Трагічна сторінка історії народу. 21 травня – День пам‘яті жертв політичних репресій

21/05/2017

80 років тому розпочався Великий терор – період, коли сталінські репресії досягли свого апогею.

2 червня 1937 року було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) «Про антирадянські елементи», відповідно до якої 5 серпня 1937 року вийшов наказ НКВС СРСР №0044, який поклав початок масових репресій.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Понад 1,7 млн людей було відправлено в табори.

Згідно даних розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 роки жертвами розкуркулення стали понад 2 млн 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му – 159537, у 1938-му – 106096, у 1939-му – 11744. Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

Репресії торкнулися представників різних національностей, різного віку, всіх прошарків населення – чи то селянин, голова колгоспу, рядовий робітник, керівник підприємства, вчитель або лікар. Для розуміння того, наскільки безжальною і жорстокою була машина сталінських репресій, наведу кілька кримінальних справ реабілітованих земляків.

Деякі справи зберігаються в Державному архіві Миколаївської області і доступні для ознайомлення.

Справа №11745 директора Баштанської МТС (машино-тракторна станція) Василя Федоровича КАЛЕНІЧЕНКА, 1891 р.н., уродженця хутору Комендантове, Дубов’язівського району, Чернігівської області.

Підґрунтям до фабрикування справи проти В.Ф.Каленіченка стала заява (травень 1936 року), а по суті наклепницький донос, до секретаря ЦК КП(б)У П.Постишева від колишнього жителя с.Баштанка і службовця Баштанської МТС, звільненого за розкрадання майна. У ній він розповідав про директора МТС, як про колишнього білого офіцера, поміщика, розкрадача колективного майна та інше.

З матеріалів слідства стало відомо, що В.Ф.Каленіченко почав працювати в Баштанській МТС з 1930 року, а 1934 року згадується як директор МТС. У 1937 році, на час арешту директора, Баштанська МТС обслуговувала 30 колгоспів району, машино-тракторний парк нараховував близько 250 одиниць техніки. МТС працювала, тримаючи досить високі показники в складник умовах матеріально-технічного забезпечення.

В.Ф.Каленіченка було заарештовано 11 вересня 1937 року та направлено в тюрму НКВС (Наркомату Внутрішніх Справ) м.Одеса. У розгляді справи трійка «виявила», що В.Ф.Каленіченко походив із заможної селянської сім’ї, служив офіцером у царській армії під час Першої світової війни. З 1917 по 1920 роки входив до боротьбистської організації в м.Черкаси, а у 1935 році його було втягнуто в українську контрреволюційну націоналістичну організацію. Його батько протягом 30 років був Конотопським повітовим старшиною.

До справи було долучено листа товариша Ш., у якому виводилася нібито «продуманная система вредительства» директора МТС, що проявлялася в ремонті тракторів та комбайнів, ігноруванні чеканки хлопку, оранці, у провальній організації роботи потенційних стахановців та іншому.

На засіданні членів Бюро Баштанського РК КП(б)У (під головуванням тов. Сенкевича) від 11 жовтня 1937 року тов. (товариші) Чудун, Прокопенко, Романов, Зельцер заслухали інформацію про В.Каленіченка. Як «активний учасник контрреволюційної організації», Василь Федорович був виключений із рядів ВКП(б), відсторонений від займаної посади директора Баштанської МТС, а справи МТС були передані його заступнику тов. Овчаренку. 

За матеріалами слідства було допитано 10 свідків, як працівників МТС, так і його земляків з Чернігівщини. У показах свідків не знайшлося підтвердження висунутих проти нього обвинувачень, окрім того, що він походив із заможної селянської родини та служив у царській армії. Речові докази за матеріалами справи були відсутні. В.Ф.Каленіченко своєї вини не визнав. Відповідно до постанови трійки УНКВС по Одеській області від 2 листопада 1937 року В.Ф.Каленіченка було розстріляно 14 листопада 1937 року.

За поданням Лідії Василівни Каленіченко, яка проживала в с.Галиця, Ніжинського району, Чернігівської області, 9 жовтня 1989 року Василя Федоровича Каленіченка було реабілітовано, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «О дополнительных мерах по восстановлению справедливости в отношении жертв репрессий, имевших место в период 30-40-х и начала 50-х годов».

У сусідній, Привільненській МТС, також відбулася чистка керівництва, до того ж, двічі. 10 жовтня 1937 року було заарештовано директора Павла Петровича Залевського, 1898 р.н. Рішенням Наркома Внутрішніх Справ СРСР і Прокурора СРСР від 26 листопада 1937 року його було засуджено до розстрілу. Страчено 8 грудня 1937 року. А вже 7 січня 1938 року було заарештовано наступного директора Привільненської МТС Михайла Андрійовича Довгаля, 1902 р.н. Його було засуджено трійкою УНКВС у Миколаївській області до 8 років виправних трудових таборів.

Слід згадати і репресованого в 1935 році заступника директора Баштанської МТС Антона Власовича ПРЯДКА, який проходив за груповою сфабрикованою справою №3897 проти контрреволюційної есерівської організації, яку у більшості своїй складали учасники Баштанського повстанства 1918-1919 років. А.Прядка засудили до 6 років виправних таборів з конфіскацією майна. Він помер 1942 року у таборі в Магаданській області. Однак стосовно його долі є й інші свідчення, котрі вказують на те, що він залишився живим і його бачили після війни в Україні.

Справа №9478 медсестри Баштанської народної лікарні Леокадії (Лідії) Іполитівни ЛУБКО-ШЕВЧЕНКО, 1894 р.н., польки за національністю. З 1934 року проживала в с.Баштанка, чоловік – Марко Петрович Лубко, голова колгоспу. Леокадію Лубко-Шевченко заарештовано 26 жовтня 1937 року, перебувала під арештом у тюрмі НКВС у Миколаєві. За свідченням двох працівниць колгоспу ім. Політвідділу, вона неодноразово затівала сварку зі стахановками, обзивала і тим самим зривала їхню роботу, як передовиків виробництва. Проявляла своє невдоволення радянською владою та колгоспами. Використовувала вираз: «Скільки б ви не працювали в колгоспі, все рівно нічого не будете мати». Речові докази по справі були відсутні. Л.Лубко-Шевченко вини своєї не визнала. Рішенням Народного Комісаріату Внутрішніх Справ СРСР – Генерального Комісара Державної Безпеки тов. Єжова і Прокурора СРСР тов. Вишинського від 25 грудня 1937 року засуджена до розстрілу, який було приведено до виконання 3 січня 1938 року. У 1989 році справа Л.І.Лубко-Шевченко була переглянута і 25 грудня 1989 року її повністю реабілітовано. Родичі репресованої не були встановлені.

Справа №2270 репресованих шкільних вчителів, за якою проходили: Анастасій Ісидорович ДЕЙНЕГА, Яков Тихонович КАЛЕНІЧЕНКО, Михайло Абрамович РИЖИК, Микола Васильович АМЕЛІН.

А.І.Дейнега, 1889 р.н., освіта вища, працював у Привільненській середній школі, завідувач педагогічної частини. Я.Т.Каленіченко, 1888 р. н., уродженець с.Привільне, освіта середня педагогічна. М.А.Рижик, 1889 р.н., уродженець с.Привільне, освіта середня педагогічна, вчитель Ленінської середньої школи. М.В.Амелін, 1907 р.н., уродженець с.Привільне, з незакінченою вищою освітою, вчитель школи с.Леніне. Усі були заарештовані в жовтні-листопаді 1937 року.

За матеріалами справи вчителі, які в роки революції служили офіцерами в армії Української Народної Республіки та армії Денікіна, були звинувачені в організованій контрреволюційній націоналістичній роботі, що серед вчителів та учнів проводили агітацію проти радянської влади, «держат в зажиме молодых учителей и комсомольцев, и берут над ними засилье». Тим, хто у попередні роки був заарештований і написав підписку про співробітництво (перебував у якості секретного співробітника ДПУ-НКВС), у провину ставили те, що не співпрацювали з органами НКВС, бо не доносили на осіб, які проводять «антирадянську підривну роботу».

Я.Т.Каленіченко був звинувачений і в тому, що організовував жителів села проти закриття сільської церкви. Обвинувачені винними себе не визнали. Рішенням трійки при НКВС по Миколаївській області від 8 грудня 1937 року Анастасій Дейнега, Яков Каленіченко, Михайло Рижик визнані винними і засудженні до розстрілу, а Микола Амелін – до 10 років позбавлення волі. Вирок з вищої міри покарання було приведено до виконання в 20-х числах грудня 1937 року. У травні 1957 року дана кримінальна справа репресованих була переглянута і засуджені вчителі були реабілітовані.

На сьогодні в м.Миколаїв, на жаль, відоме поки одне місце поховання репресованих жителів Миколаївщини, розстріляних у 1930-х роках, – на центральному (старому) кладовищі, недалеко біля його входу. Можливо, там покояться наші земляки.

Сьогодні увічнення пам’яті жертв державного террору радянської доби 1917–1980-х років покладена на діяльність Миколаївського обласного центру пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності. З інформацією та матеріалами про репресованих громадян можна ознайомитися на сайті Головної редакції колегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», Інтернет-проекту «Національний банк даних жертв політичних репресій радянської доби в Україні» за Інтернет-адресою reabit.org.ua

Запрошую рідних репресованих земляків до співпраці з районним краєзнавчим музеєм для збереження пам’яті про них та створення повноцінної музейної експозиції. Тел. музею 2-83-21

Олег ТРЕБУХ, директор Баштанського районного краєзнавчого музею, Баштанка.НЕТ

Всі новини →