Історія села Новоолександрівка
« Батьківщина – мій рідний край »
Степ, де зараз знаходиться село Новоолександрівка, у далекому минулому являв собою безкрайній простір, вкритий густою травою, цей край називався диким полем.
Родючі чорноземні ґрунти приваблювало на ці землі чимало людей . Територія степу почала швидко заселятися переселенцями з різних губерній Росії, де бурхливо почало розвиватися сільське господарство, конярство , вівчарство. В південні причорноморські степи царський уряд і поміщики переселяли селян з інших країв України і центральних губерній Росії.
Серед поселенців велику частину становили втікачі, яких кріпосний гніт гнав з насиджених місць. Статистичний опис Херсонської губернії, проведений пізніше, показав, що там жили нащадки кріпаків 23 губерній.
Переселення супроводилось виникненням ряду нових міст і сіл.
Так в 1848 році виникло село Новоолександрівка, яке раніше називалось „Розтиківкою” і „Новоселівкою”
А вже в 1850 році село Новоолександрівка входила до складу Явкинської волості Херсонського повіту і губернії.
Природні і кліматичні умови цих земель сприятливі для розвитку сільського господарства. Вони розташовані майже в центрі Причорноморської низовини, в басейні Південного Бугу та його лівої протоки Інгулу. Рельєф цього краю в основному рівнинний.
Після реформи 1861 р. в селі почало розвиватися ремісництво і торгівля, хоч основною галуззю, як і раніше ,залишалося землеробство. На цих землях працювали казенні селяни, становище яких було надзвичайно тяжким, особливо в 1873 році.
Із загального числа жителів 1290 чоловік , голодуючих було 954 чоловік, а мали потребу в посівному матеріалі всі жителі села.
Помітний кількісний ріст населення в дальшим класовим розшаруванням позначився і на Новоолександрівці.
В 1887 році в селі проживало 1810 чоловік, нараховувалось 331 господарство, із них привілейованих господарств було 4, казенних селян - 318, міщан – 9.
Після реформи 1861 року селяни одержували наділи по 8 десятин на їдока чоловічої статі (6 десятин орної землі та 2 десятини невдобів). Одержані наділи, за які селяни платили викуп, не можна було продавати, але на випадок смерті господаря земля переходила у власність рідні (брата або сина).
Хоча основна маса селян володіла від 2 до 8 га землі, то сільські багатії мали слідуючи: Бойко – 60 десятин, Ілля Дорошенко – 100 десятин, Луценко – 400 десятин, Юрченко мав молотарку і паровик.
Досить на низькому рівні була культура на селі в той час. Достатньо сказати, що до 1880 року в селі не було ні бібліотек, ні читалень і на 2000 чоловік населення лише в 1880 році було відкрито першу школу, розраховано на чотири роки навчання.
Окремі селяни відкривали свої кустарні майстерні по виробництву лопат, сап, ножів, сокир. Селянин Зотка тримав свою кузню. У селі була лавка, якою володів Тамілін Кирило, але найбагатшим був крамар Дибольський М.А.
В кінці ХІХ ст. і на початку ХХ ст. на Україні починають народжуватись перші марксистські організації, які ставили перед собою мету покращити життя робітників і селян.
В село марксистські ідеї проникли в 1905-1907 роках . Першим пропагандистом марксистських ідей в селі Новоолександрівка був вчитель земської школи Іван Тимофійович Гідудяєв. Він згуртував навколо себе групу товаришів, які займалися читкою заборонених революційних книг, вели агітаційну роботу. Агітація членів групи сприяла тому, що під час революції 1905 року новоолександрівці виступили на активну боротьбу проти гнобителів. Вони розгромили маєтки поміщиків в селі Лоцкіно князя Трубецького. Очолював цей рух Гуньковский Петро Кирилович.
Починаючи з 1907 року, селяни Новоолександрівки почали переселятися в місто Миколаїв. Жорстока експлуатація поміщиків, злидні, голод змушували селян йти в місто. Серед перших робітників із села Новоолександрівка був Ткаченко Григорій Якович. Через нього і інших земляків селяни знайомилися з політичними подіями в країні.
Важливою звісткою була Лютнева буржуазно-демократична революція, яка прийшла в село в березні 1917 року. Ця подія викликала загальну демонстрацію селян. З міста в село приїжджали робітники, де на скликаних сходках були створенні нові органи влади – волосні і сільські комітети.
Великою радістю зустріли новоолександрівські бідняки Жовтневу революцію, ленінський декрет про мир і землю. В село повернулися солдати – фронтовики Третяк П.С., Приходько, брати Сябро Терентій Минович і Павло Минович та інші.
В 1918 році, коли на Миколаївщині була встановлена радянська влада, головою ревкому в селі Новоолександрівка був колишній червоноармієць – доброволець Приходько Павло Семенович (1893 року народження ). Це був перший комуніст на селі який вступив до лав партії в 1918 році.
З перших днів Радянської влади була створена сільська рада, головою якої був Сябро Павло Минович. В селі було розкуркулено в 1918 році Луцика Афанасія, Лободу Матвія, Степко Анастасія, Степка Петра, Овода Захарія, Пшеничного Василя, Галушку А.Т. Андріївського Павла та інших.
В 1918 році кайзерівська армія окупувала Україну. В містах і селах був встановлений грабіжницько – колоніальний режим.
В 1919 році Новоолександрівка була зайнята денікінцями. Звіряча розправа білогвардійців не зупинила народної боротьби, а викликала нову хвилю гніву й обурення. Героїчна боротьба селян і утворення „Баштанської республіки” явилась закликом до боротьби і новоолександрівців. В кінці січня 1920 року село було визволене Червоною Армією.
Після розгрому Денікіна в 1920 році в селі були створені перші органи Радянської влади – сільрада і ревком . Ініціаторами їх створення були Павло Семенович Приходько, брати Сябро Павло і Терентій, Христофор Задирака і Калістрат Ковбань. Слідом за цим в Новоолександрівці було створено перший партійний комуністичний осередок, до складу якого входило два комуніста.
Секретарем першого осередку був Приходько. Пізніше до осередку входили Сябро Павло, Савченко Дем’ян, Чередніченко Дем’ян, Винник Євдокія Навоженко Захар, Лісниченко Іван та інші.
Комуністи велику роботу провели по поміщицької і куркульської землі серед селян, організували першу сільськогосподарську артіль (1922 рік), боролись за ліквідацію неписьменності. В 1926 році більшість комуністів роз’їхались і новий осередок було створено в 1929 році. Водоп’янов Іван Петрович був другим секретарем партійної організації до якої в 1929 році вже входили Сябро Павло і Микола, Лісниченко Іван, Іващенко та інші.
З встановленням Радянської влади на селі, селяни одержали землю, яку вони з великою любов’ю взялися обробляти . Перші роки встановлення Радянської влади на селі для бідних селян були важкими , хоч землю селяни одержали, вони не змогли її обробляти, не було тяглової сили, посівного матеріалу. Але не дивлячись на трудності для колективного обробітку землі селяни почали об’єднуватися в сільськогосподарські артілі, і вже 25 вересня 1922 року загальними зборами членів артілі був прийнятий перший статут сільськогосподарської артілі ім. Шмідта, в яку входило 9 родин. Працездатних членів артілі було 25 осіб землі – 98,5 десятин.
В 1923 році було створено комітет незаможних селян. В цей перший комітет незаможних селян входило 70 осіб на чолі якого був Іващенко Григорій і вчитель Щиткань Олександр Романович.
Для полегшення обробітку землі члени сільських КНС на організаційних зборах 30 листопада 1926 року прийняли постанову про організацію машино – тракторного товариства під назвою „Маяк”. Одночасно було прийнято його статут. Обрано правління в склад якого ввійшли Задирака Христофор Маркович (голова), Сябро Павло Минович (секретар) і члени правління Тамілін Кирило Михайлович, Письменний Іван Варфоломійович, Король І.А. На добровільних началах в товариство об’єднались 10 чоловік.
В 1923 році на території Новоолександрівка нараховувалось 514 дворів в яких проживало 874 чоловіка, 1044 жінки і 1007 дітей до 16 років. З культурних закладів в селі була хата – читальня і дві школи, які охоплювали навчанням 279 учнів.
В 1925 році в селі було організовано перший комсомольський осередок. Першими комсомольцями були: Федорюк Іван Лаврентійович, (секретар), Водоп’янов Іван Петрович, Руденко Олександр Петрович, Лісниченко Василь Федорович, Лаюк Валентин Іванович, Сябро Петро, Лісник Петро, Лісник Василь, Ткаченко Федір.
В 1929 році на території села був створений перший колгосп ім. Сталіна, в який входило 560 господарств і нараховувалось 1560 працездатних чоловік, а через 6 місяців на основі даного колгоспу було створено 7 малих колгоспів: ім. Котовського, ім. Шмідта, ім. Будьонного, ім. Фрунзе, ім. Енгельса, ім. Сталіна, ім. Ворошилова.
В 1931 році появились в Новоолександрівці 4 трактори ХТЗ, які обслуговували 7 колгоспів. Бригадиром тракторної бригади був Лаюк В.І. Першими трактористами були Дмитренко С.Ф. Чупренко І.В. Токар І.В. Грицюк І.З. Колісниченко В.І. Кулаченко А.К. Тракторну бригаду обслуговувала Новоолександрівська МТС, яка знаходилась на території с. Добра.
В 1936 році в селі були 2 автомашини. Першим шофером був Моргун М.Т.
В 1940 році в селі зріс рівень культурного і матеріального життя, вже було 2 семирічні школи, 2 клуби, 228 велосипедів, 112 швейних машинок, 7 молотарок, 8 комбайнів „Комунар”.
22 червня 1941 року почалась війна, всі чоловіки села Новоолександрівка по 1920 рік народження були мобілізовані в військо.
12 серпня 1941 року гітлерівці захопили село Новоолександрівка, призначили старосту колишнього куркуля Івана Фоміна, який разом з німецьким комендантом Ріттом жорстоко розправлялись з людьми , били людей нагайками, молодь 1925 -1926 року народження відправляли в Німеччину. Всі цінності колгоспів, і колгоспників (худобу, хліб, сільгоспінвентар) вивозили в Німеччину. Жорстокі розправи окупантів з людьми не зламали в колгоспників віру в перемогу Червоної армії. В селі ще більше стала наростати ненависть до ворога, колгоспники розбирали зерно, ламали техніку, ховались від вербовки в Німеччину. Такі колгоспники, як Драгуновський Дмитро, Важливець Андрій, Нестеров та інші були розстріляні за зв’язок з партизанами.
За період окупації фашисти забрали понад 500 голів рогатої худоби, багато курей, свиней. Покидаючи село, 13 березня 1944 року фашисти хотіли спалити село і знищити людей, але наші війська швидко пішли в наступ і карателі не встигли спалити село, згоріло всього 6 будинків.
672 чоловіки боролись на фронтах, з них загинуло 268 чоловік. Нагороджено орденами і медалями 113 новоолександрівців, а Івану Яковичу Григор’єву присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Григор’єв Іван Якович народився в селі Новоолександрівка в 1924 році, після смерті батька і матері в 1933 році, як безпритульного відправили в дитбудинок ім.Петровського в м. Миколаєві. Тут він закінчив`7 класів, школу ФЗО і працював ремісником на заводі ім. Косенка. Під час війни він займався евакуацією заводу і одним із останніх на паровозі виїхав в серпні 1941 р. з Миколаєва. До 15.08.1942 року Іван Якович працював на військовому заводі в Сталінграді і в цей час був призваний в Радянську Армію ,обороняв Сталінград. За оборону Сталінграда був нагороджений медаллю „За відвагу”. Закінчив артучилище з відзнакою в чині лейтенанта був направлений командиром взводу протитанкових гармат і визволяв Україну ,Молдавію. За успіхи в переправі через Дніпро був нагороджений орденом „Червона зірка”. На початку 1945 року ударну армію, де був Іван Якович, перекинули в Польщу за Віслу. Полку було дано завдання прорвати оборону німців. В жорстокому бою загинув командир батареї. Іван Якович взявся сам командувати батареєю, лінію оборони німців було прорвано. В цій битві Іван Якович був поранений. Після виходу із госпіталя Григор’єву І.Я оголосили Указ Президії Верховної Ради СРСР від 27.11.45 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі „Золота зірка”. В числі перших воїнів увірвався в Берлін де і закінчив війну і був нагороджений медаллю” За взяття Берліна” .
За звільнення Польщі нагороджений медаллю” За звільнення Варшави”. В 1947 році закінчив Тульську обласну партійну школу, а потім юридичний інститут. Зараз проживає в Тулі і працює в органах охорони суспільного порядку.
Активну участь в боротьбі з фашистською Німеччиною приймав письменник О.О. Сизоненко, який народився в с. Новоолександрівка. Закінчивши 7 класів , навчався в Баштанській СШ. В 1942 році Сизоненко закінчив 10-й клас Баштанської СШ. З 1944 року перебував у лавах Радянської Армії. Брав участь у форсуванні Дніпра, ріки Буг, Вісли ,Одеру. В боях під Берліном був тяжко поранений. Повернувся в Миколаїв і працював тістомісом, планувальником та контролером на суднобудівному заводі. В цей час заочно навчався на мовно-літературному факультеті педінституту.
Початок літературного шляху припадає на 1949 рік, коли в журналі” Вітчизна” з’являється його перше оповідання „Весна”. З цього часу він друкується в журналах „Дніпро”, ”Жовтень”, „Огоньок”. В 1951 році в одеському обласному видавництві виходить перша збірка оповідань під назвою” Рідні вогні”. В 1955 р. у видавництві „Радянський письменник” вийшла збірка оповідань. В 1956 році у видавництві „Молодь” видається його перша повість „На веселому роздоллі”.
В 1952 році О.О. Сизоненко був прийнятий до Спілки Радянських Письменників України кандидатом в члени, а в 1956 році - в члени СРПУ.
О.О.Сизоненко працював в редакції” Блокнот агітатора” відділу пропаганди і агітації миколаївського обкому КП України. В даний час пенсіонер проживає в Києві , є лауреатом Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка, лауреат премій ім. Нечуя - Левицького та Яновського. Дуже часто відвідує своїх односельчан.
Не скорилися й ті хто попав в полон. Григорій Семенович Бойко ,який працював в Новоолександрівці фельдшером, прийняв перший бій з фашистами на кордоні, будучи комісаром окремого батальйону . поранений, контужений він прийшов до пам’яті в полоні. Потім втеча, бої в партизанському загоні Ковпака, знову полон і Бухенвальд. І в Бухенвальді Бойко Г.С. був бійцем. Користуючись посадою фельдшера, він разом з товаришем Олексієм Івановичем Гуріним врятували від смерті 73 в’язнів, замінюючи їх номерами померлих. Коли в концтаборі було створено підпільний центр , Бойко став одним з активних його керівників і виконавців. Підпільники Бухенвальда працювали на заводах , виводили зі строю обладнання , випускали брак. Таємно переправляли частини гвинтівок і пістолетів у табір, готувались до повстання. У підпільників з’явився радіоприймач, його ховали у відрі з мастилом для чобіт. Бойко розповсюджував останні вісті, прийняті по радіо. Коли стали організовуватись бойові загони, його було призначено комісаром батальйону 46- го блоку. і коли підпільний центр в’язнів концтабору дав сигнал : „Всі, як один на боротьбу за своє визволення”, Бойко на чолі батальйону в полосатих куртках штурмує найважливіший об’єкт - есесівські казарми. 700 полонених есесівців і воля тисячам смертників - такий результат цієї боротьби.
16 березня 1944 року Радянська Армія визволила село Новоолександрівку і радгоспне селище від німецько-фашистських загарбників. Окупанти, покидаючи село, вивезли всі цінності колгоспів і радгоспу. В селі фашистами були спалені 18 дворів. Збитки, нанесені фашистами колгоспному господарству і громадянам села становили понад 18 мільйонів карбованців ( в цінах 1960року).
Під час окупації з села Новоолександрівка вивезено до Німеччини 198 чоловік, а повернулись додому лише 7 чоловік, решта загинули в гітлерівській Німеччині.
В післявоєнні роки колгосп і радгосп стали багатогалузевими господарствами. Кліматичні умови найбільш сприятливі тут для вирощування озимої пшениці , а тому вона займає перше місце серед зернових. Крім зернових висівають технічні культури: цукрові буряки, соняшники, розвинене садівництво та виноградарство.
Урожайність зернових культур в 1963 році в середньому з одного гектара становила 20,5 центнера в колгоспі і радгоспі, а в 1965 році посіви зернових -15780 га дали в середньому по 29-31 центнера з га.
На кінець 1965 року в колгоспі „Правда” і радгоспі „Баштанський” було 64,6 гектарів садів та 53,6 гектарів виноградників, 62,9 га полів зайнято під лісосмугами.
Значно розвинене тваринництво: на кінець 1965 року –великої рогатої худоби було 5306 голів( з них корів-3088), свиней 6047,птиці-7788 штук(несучок-4200), 389 коней, 66 гектарів зариблених ставків.
В цьому ж році вироблено на 100 га с1льськогосподарських угідь: м”яса-43,8цн,молока-316цн, а в середньому надій на кожну корову становив 1899кг
В 1965 році колгосп і радгосп мали 108 тракторів, 62- тракторних плуга, 59 автомашин, 87 культиваторів, 43 комбайни і 162 спеціаліста –механізатора. Майже всі сільськогосподарські роботи повністю механізовані чи електрифіковані.
Каховська гідроелектростанція повністю забезпечує радгосп і колгосп електроенергією
Сільське виробництво по технічній озброєності і організації наближається до рівня промисловості. Сільськогосподарська праця перетворилась в різновидність промислової праці. Лише в 1965 році пройшли курси по впровадженню досягнень техніки у сільське господарство 165 спеціалістів господарств.
В господарствах створені механізовані ланки по вирощуванні високого врожаю цукрових буряків і кукурудзи з мінімальними затратами ручної праці. ці ланки в радгоспі очолюють Іван Омелянович Воронін і Петро Петрович Фаріонов. , в колгоспі - Леонід Васильович Кіона. Ланка Вороніна в 1965 році одержала по 25 ц зерна кукурудзи на кожному з 150 гектарів, а ланка Фаріонова- понад 200 ц буряка з кожного гектара.
Передові люди села – механізатори Андрій Климович Юрченко, В.Старостенко, І.І.Чупренко, В.Черний, І.С.Пукасенко, Г.І.Плужник, П.Торовець, М.Дяченко, І.Голубенний, Л.Кіона , доярки Г.Стельмах, М.Йосип, Г.Тищенко, А.Наконечна,
О.Ковбаш, М.Яценко та багато інших хто своєю працею покращували добробут своїх односельців.