення 21 тисячі колгоспників до України, а  9 грудня про переселення 16 тисяч  колгоспних господарств з Чернігівської, Київської й Вінницької областей  до  Донецької ( 44 ешелони) ,  Дніпропетровської (109 ешелонів) ,  Харківської (80 ешелонів)  і  Одеської областей(35 ешелонів) , 3 тисячі родин – з ЦЧО до Дніпропетровської області. За зведенням Всесоюзного переселенського комітету при РНК СРСР  у кінці 1933-1934 роках до України було переселено  4 655 господарств  ( 24 264 особи,  61 ешелон)   Білоруської РСР до Одеської області та  констатовано, що «план перевезень  в Україну колгоспників  із інших територій країни закінчено і перевиконано на 104,7 %».  Переселенців  поселяли  у  будинки померлих від голоду, виселених, позбавлених домівок, майна українців.

У довіднику «Адміністративно – територіальний поділ  УРСР на 1 вересня 1946 року, станом на 07.1941 року ,   за 1932-1933 роки з мапи Баштанського району зникло -  18 населених пунктів  (хуторів),  Казанківського   (Володимирівського)  - 21,  Новобузького - 9.  Зникали родинні хутори,  господарства, оселі,  сім’ї, батьки, діти …

Встановити точні втрати українських  родин  у  ті  страшні роки неможливо. За одними джерелами - 10, 1млн , за іншими понад 11, 5 млн.  українців. За  деякими архівними даними , інформацією, отриманою  при опитування старожилів,    у 15 населених пунктах Баштанського району померло від голоду – 1032 особи, кількість померлих у самій  Баштанці не встановлена. У Березнегуватському районі у 4 селах – 61 особа, у 10 – не встановлена, Новобузький район  у 5 селах – 508 осіб, у  20, в  тому числі м.Новий Буг – не встановлено, у Снігурівському районі    у 11 селах-  49 осіб, м,Снігурівка  - 9 осіб. Чи відповідають дійсності  ці цифри ?

16 лютого 1933 року в Україну надходить дерективава: : «Категорично заборонити в якій би то не було організації вести реєстрацію випадків опухання і смерті на грунті голоду, крім ДПУ». Сільрадам наказано при реєстрації не вказувати її причину.  У  документах з реєстрації актових записів про смерть  причину смерті вносили  -  «водянка головного мозку, сухоти,  запалення легень, слабкість серцевої діяльності , туберкульоз , запалення нирок тощо.». Такі діагнози  є у актових записах с.НовоДанціг ( с.Виноградівка Баштанського району ) за 1933 рік. Таємною директивою Одеського виконкому до міських рад та районних виконкомів , райкомів ВКП(б)  та інспекторів  управління народно -господарського обліку Одеської області, до складу якої входила сучасна Миколаївська область,  від 13.04.1934 року  доручено «вилучити із сільрад книги смертей за 1933 рік усіх без винятку сільрад, а за 1932 рік – за списком,  який наданий УНХУ. Вилучені книги  від сільрад передати у таємному порядку для зберігання  у райвиконкомах».

Найкривавішою, найболючішою  є доля  дітей  під пресом голодного геноциду.  Смертність  дітей  становить понад 50 % від усіх померлих. За неповними даними, кількість учнів  у початкових, неповних середніх, професійних школах, у  дошкільних закладах за три  голодних роки  зменшилась на 1 071 000 осіб.

Тисячі архівних документів,  свідчень очевидців тих страшних подій  переконали людство  у тому, що голодний геноцид, голодомор в Україні  у 1932-1933 роках  був , що причиною цією трагедії були цілеспрямовані дії  радянської комуністичної влади.

Використана література та джерела:

1. Національна книга пам’яті жертв Голодомору  1932-1933 років в Україні. Український інститут національної пам’яті , вид-во ім. Олени Теліги, Київ, 2008.

2. Національна книга пам’яті жертв Голодомору  1932-1933 років в Україні. Миколаївська область. Український інститут національної пам’яті , Миколаївська ОДА,  Вид-во «Шамрай», Миколаїв, 200.

3. Національна книга пам’яті жертв Голодомору  1932-1933 років в Україні. Одеська область. Український інститут національної пам’яті, Одеська ОДА, вид-во «Астропринт», Одеса,  2008.

4. Національна книга пам’яті жертв Голодомору  1932-1933 років в Україні. Херсонська область. Український інститут національної пам’яті, Херсонська ОДА,  вид-во «Наддніпрянська правда», Херсон, 2008.

5. Виставка «Голодомор 1932-1933 років. Геноцид українського народу». Український інститут національної пам’яті, вид-во ім. Олени Теліги, Київ, 2008.

6. Голодомор 1932 - 1933 . Баштанський район. Історія – документи – списки. Редакційна колегія, вид-во студія «Макс», Баштанка, 2008.

7. Голодомор 1932 - 1933 . Баштанський район. Народна правда. Редакційна колегія, вид-во студія «Макс», Баштанка, 2008.

Матеріал підготувала Людмила Чорна, начальник архівного відділу 

Всі новини →