Головна Новини Учасникам АТО/ООС та членам їх сімей Електронне звернення Інформація для користувачів з вадами зору

Казанківське бюро правової допомоги

Покарання за незаконне перетинання державного кордону

Недоторканість державного кордону є однією з найважливіших ознак суверенітету та територіальної цілісності будь – якої держави – базових складових забезпечення національної безпеки. Виконання однієї з основних функцій держави України, відповідно до статті 17 Конституції України – охорона своєї території, реалізується не тільки через на пунктах пропуску системи контролю при безпосередньому перетинанні державного кордону України, а і шляхом створення ефективної системи запобіжних заходів у тому числі, й через встановлення юридичної відповідальності за такі порушення.

Особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.

Адміністративна відповідальність

Перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до 15 діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, - штраф від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від 10 до 15 діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Виняток! Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Кримінальна відповідальність

Перетинання державного кордону України з метою заподіяння шкоди інтересам держави або особою, якій заборонено в’їзд на територію України, або представниками підрозділів збройних сил чи інших силових відомств держави-агресора у будь-який спосіб поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів, або за документами, що містять недостовірні відомості, карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Зверніть увагу! Ті самі дії, вчинені повторно або групою осіб, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з насильством або із застосуванням зброї, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років (ст.3322 Кримінального Кодексу України).

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий центр або бюро правової допомоги можна на мапі або у переліку центрів.

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

Реєстрація місця проживання новонародженої дитини

10 грудня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII, яким функції з реєстрації місця проживання громадян делеговані органам місцевого самоврядування (раніше цю функцію здійснювала Державна міграційна служба). З передачею повноважень у сфері надання міграційних послуг від Державної міграційної служби України органам місцевого самоврядування, зазнала спрощення і процедура реєстрації місця проживання новонародженої дитини.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. В першу чергу, дитина не може бути зареєстрована в квартирі чи будинку, де не зареєстрований ні один з його батьків (усиновлювачі) або у відповідних випадках, де не проживає опікун або не знаходиться навчальний заклад чи заклад охорони здоров’я, в якому вона проживає. Також вона не може бути зареєстрована, як власне і всі інші, в нежилому приміщенні.

В який термін з моменту народження потрібно зареєструвати місце проживання дитини?

Відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Де реєструють місце проживання новонароджених і які необхідні документи?

Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, встановлено, що за бажанням батьків чи одного з них документи для реєстрації місця проживання дитини можуть бути подані через органи державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Для реєстрації місця проживання новонародженої дитини за місцем проживання батьків або одного із них можна також звернутися в регіональний Центр надання адміністративних послуг.

Серед документів, які необхідно буде подати батькам є:

1. Заяву про реєстрацію місця проживання, встановленої форми;

2. Копії паспортів батьків;

3. Витяг про державну реєстрацію народження відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України (у разі державної реєстрації народження дитини матір’ю одиначкою);

4. Копію свідоцтва про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

5. Квитанцію про сплату адміністративного збору;

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:

• документ, що посвідчує особу представника;

• документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. №691 затверджено Порядок надання комплексної послуги "єМалятко", який має на меті забезпечити створення сприятливих умов для належної реалізації прав дитини. Комплексна послуга “єМалятко” надається виключно за бажанням батьків дитини чи одного з них. У процедуру надання комплексної послуги "єМалятко" входить, зокрема, і послуга з реєстрації місця проживання дитини. Надання послуги з реєстрації місця проживання дитини здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, виключно на підставі відомостей, що містяться у заяві про державну реєстрацію народження, та відомостей, необхідних для надання відповідної послуги, що містяться в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, отриманих у порядку інформаційної взаємодії із зазначеним Реєстром. Реєстрація місця проживання новонародженої дитини здійснюється на підставі відомостей, які надійшли з Єдиного державного веб-порталу електронних послуг через інформаційно-телекомунікаційну систему МВС у результаті їх інформаційної взаємодії та взаємодії Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з Державним реєстром актів цивільного стану громадян.

Яка відповідальність передбачена за порушення терміну, наданого для реєстрації місця проживання?

Законодавці визнали прострочення реєстрації новонароджених дітей без поважних причин проступком, за який треба карати штрафом в таких розмірах, - від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - але відразу, без попередження. Це правило зазначено в статті 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розмір неоподатковуваного мінімуму при виконанні норм адміністративного та кримінального законодавства дорівнює 50% щомісячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Це положення закріплене в пункті 5 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України. Відповідно до нього - норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень Штраф складатиме суму: в діапазоні 17 до 51 грн.


 

Нотаріальне засвідчення вірності перекладу

Нотаріальне засвідчення вірності перекладу необхідне тоді, коли перекладеному документові потрібно надати офіційності для подання у державні органи або для подальшої легалізації.

На практиці розрізняють такі варіанти нотаріального засвідчення вірності перекладу:

  • засвідчення вірності перекладу тексту документа з однієї мови на іншу нотаріусом;
  • засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі тексту документа;
  • Засвідчення вірності перекладу, що вчинюється при вчиненні іншої нотаріальної дії.

Куди звертатися?

Відповідно до ст. 79 Закону України "Про нотаріат" засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу здійснюється нотаріусом (як державним, так і приватним), якщо він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. У сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії:засвідчують справжність підпису на документах п.5 ст.37 Закону України "Про нотаріат"

Також засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу консульські установи України п.7ст.38 Закону України "Про нотаріат"

Хто може звертатись за засвідченням вірності перекладу?

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа:

Порядок засвідчення вірності перекладу

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови, з яких або на які перекладається документ.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими Порядком вчиненння нотаріальних дій нотаріусами України.

Перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.

Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення правочину, засвідчення вірності копії тощо) одночасно вчинюється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з текстом документа на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався з лівого боку, а переклад - з правого.

Тексти перекладів повинні бути написані зрозуміло і чітко (п. 6.9 Правил ведення нотаріального діловодства).

Тексти перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Текст нотаріально оформлюваного документа та посвідчувальний напис можуть бути викладені як на лицьовому, так і на зворотному боці спеціального бланка нотаріального документа.

При посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред’явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи. Якщо посвідчувальний напис викладається на звороті оформлюваного документа, то на лицьовому боці останньої сторінки документа зазначається частина посвідчувального напису, починаючи з найменування міста (селища, району), де знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце приватного нотаріуса, а на його зворотний бік переноситься інша частина найменування.

Наприклад: "місто До" і далі на звороті документа - "нецьк" (п. 6.9 Правил ведення нотаріального діловодства).

Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами.

Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем.

Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього.

Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою(глава 8 Порядку вчиненння нотаріальних дій нотаріусами України).

Вартість!

За засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу (за одну сторінку) стягується державне мито у розмірі 0,3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 5 гривень 10 копійок (пп "н", п.3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито")

За засвідчення справжності кожного підпису на документах, у тому числі справжності підпису перекладача (за кожний документ) стягується державне мито у розмірі 0,02 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 0,34 копійок (пп "р", п.3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

Також обов'язково оплачуються послуги нотаріуса, як приватного, так і державного.

При одночасному вчиненні будь-яких нотаріальних дій з одночасним засвідченням справжності підпису перекладача та/або засвідчення вірності письмового перекладу документа нотаріусом вважається, що вчиняються дві нотаріальні дії, і кожній з них присвоюється окремий реєстровий номер (абз.3, п. 7.20 Правил ведення нотаріального діловодства).


 

Права донорів в Україні

Донорство крові та компонентів крові - добровільний акт людини, що полягає у донації крові та/або компонентів крові для подальшого використання їх для трансфузії, виготовлення лікарських засобів, медичних виробів або використання у наукових дослідженнях.

Права донора крові та компонентів крові

Відповідно до ст. 18 Закон України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові", особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, має право на:

1) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, пов’язану із здійсненням донорської функції;

2) участь у діяльності громадських організацій з метою популяризації добровільного безоплатного донорства;3) правовий захист від будь-яких форм дискримінації за станом здоров’я;

4) відшкодування шкоди, заподіяної її здоров’ю у зв’язку з виконанням донорської функції.

Державні гарантії прав донора крові та компонентів крові

Держава гарантує захист прав донора крові та/або компонентів крові та захист його здоров’я, а також компенсує йому витрати, пов’язані з донорством, і заохочує добровільне безоплатне донорство.

Посадові особи закладів охорони здоров’я зобов’язані інформувати донора про його права і обов’язки та порядок здійснення донорської функції.

Донору в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відшкодовується шкода, заподіяна його здоров’ю у зв’язку з виконанням донорської функції, з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та на інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію.

Інвалідність донора, що настала у зв’язку з виконанням ним донорської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання в порядку, встановленому законом.

У разі смерті донора, що настала внаслідок виконання донорської функції, членам сім’ї померлого, які перебували на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Призначення такої пенсії здійснюється в порядку та на умовах, встановлених законом для призначення пенсії сім’ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, за її рахунок може здійснюватися аутологічна донація для подальшої аутологічної трансфузії.

Форми компенсації витрат, пов’язаних із здійсненням донорства крові та компонентів крові, та заходи заохочення добровільного безоплатного донорства

У день донації особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Здобувачі вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти у зазначені дні звільняються від занять, а військовослужбовці строкової служби та курсанти закладів військової освіти - від несення нарядів, вахт та інших форм служби.

Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. За бажанням такої особи цей день приєднується до щорічної відпустки.

У разі якщо за погодженням із керівництвом підприємства, установи, організації, командуванням військової частини в день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор був залучений до роботи або несення служби, йому за бажанням надається інший день відпочинку із збереженням середнього заробітку. У разі донації крові та/або компонентів крові у період щорічної відпустки така відпустка продовжується на один день.

Зверніть увагу! Підставою для звільнення від роботи, навчання або служби відповідно до цієї статті є довідка, видана донору за місцем медичного обстеження чи донації крові та/або компонентів крові за формою та в порядку, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

У день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор забезпечується безоплатним харчуванням за рахунок коштів суб’єкта, який здійснює заготівлю, переробку, тестування, зберігання, розподіл або реалізацію донорської крові та компонентів крові, за місцем забору крові та/або компонентів крові. Норми такого харчування та вартість однієї порції харчування затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Донорам, які протягом року безоплатно здійснили донацію крові в сумарній кількості, що дорівнює двом разовим максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює чотирьом разовим максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або тромбоцитів у двох разових донаціях методом аферезу, допомога з тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням виплачується у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати донора незалежно від стажу роботи. Така пільга надається протягом року після здійснення донації крові та/або компонентів крові у зазначених кількостях.

Здобувачам вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти, які протягом року безоплатно здійснили донацію крові у сумарній кількості, що дорівнює двом разовим максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює чотирьом разовим максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або тромбоцитів у двох разових донаціях методом аферезу, надається право на одержання грошової допомоги у розмірі 25 відсотків встановленої у закладі освіти стипендії, а військовослужбовцям строкової служби та курсантам військових закладів освіти - право на одержання грошової надбавки у розмірі 25 відсотків призначеного їм грошового забезпечення протягом шести місяців після здійснення донації крові та/або компонентів крові у зазначених кількостях. Виплата такої грошової допомоги здійснюється за місцем навчання або проходження служби донора за рахунок коштів відповідних місцевих програм з розвитку донорства крові та компонентів крові.


 

Порядок оформлення та оплата простою на підприємстві (24.06)

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (стаття 34 КЗпП України).

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Порядок оформлення простою

Дії працівників і роботодавця у випадку виникнення простою прописані в Листі Міністерства праці та соціальної політики України від 23.10.2007 N 257/06/187-07 "Щодо організації роботи під час простою на підприємстві"

· Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб (законодавчо не врегульовано порядок такого попередження, тобто попередження можливе й усне, і письмове, головне, щоб своєчасне).

Форма такого повідомлення не встановлена законодавством, проте краще це зробити у письмовому вигляді.

· На час простою не з вини працівника оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи)

· На час простою не з вини працівника оформлюється наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.

· Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил (частина перша статті 142 КЗпП України.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку визначаються права і обов'язки працівників і адміністрації, визначається час початку і закінчення роботи, зобов'язання адміністрації організувати облік явки на роботі і залишення роботи тощо. х Тобто питання необхідності присутності або відсутності на роботі працівників у разі простою може бути вирішено у Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Порядок оплати часу простою

Порядок оплати часу простою врегульований статтею 113 КЗпП України.

Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду(окладу).

Згідно з пп.1, пп3 п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» «оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємств»

Відповідно до частини третьої ст.84 КЗпП України у разі простою підприємства (установи, організації) з не залежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Відповідно до абзацу 2 статті 6 Закону України «Про охорону праці», працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Час простою з вини працівника не оплачується.

Згідно з пп.4 п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 роу № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» простій з вини працівника в будь-якому разі оплаті не підлягає.

У п. 2 частини першої ст. 9 Закону України «Про відпустки» зазначено, що час, коли працівник фактично не працював, але за ним на підставі законодавства зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Це означає, що час простою не з вини працівника, оплачений з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу), враховується для надання йому щорічної відпустки.

Разом із тим, у разі розрахунку середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали та за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзац шостий п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100). Про це саме йдеться у листі Мінпраці та соціальної політики України від 20.12.2007 р. № 929/13/84-07.

Якщо під час розрахунку середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки до розрахункового періоду потрапляє час простою, його слід виключити з розрахункового періоду.


 

  Спадкування права на вклад у банку
Формат: DOCX | Добавлен: 01/07/2021 16:08:19
44Kb Скачать скачать
  Сплата кредитної заборгованості подружжям після розірвання шлюбу між ними
Формат: DOCX | Добавлен: 07/07/2021 09:02:36
44Kb Скачать скачать
  Умови, які визначають викривача корупції та державний захист викривачів
Формат: DOCX | Добавлен: 13/07/2021 13:43:26
35Kb Скачать скачать

Порядок стягнення аліментів із боржника, який відбуває покарання у місцях позбавлення волі

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Батько та мати мають рівні права та обов’язки по відношенню до своїх дітей.

Утримання аліментів з осіб, які працюють, провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і роботою за сумісництвом (пункт 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146).

Важливо! Особи, засуджені до позбавлення волі за вироком суду не звільняються від обов’язку сплачувати аліменти.

Види та розміри доходів засуджених до позбавлення волі

Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров’я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції ( ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі Інструкцією про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5 (далі - Інструкція № 396/5)

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

В установах та слідчих ізоляторах на особові рахунки засуджених, які залишені на роботах з господарського обслуговування, та засуджених, які працюють на виробництві, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 25 % нарахованого їм місячного заробітку, а на особовий рахунок засуджених чоловіків і жінок, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", осіб з інвалідністю І та ІІ груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - не менш як 50 % нарахованого їм місячного заробітку (п. 3.6 Інструкції № 396/5).

Засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 75 % нарахованого їм місячного заробітку (п. 3.7 Інструкції № 396/5).

Порядок виконання рішень про стягнення аліментів

Загальний порядок примусового виконання рішень про стягнення аліментів регламентований Законом України "Про виконавче провадження". Якщо боржник працює, або отримує відповідні доходи, виконання рішень про стягнення аліментів забезпечується шляхом звернення стягнення на такі доходи.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження з виконання рішення про стягнення аліментів на підставі відповідного виконавчого документа. Згідно з ч. 4 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 7.13. розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, державний виконавець, у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів, у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилася після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості.

Після отримання достовірної інформації про джерела доходів боржника та їх розмір державний виконавець здійснює перерахунок заборгованості та повідомляє про нього стягувача і боржника.

При виконанні рішень про стягнення коштів із засуджених постанова про стягнення з метою здійснення відрахувань у засуджених надсилається виконавцем до відповідних органів і установ виконання покарань лише після перевірки коштів на рахунках боржника та іншого майна для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум (п. 11,розділу Х Інструкції з організації примусового виконання рішень).

Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, у разі відсутності заборгованості зі сплати аліментів адміністрація колонії, яка проводила відрахування, повертає постанову державного виконавця про стягнення аліментів органу державної виконавчої служби з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу утриманих сум аліментів.

Черговість стягнення із заробітної плати засуджених

Засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування (ст. 121 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання проводиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами проводяться у порядку, встановленому законодавством.

Відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості:

податок з доходів фізичних осіб;

аліменти;

вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу);

вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування);

за виконавчими листами на користь громадян;

за виконавчими листами на користь юридичних осіб;

відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.


 

Порядок оформлення посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон

Особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Для виїзду за межі України особі без громадянства необхідно отримати посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон (документ, що посвідчує особу без громадянства під час перетинання нею державного кордону України і перебування за кордоном) відповідно до пункт 1 Порядку.

Хто має право отримати посвідчення та куди звернутися

Посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон (далі - посвідчення) оформляється особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, за їх особистим зверненням (якщо особа досягла 16 років), або за зверненням батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника (якщо особа не досягла 16 років) про одержання посвідчення до територіального органу або підрозділу Державної міграційної служби України (далі - орган ДМС)за місцем проживанням особи (пункт 9 Порядку).

Перелік необхідних документів

Для оформлення посвідчення необхідно надати такі документи:

заяву-анкету (заповнюється працівником органу ДМС під час звернення);

посвідку на постійне проживання чи посвідку на тимчасове проживання, видану особі без громадянства;

документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати;

документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, - у разі подання документів законним представником;

у разі оформлення посвідчення особі без громадянства, яка не досягла 12-річного віку, або особі, яка не може пересуватися самостійно у зв’язку з тривалим розладом здоров’я та яка потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров’я, оформленим в установленому порядку, - одну кольорову фотокартку розміром 10 x 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування. Фотокартка повинна відповідати вимогам Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303 та МВС;

у разі, коли до посвідчення вносяться дані про неповнолітніх дітей, додатково подаються:

1. свідоцтво про народження дитини;

2. посвідка на постійне проживання чи посвідка на тимчасове проживання дитини;

3. на дитину віком від 5 до 16 років - дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра, одна з яких вклеюється в посвідчення і скріплюється печаткою, а друга вноситься до заяви-анкети батька (матері) (пункт 23 Порядку).

Строк прийняття рішення

Посвідчення видається особі без громадянства органом ДМС протягом 15 робочих днів з дня прийняття зазначених документів у формі книжечки з безконтактним електронним носієм.

Термін дії посвідчення — 3 роки.

Вартість послуги та пільги

Для оформлення документів необхідно сплатити:

1. державне мито у розмірі 85 грн. (підпункт "г" пункту 6 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито");

2. вартість адміністративної послуги у розмірі 226 грн. (Перелік адміністративних послуг у сфері міграції та їх вартості, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2016 року № 770 "Деякі питання надання адміністративних послуг у сфері міграції").

Від сплати мита звільняються: особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; особи з інвалідністю І та ІІ групи (пункт 18 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито").

Підстави для відмови у видачі посвідчення:

Стосовно видачі посвідчення звернулася особа без громадянства, яка не досягла 16 року, або її представник, який не має документального підтвердження повноважень на отримання посвідчення;

особа без громадянства вже отримала посвідчення, яке є дійсним на день звернення;

особа без громадянства не надала всіх документів та інформації, необхідних для оформлення і видачі посвідчення;

дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, не підтверджують інформацію, надану особою без громадянства;

особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа щодо неї розглядається судом - до закінчення кримінального провадження;

особу засуджено за вчинення кримінального правопорушення - до відбування покарання або звільнення від покарання;

виїзд особи суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду;

виїзд з України особи може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання нею майнових зобов’язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (пункт 30 Порядку).

Обмін посвідчення

Обмін посвідчення здійснюється у випадку:

зміни інформації, внесеної до посвідчення (крім додаткової змінної інформації);

виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідчення;

закінчення строку дії посвідчення;

непридатності посвідчення для подальшого використання.

Обмін посвідчення здійснюється у порядку аналогічному оформленню посвідчення вперше.

Оформлення посвідчення замість втраченого або викраденого

Для оформлення посвідчення замість втраченого або викраденого особа без громадянства подає наступні документи:

1. заяву про оформлення посвідчення у зв’язку з його втратою або викраденням;

2. заяву-анкету (заповнюється працівником органу ДМС під час звернення);

3. квитанцію про сплату державного мита або оригінал і копію документа про звільнення від сплати;

4. витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення посвідчення);

5. довідку компетентного органу держави, в якій втрачено або викрадено посвідчення (у разі втрати чи викрадення за кордоном), або посвідчення особи на повернення в Україну, видане у порядку, передбаченому частиною другої статті 27 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

Порядок оскарження

Рішення про відмову в оформленні та видачі посвідчення може бути оскаржено особою без громадянства в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України або до суду.


 

Порядок звільнення випускників медичних ВНЗ від проходження обов'язкового відпрацювання (12.08.21)

Відповідно до стаття 64 Закону України "Про вищу освіту" випускники закладів вищої освіти вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом.

До таких виключних випадків належать випускники вищих медичних навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовлення. У такому випадку керівники вищих закладів освіти після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою Типової угоди про підготовку фахівців із вищою освітою відповідно до додатку 1 до Порядку.

Випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов'язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.

Розірвати угоду про підготовку фахівців із вищою освітою випускник має право з таких причин:

  • встановлення інвалідності I або II групи, внаслідок чого випускник не може стати до роботи за місцем призначення;
  • встановлення інвалідності I або II групи у дружини (чоловіка) випускника, у одного з батьків (або осіб, які замінюють батьків) випускника;
  • якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю
  • у разі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника;
  • у разі вступу випускників вищих закладів освіти I - II рівнів акредитації до вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації (пункт 9 розділу ІІ Порядку).

У разі виникнення у випускника одного з вищеперелічених випадків, він повинен надати документи, які підтверджують наявність обставин, що дозоляють розірвання угоди про підготовку фахівця, до комісії з працевлаштування.

За рішенням такої комісії випускнику видається довідка про надання можливості самостійного працевлаштування (за формою згідно з додатком 4 до Порядку).

Див. також

Захист прав в Інтернеті

Право на доступ до Інтернету та заборона дискримінації

Доступ до Інтернету – це важливий засіб для реалізації вами своїх прав та свобод, а також для участі у демократичних процесах. Саме тому позбавити вас доступу до Інтернету проти вашої волі можуть лише за рішенням суду. В окремих випадках надання послуг може припинятися за умовами договору, але це має відбуватися лише після того, як були вичерпані всі інші засоби.

Ваш доступ має надаватися за розумну ціну і бути недискримінаційним.

При взаємодії з органами державної влади, провайдерами мережі Інтернет та провайдерами Інтернет-контенту чи послуг, а також з іншими користувачами або групами користувачів, ви не можете бути об’єктом дискримінації за будь-якими ознаками, такими як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія або віра, політичні чи інші переконання, національність або соціальне походження, належність до національної меншини, майновий стан, походження чи будь-який інший статус, зокрема, за етнічною приналежністю, віком або сексуальною орієнтацією.

Право на свободу вираження поглядів та інформації

Особа має право шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї на ваш вибір без будь-якого втручання і незалежно від державних кордонів.

Це означає, що:

• право вільно висловлюватися в інтернеті та мати доступ до інформації, поглядів, висловлювань інших осіб. До них належать як політичні заяви, релігійні переконання, погляди і висловлювання, що сприймаються прихильно або вважаються необразливими, так і такі, що можуть завдавати образу, шокувати або виводити інших осіб зі стану рівноваги.

• обмеження можуть накладатися на такі висловлювання, в яких містяться заклики до дискримінації, ненависті або насильства. Такі обмеження мають бути правомірними, цілеспрямованими і запроваджуватися під контролем суду.

• право вільно створювати, повторно використовувати і поширювати Інтернет-контент із повагою до права на захист інтелектуальної власності, в тому числі авторського права.

• вибирати псевдонім, використання псевдоніма замість справжнього імені. Органи державної влади можуть вдатися до заходів, завдяки яким вашу особу буде відкрито.

• органи державної влади зобов’язані поважати і захищати свободу особи на вираження поглядів та свободу інформації. Будь-які обмеження цієї свободи не повинні бути свавільними та мають переслідувати законну мету згідно з вимогами Європейської конвенції про захист прав людини, таку як, зокрема, захист національної безпеки або громадського порядку, охорона здоров’я населення чи моралі, а також відповідати законодавству у сфері прав людини;

• Інтернет-провайдер та провайдер Інтернет-контенту і послуг мають корпоративні зобов’язання поважати права особи та забезпечувати механізми розгляду скарг. Водночас, провайдери Інтернет-послуг, такі як соціальні мережі, можуть обмежувати окремі види контенту і поведінку у зв’язку з їхньою політикою щодо контенту. Користувача повинні повідомляти про можливі обмеження для того, щоб особа могла прийняти свідоме рішення щодо користування послугою.

Право на мирні зібрання, об’єднання та участь

Особа має право на мирні зібрання та об’єднання з іншими особами в Інтернеті.

На практиці це означає, що :

1. право вільно обирати будь-який сайт, додаток чи будь-яку іншу послугу з метою створення груп, приєднання, мобілізації та участі в будь-якій соціальній групі та об’єднанні незалежно від їхнього офіційного визнання з боку органів державної влади. Право передбачає можливість використовувати Інтернет для реалізації свого права на створення профспілок та приєднання до них.

2. право на мирний протест в Інтернеті. Однак дії не повинні призводити до блокування, перебоїв у надання послуг та (або) завдавати шкоду майну інших осіб.

3. право вільно користуватися доступними онлайновими можливостями для участі в місцевих, національних і глобальних публічних політичних дебатах, законодавчих ініціативах, контролі за прийняттям рішення, зокрема, право підписувати петиції та брати участь у розробці політики, пов’язаної з управлінням Інтернетом.

Право на приватне життя і захист даних

Особа має право на приватне та сімейне життя в інтернеті, куди входить захист персональних даних і повага до конфіденційності кореспонденції і спілкування.

Це означає, що:

1. персональні дані повинні оброблятися лише у передбачених законом випадках або за умови надання згоди. Особі повинні повідомляти про те, які саме персональні дані обробляються та (або) передаються третім сторонам, а також про те, коли, ким та з якою метою здійснюється така обробка.

2. на особу не повинні поширюватися заходи загального спостереження чи перехоплення інформації. Втручання у приватне житя щодо персональних даних дозволяється лише за виняткових обставин, передбачених законом, наприклад, у разі здійснення кримінального провадження.

3. право на конфіденційність електронної кореспонденції та спілкування, заборона спостереження та(або) моніторингу.

Право на освіту та право на доступ до знань

Особа маєт право на освіту, зокрема й право на доступ до знань. Це означає, що :

1. право онлайн-доступу до освітнього, культурного, наукового, навчального та іншого контенту державною мовою. Умови такого доступу можуть передбачати винагороду правовласників за їхню роботу.

2. у частині Інтернет- і медіа грамотності право мати доступ до інтерактивної освіти і знань для того, щоб користуватися своїми правами та свободами в Інтернеті.

Ефективні засоби правового захисту

Особа має право на ефективний засіб правового захисту у разі обмеження або порушення ваших прав і основоположних свобод.

Для отримання правового захисту не обов’язково одразу вдаватися до судових засобів. Ефективні засоби правового захисту можна отримати безпосередньо від Інтернет-провайдерів, органів державної влади та(або) національних правозахисних органів. Залежно від порушення ефективним засобом правового захисту може бути розслідування, роз’яснення, відповідь, виправлення, вибачення, поновлення контенту, відновлення доступу та компенсація.

В Україні механізмами захисту прав людини в Інтернеті є:

1. звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

2. звернення до Управління боротьби з кіберзлочинністю Міністерства внутрішніх справ України;

3. звернення до суду;

4. звернення до міжнародних судів чи організацій.


 

  Порядок повернення коштів, викрадених з платіжних карток
Формат: DOCX | Добавлен: 25/08/2021 16:28:01
40Kb Скачать скачать
  Захист персональних даних неповнолітніх
Формат: DOCX | Добавлен: 02/09/2021 16:36:11
41Kb Скачать скачать
  Система безоплатної правової допомоги: види правових послуг
Формат: DOCX | Добавлен: 08/09/2021 13:25:18
41Kb Скачать скачать
  Порядок відмови від прийняття спадщини
Формат: DOCX | Добавлен: 14/09/2021 14:06:30
42Kb Скачать скачать