Насильницьке вивезення мирного населення Баштанщини на примусові роботи під час Другої Світової війни

Історію можна переписати, але документи, що зберігаються в архівах все одно будуть відображати події, факти того чи іншого її періоду.

 

Однією із самих страшних сторінок історії українського народу є період Другої Світової війни. З перших днів окупації німецькими військами було встановлено режим терору, знущання над мирним населенням.

 

12 серпня 1941 року фашистські війська вторглись на територію Баштанського району, а 16 серпня 1941 року район був повністю окупований.

 

Грабуючи народні багатства України, знищуючи населення, німецькі нацисти намагалися поставити народ на коліна, використати їх як робочу силу для потреб рейху та його збройних сил. З цією метою на України було введено режим рабсько-кріпосницької праці.

 

Найстрашнішою була рабська праця вивезених на роботи до Німеччини, країн західної Європи у 1942- 1944 роках (в основному вивозили юнаків та дівчат 1926, 1927 років). Вивезенням займались штаби й комісії, всі органи рейхскомісаріату, економічного штабу «Ост», командування верхмату, поліцейські й каральні органи окупантів, управи, старости та ін.

 

Генеральний імперський уповноважений з робітничої сили Заукель вимагав: «Усім чоловікам давати таку кількість їжі та надавати таке приміщення під житло, ставитись до них таким чином, щоб це коштувало нам найменших витрат при максимальній експлуатації». Такі умови праці «остарбайтерів» (так німці називали робітників із сходу), безумовно, не оголошувалися, навпаки з 1942 року почалася пропагування їх роботи у Німеччині. Так, в газеті «Українська думка», що виходила у Миколаєві, у № 74 від 16 вересня 1942 року з’явилося звернення «Що чекає на тебе у Німеччині?»: «Гарна праця і добра зарплатня. Гарне ставлення. Гуртожиток і харчування, соціальна, культурна охорона, охорона здоров’я. Забезпечення твоєї родини у батьківщині. Отже, запишись на Біржі праці». У випусках газети за 1942 – 1943 роки публікувались статті з фотографіями житлових приміщень, їдалень для українських робітників, їхні листи з описанням чудових умов праці та життя у Німеччині.

 

Але ні заклики, ні фальшиві листи не приховували істини: українські юнаки та дівчата не бажали працювати у Німеччині, всіляко запобігали цьому.

 

Вербування на роботу скоріше нагадувало полювання на людей. Поміж себе фашисти називали вербування «полюванням за черепами». Житель села Новоукраїнка Єрмолівської сільради Садченко Андрій Никифорович згадує: «7 жовтня 1943 року німці насильно гнали на станцію Новополтавку молодь 1927 року народження. Я проводив свою сестру . В цей час мене схопили поліцаї і калмики та під конвоєм погрузили у вагон і відправили до Германії».

 

У Державному архіві Миколаївської області зберігаються спогади громадян, що повернулися із німецької неволі: Александрова Михайла Кириловича, ст. Лоцкине; Вилкул Віктора Григоровича, с. Зелений Клин; Гаврилової Ганни Федорівни, с. Новобратське; Гапішко Варвари Степанівни, Гапішко Дарії Степанівни, Гапішко Степана Григоровича, с. Баштанка; Голуб Євдокії Євгенівни, с. Христофорівка; Дідик Ганни Григорівни, ст. Лоцкине; Кураси Івана Стапановича, с. Піски; Білик Макара Федоровича, с. Христофорівка та багатьох інших жителів Баштанського району (Фонд Р-2083, опис 1, справа 530). Спогади містять картину безправного життя, рабської праці наших земляків у неволі. Табір м. Лерти, міста Новий Марк, Генетеде, Штатгард, Фонклінген, Нентрсхауз, Ерфурт, Рулла, Кассель, Ольденбург, Ессен, французька Лотарінгія – ось далеко неповна географія поневірянь жителів району. Фабрики і заводи, шахти , залізниці, кар’єри, робота у бауерів – тяжка виснажлива праця . Гречко Надія Федорівна (с. Христофорівка) згадує: «26.03.1944 року нас привезли у Тюрінгію м. Рулла. Працювали на фабриці з 6.00 ранку до 20.00, потім нас гнали на залізницю грузити вугілля до 23.00».

 

Жили робітники у бараках, які охороняли солдати, на працю їх водили з охороною. Тяжка робота майже не оплачувалась, працівники отримували 10 - 15 марок на місяць. Годували дуже погано: 200 – 300 грамів хліба на добу та юшка з брюкви, шпинату, картоплі – все ледь зварене, холодне. Одягу та взуття не видавали, замість взуття були дерев’яні сабо, що нагадували колодки, за кілька годин ноги розбивались у кров, тому більше ходили босі.

 

У Державному архіві Миколаївської області зберігаються листи громадян за кордону, безумовно, всі вони пройшли нацистську цензуру. (Фонд 2871). Так, жителька 3-го кутка с. Баштанки Сулейкіна Валентина Єфремівна повідомляє, що «у неї все добре. Перебуває вона у таборі м. Петєгеєв. Разом з нею в таборі Іван Кошик, Коля Кошман, Льоня Довженко, Санька Костаганов, Коля Пляка, Іван Двірський, Коля Кирюшко, Канциба Коля, Семеліт Павло, Корольов Вітя». Ні слова про умови життя, роботи. Така ж інформація у листах Селін Ганни, Бутенко Ганни (Привільне), Воробйової Діни, Авраменко Василя (с. Баштанка), Лапової Марії (с. Христофорівка), Обоян Афанасія, Озерова Івана (с. Єрмолівка), Воронкової Олександри, Калашник Івана.

 

Всього збереглося 261 лист по Баштанському району та 597 листів по Привільненському району.

Відомості про насильницьке вивезення на примусові роботи жителів району у роки Другої Світової війни містяться у фільтраційних справах репатріантів (Фонд Р- 5859), опитувальних листах громадян Баштанського району, які повернулися із фашистської неволі на Батьківщину (Фонд Р-1894, опис 1, справа 28).

 

Документи, що зберігаються у Державному архіві Миколаївської області дають різні статистичні дані по кількості насильно вивезених на примусові роботи. За одними джерелами вивезено по Баштанському району – 4181особи, в тому числі дітей до 16 років –107, по Привільненському – 983.

 

За хронологічною довідкою, складеною Баштанським райвиконкомом та довідками сільських рад за 1944-1950 роки по Баштанській сільраді насильно вивезено 520 чоловік, повішено 10, розстріляно 203; Явкинській – вивезено 609; Мар’янівській – 217; Новоіванівській – 179; Новоєгорівській – 230; Тарасівській – 103, Новопавлівській – 74, Христофорівській – 76, Добренській – 33, Пісківській – 285; с. Новосергіївка та ст. Горожани – 55.

 

За відомостями Привільненського райвиконкому насильно вивезено: Привільненська сільрада – 202 особи, Інгульська (Богданівська) – 386, Лобрієвська – 121, Єрмолівська – 42.

 

Важка праця на чужині завершилась після визволення частинами Червоної Армії та союзними військами. Колишні остарбайтери, починаючи із 1945 року, почали повертатися на Батьківщину (звичайно, після проходження фільтрації).

 

У документах Баштанського райвиконкому (Фонд Р-939, опис 2, справи 19, 25, 33) є списки громадян, що повернулися із німецької неволі у 1945 – 1947 роках. Станом на 12.01.1946 року у район повернулося 1295 особи (чоловіків – 906, жінок – 379, дітей до 16 років – 6)., станом на 1.09.1947 року – повернулося 1448 осіб (чоловіків – 994, жінок – 448, дітей до 16 років – 6).

 

За інформацією райвиконкому на 01.02.1948 року до Добренської сільради повернулося – 19 чоловік; Плющівської – 9; Явкинської – 273; Новоолександрівської – 40; Пісківської – 45; Тарасівської –59; Новопавліської –13; Христофорівської – 28; Новогеоргіївської – 57; Мар’янівської – 31, Новоєгорівської – 9; селища Баштанки – 337осіб.

 

На свою малу Батьківщину у село Христофорівку з фільтраційних таборів повернулися Білик Макар Федорович, табір м. Коттус, Кураса Іван Савелійович (Піски), табір м. Градець; Громадський Фома Терентійович (Баштанка) , табір м. Равич; Черничко Семен Григорович (Баштанка), табір м.Косич; Страхов Данило Венедиктович (Мар’ївка), м. Гановер; Луценко Іван Олексійович (Костянтинівка), м. Магдебург; Книжник Надія Данилівна (Баштанка) – м. Кассель; Сизоненко Олександр Микитивич (Новоолександрівка) – м. Гамбург; Кобченко Мая Федорівна (с.Новоєгорівка) – м. Гросвальд; Кравченко Ольга Артемівна –м. Борт; Макушев Володимир Васильович (Явкине) – м. Деленбург; Рясик Іван Семенович (Новосергіївка) – м. Кассель. 28.05.1948 року із окупаційної зони радянських військ у Німеччині у село Новоєгорівку повернувся колишній в’язень «Бухенвальду» Адабаш Василь Артемович.

 

Перечислити всіх наших земляків у статті неможливо. Є архівні документи, які поіменно назвуть жертв фашистських злодіянь та місця перебування громадян у неволі. Не один місяць досліджень та аналізу потребують архівні документи, що містять інформацію про наших земляків в’язнів концтаборів Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен, Аушвіц-Біркенау, Треблінка, Собібор, Майданек, Белжець, Хелмно, у яких утримували та експлуатували, масово знищували людей за допомогою газових камер та крематоріїв.

 

Пам’ять жива, вона зберігається в документах. Вона залишається нащадкам. Наше сьогодення є повторенням тих страшних подій – російський нацизм ще більш цинічно повторює те, що відбувалось у роки Другої Світової війни.

 

Начальник архівного відділу Баштанської районної військовової адміністрації Людмила ЧОРНА

 

1896 рік, 130 років, у офіційних джерелах вперше згадується с. Лагодівка;

1896 рік, 130 років, с. Новосілка перейменоване у с. Михайлівка;

1896 рік, 130 років, у с. Володимирівка відкрито земське однокласне училище, медичний пункт (працював тільки фельдшер);

1921 рік, 105 років, створення 3-х шкіл лікнепу у с. Троїцько – Сафонове, 4 школи лікнепу у с. Володимирівка;

1921 рік, 105 років, у с. Володимирівка почали працювати хата-читальня. Народний клуб, хоровий колектив;

1926 рік , 100 років, створені сільськогосподарські об’єднання «Воля», Весела Висунь» та інші;

1926 рік, 100 років, с. Долгорукове перейменоване у с. Олександрівка;

1926 рік, 100 років, голова Казанківської сільської ради К. Висоцька обрана делегатом Всеукраїнського з’їзду жінок;

Березень 1926 рік, 100 років, створене Перше Володимирівське земельне товариство;

Лютий 1931 рік, 95 років, Казанківський район ліквідований, увійшов до складу Долинського району (з 02.1932 року Дніпропетровської області);

1936 рік, 90 років, у с. Казанка почав працювати новий радіовузол на 400 радіоточок;

1926 рік, 100 років, голова Казанківської сільської ради К.Щ. Висоцька обрана делегатом Всеукраїнського з’їзду жінок;

14.08.1941 рік, 85 років, початок окупації Казанківщини нацистськими окупантами;

1961 рік, 65 років, уродженець с. Дмитро-Білівка І. Г. Богдан став удруге чемпіоном світу з класичної боротьби;

- звання Героя Соціалістичної отримав бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Ленін Іван Соловйов;

- у смт. Казанка розпочала роботу музична школа;

- колгоспи Казанківщини перейшли на грошову оплату праці;

- здано в експлуатацію лікувальний корпус Казанківської районної лікарні (розміщені гінекологічне та хірургічне відділення);

- початок будівництва навчального корпусу і гуртожитку СПТУ №11 смт. Казанка;

1971 рік, 55 років, у с. Михайлівка відкрито пам’ятник на честь односельців, які загинули у боях за Батьківщину;

1976 рік, 50 років, у смт. Казанка розпочав роботу Міжколгоспний комбікормовий завод;

1976 рік, 50 років, історичному музею смт. Казанка присвоєне звання «народний», відкритий у 1975 році;

1981 рік, 45 років, зданий в експлуатацію новий лікувальний корпус районної лікарні на 120 місць.