Головна Новини Учасникам АТО/ООС та членам їх сімей Електронне звернення Інформація для користувачів з вадами зору

Казанківське бюро правової допомоги

Покарання за незаконне перетинання державного кордону

Недоторканість державного кордону є однією з найважливіших ознак суверенітету та територіальної цілісності будь – якої держави – базових складових забезпечення національної безпеки. Виконання однієї з основних функцій держави України, відповідно до статті 17 Конституції України – охорона своєї території, реалізується не тільки через на пунктах пропуску системи контролю при безпосередньому перетинанні державного кордону України, а і шляхом створення ефективної системи запобіжних заходів у тому числі, й через встановлення юридичної відповідальності за такі порушення.

Особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.

Адміністративна відповідальність

Перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до 15 діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, - штраф від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від 10 до 15 діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Виняток! Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Кримінальна відповідальність

Перетинання державного кордону України з метою заподіяння шкоди інтересам держави або особою, якій заборонено в’їзд на територію України, або представниками підрозділів збройних сил чи інших силових відомств держави-агресора у будь-який спосіб поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів, або за документами, що містять недостовірні відомості, карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Зверніть увагу! Ті самі дії, вчинені повторно або групою осіб, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з насильством або із застосуванням зброї, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років (ст.3322 Кримінального Кодексу України).

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий центр або бюро правової допомоги можна на мапі або у переліку центрів.

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

Реєстрація місця проживання новонародженої дитини

10 грудня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII, яким функції з реєстрації місця проживання громадян делеговані органам місцевого самоврядування (раніше цю функцію здійснювала Державна міграційна служба). З передачею повноважень у сфері надання міграційних послуг від Державної міграційної служби України органам місцевого самоврядування, зазнала спрощення і процедура реєстрації місця проживання новонародженої дитини.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. В першу чергу, дитина не може бути зареєстрована в квартирі чи будинку, де не зареєстрований ні один з його батьків (усиновлювачі) або у відповідних випадках, де не проживає опікун або не знаходиться навчальний заклад чи заклад охорони здоров’я, в якому вона проживає. Також вона не може бути зареєстрована, як власне і всі інші, в нежилому приміщенні.

В який термін з моменту народження потрібно зареєструвати місце проживання дитини?

Відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Де реєструють місце проживання новонароджених і які необхідні документи?

Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, встановлено, що за бажанням батьків чи одного з них документи для реєстрації місця проживання дитини можуть бути подані через органи державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Для реєстрації місця проживання новонародженої дитини за місцем проживання батьків або одного із них можна також звернутися в регіональний Центр надання адміністративних послуг.

Серед документів, які необхідно буде подати батькам є:

1. Заяву про реєстрацію місця проживання, встановленої форми;

2. Копії паспортів батьків;

3. Витяг про державну реєстрацію народження відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України (у разі державної реєстрації народження дитини матір’ю одиначкою);

4. Копію свідоцтва про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

5. Квитанцію про сплату адміністративного збору;

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:

• документ, що посвідчує особу представника;

• документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. №691 затверджено Порядок надання комплексної послуги "єМалятко", який має на меті забезпечити створення сприятливих умов для належної реалізації прав дитини. Комплексна послуга “єМалятко” надається виключно за бажанням батьків дитини чи одного з них. У процедуру надання комплексної послуги "єМалятко" входить, зокрема, і послуга з реєстрації місця проживання дитини. Надання послуги з реєстрації місця проживання дитини здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, виключно на підставі відомостей, що містяться у заяві про державну реєстрацію народження, та відомостей, необхідних для надання відповідної послуги, що містяться в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, отриманих у порядку інформаційної взаємодії із зазначеним Реєстром. Реєстрація місця проживання новонародженої дитини здійснюється на підставі відомостей, які надійшли з Єдиного державного веб-порталу електронних послуг через інформаційно-телекомунікаційну систему МВС у результаті їх інформаційної взаємодії та взаємодії Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з Державним реєстром актів цивільного стану громадян.

Яка відповідальність передбачена за порушення терміну, наданого для реєстрації місця проживання?

Законодавці визнали прострочення реєстрації новонароджених дітей без поважних причин проступком, за який треба карати штрафом в таких розмірах, - від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - але відразу, без попередження. Це правило зазначено в статті 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розмір неоподатковуваного мінімуму при виконанні норм адміністративного та кримінального законодавства дорівнює 50% щомісячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Це положення закріплене в пункті 5 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України. Відповідно до нього - норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень Штраф складатиме суму: в діапазоні 17 до 51 грн.


 

Нотаріальне засвідчення вірності перекладу

Нотаріальне засвідчення вірності перекладу необхідне тоді, коли перекладеному документові потрібно надати офіційності для подання у державні органи або для подальшої легалізації.

На практиці розрізняють такі варіанти нотаріального засвідчення вірності перекладу:

  • засвідчення вірності перекладу тексту документа з однієї мови на іншу нотаріусом;
  • засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі тексту документа;
  • Засвідчення вірності перекладу, що вчинюється при вчиненні іншої нотаріальної дії.

Куди звертатися?

Відповідно до ст. 79 Закону України "Про нотаріат" засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу здійснюється нотаріусом (як державним, так і приватним), якщо він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. У сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії:засвідчують справжність підпису на документах п.5 ст.37 Закону України "Про нотаріат"

Також засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу консульські установи України п.7ст.38 Закону України "Про нотаріат"

Хто може звертатись за засвідченням вірності перекладу?

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа:

Порядок засвідчення вірності перекладу

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови, з яких або на які перекладається документ.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими Порядком вчиненння нотаріальних дій нотаріусами України.

Перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.

Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення правочину, засвідчення вірності копії тощо) одночасно вчинюється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з текстом документа на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався з лівого боку, а переклад - з правого.

Тексти перекладів повинні бути написані зрозуміло і чітко (п. 6.9 Правил ведення нотаріального діловодства).

Тексти перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Текст нотаріально оформлюваного документа та посвідчувальний напис можуть бути викладені як на лицьовому, так і на зворотному боці спеціального бланка нотаріального документа.

При посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред’явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи. Якщо посвідчувальний напис викладається на звороті оформлюваного документа, то на лицьовому боці останньої сторінки документа зазначається частина посвідчувального напису, починаючи з найменування міста (селища, району), де знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце приватного нотаріуса, а на його зворотний бік переноситься інша частина найменування.

Наприклад: "місто До" і далі на звороті документа - "нецьк" (п. 6.9 Правил ведення нотаріального діловодства).

Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами.

Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем.

Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього.

Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою(глава 8 Порядку вчиненння нотаріальних дій нотаріусами України).

Вартість!

За засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу (за одну сторінку) стягується державне мито у розмірі 0,3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 5 гривень 10 копійок (пп "н", п.3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито")

За засвідчення справжності кожного підпису на документах, у тому числі справжності підпису перекладача (за кожний документ) стягується державне мито у розмірі 0,02 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 0,34 копійок (пп "р", п.3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

Також обов'язково оплачуються послуги нотаріуса, як приватного, так і державного.

При одночасному вчиненні будь-яких нотаріальних дій з одночасним засвідченням справжності підпису перекладача та/або засвідчення вірності письмового перекладу документа нотаріусом вважається, що вчиняються дві нотаріальні дії, і кожній з них присвоюється окремий реєстровий номер (абз.3, п. 7.20 Правил ведення нотаріального діловодства).


 

Права донорів в Україні

Донорство крові та компонентів крові - добровільний акт людини, що полягає у донації крові та/або компонентів крові для подальшого використання їх для трансфузії, виготовлення лікарських засобів, медичних виробів або використання у наукових дослідженнях.

Права донора крові та компонентів крові

Відповідно до ст. 18 Закон України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові", особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, має право на:

1) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, пов’язану із здійсненням донорської функції;

2) участь у діяльності громадських організацій з метою популяризації добровільного безоплатного донорства;3) правовий захист від будь-яких форм дискримінації за станом здоров’я;

4) відшкодування шкоди, заподіяної її здоров’ю у зв’язку з виконанням донорської функції.

Державні гарантії прав донора крові та компонентів крові

Держава гарантує захист прав донора крові та/або компонентів крові та захист його здоров’я, а також компенсує йому витрати, пов’язані з донорством, і заохочує добровільне безоплатне донорство.

Посадові особи закладів охорони здоров’я зобов’язані інформувати донора про його права і обов’язки та порядок здійснення донорської функції.

Донору в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відшкодовується шкода, заподіяна його здоров’ю у зв’язку з виконанням донорської функції, з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та на інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію.

Інвалідність донора, що настала у зв’язку з виконанням ним донорської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання в порядку, встановленому законом.

У разі смерті донора, що настала внаслідок виконання донорської функції, членам сім’ї померлого, які перебували на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Призначення такої пенсії здійснюється в порядку та на умовах, встановлених законом для призначення пенсії сім’ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, за її рахунок може здійснюватися аутологічна донація для подальшої аутологічної трансфузії.

Форми компенсації витрат, пов’язаних із здійсненням донорства крові та компонентів крові, та заходи заохочення добровільного безоплатного донорства

У день донації особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Здобувачі вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти у зазначені дні звільняються від занять, а військовослужбовці строкової служби та курсанти закладів військової освіти - від несення нарядів, вахт та інших форм служби.

Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. За бажанням такої особи цей день приєднується до щорічної відпустки.

У разі якщо за погодженням із керівництвом підприємства, установи, організації, командуванням військової частини в день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор був залучений до роботи або несення служби, йому за бажанням надається інший день відпочинку із збереженням середнього заробітку. У разі донації крові та/або компонентів крові у період щорічної відпустки така відпустка продовжується на один день.

Зверніть увагу! Підставою для звільнення від роботи, навчання або служби відповідно до цієї статті є довідка, видана донору за місцем медичного обстеження чи донації крові та/або компонентів крові за формою та в порядку, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

У день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор забезпечується безоплатним харчуванням за рахунок коштів суб’єкта, який здійснює заготівлю, переробку, тестування, зберігання, розподіл або реалізацію донорської крові та компонентів крові, за місцем забору крові та/або компонентів крові. Норми такого харчування та вартість однієї порції харчування затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Донорам, які протягом року безоплатно здійснили донацію крові в сумарній кількості, що дорівнює двом разовим максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює чотирьом разовим максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або тромбоцитів у двох разових донаціях методом аферезу, допомога з тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням виплачується у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати донора незалежно від стажу роботи. Така пільга надається протягом року після здійснення донації крові та/або компонентів крові у зазначених кількостях.

Здобувачам вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти, які протягом року безоплатно здійснили донацію крові у сумарній кількості, що дорівнює двом разовим максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює чотирьом разовим максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або тромбоцитів у двох разових донаціях методом аферезу, надається право на одержання грошової допомоги у розмірі 25 відсотків встановленої у закладі освіти стипендії, а військовослужбовцям строкової служби та курсантам військових закладів освіти - право на одержання грошової надбавки у розмірі 25 відсотків призначеного їм грошового забезпечення протягом шести місяців після здійснення донації крові та/або компонентів крові у зазначених кількостях. Виплата такої грошової допомоги здійснюється за місцем навчання або проходження служби донора за рахунок коштів відповідних місцевих програм з розвитку донорства крові та компонентів крові.


 

Порядок оформлення та оплата простою на підприємстві (24.06)

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (стаття 34 КЗпП України).

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Порядок оформлення простою

Дії працівників і роботодавця у випадку виникнення простою прописані в Листі Міністерства праці та соціальної політики України від 23.10.2007 N 257/06/187-07 "Щодо організації роботи під час простою на підприємстві"

· Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб (законодавчо не врегульовано порядок такого попередження, тобто попередження можливе й усне, і письмове, головне, щоб своєчасне).

Форма такого повідомлення не встановлена законодавством, проте краще це зробити у письмовому вигляді.

· На час простою не з вини працівника оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи)

· На час простою не з вини працівника оформлюється наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.

· Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил (частина перша статті 142 КЗпП України.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку визначаються права і обов'язки працівників і адміністрації, визначається час початку і закінчення роботи, зобов'язання адміністрації організувати облік явки на роботі і залишення роботи тощо. х Тобто питання необхідності присутності або відсутності на роботі працівників у разі простою може бути вирішено у Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Порядок оплати часу простою

Порядок оплати часу простою врегульований статтею 113 КЗпП України.

Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду(окладу).

Згідно з пп.1, пп3 п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» «оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємств»

Відповідно до частини третьої ст.84 КЗпП України у разі простою підприємства (установи, організації) з не залежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Відповідно до абзацу 2 статті 6 Закону України «Про охорону праці», працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Час простою з вини працівника не оплачується.

Згідно з пп.4 п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 роу № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» простій з вини працівника в будь-якому разі оплаті не підлягає.

У п. 2 частини першої ст. 9 Закону України «Про відпустки» зазначено, що час, коли працівник фактично не працював, але за ним на підставі законодавства зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Це означає, що час простою не з вини працівника, оплачений з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу), враховується для надання йому щорічної відпустки.

Разом із тим, у разі розрахунку середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали та за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзац шостий п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100). Про це саме йдеться у листі Мінпраці та соціальної політики України від 20.12.2007 р. № 929/13/84-07.

Якщо під час розрахунку середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки до розрахункового періоду потрапляє час простою, його слід виключити з розрахункового періоду.


 

  Спадкування права на вклад у банку
Формат: DOCX | Добавлен: 01/07/2021 16:08:19
44Kb Скачать скачать
  Сплата кредитної заборгованості подружжям після розірвання шлюбу між ними
Формат: DOCX | Добавлен: 07/07/2021 09:02:36
44Kb Скачать скачать
  Умови, які визначають викривача корупції та державний захист викривачів
Формат: DOCX | Добавлен: 13/07/2021 13:43:26
35Kb Скачать скачать

Порядок стягнення аліментів із боржника, який відбуває покарання у місцях позбавлення волі

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Батько та мати мають рівні права та обов’язки по відношенню до своїх дітей.

Утримання аліментів з осіб, які працюють, провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і роботою за сумісництвом (пункт 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146).

Важливо! Особи, засуджені до позбавлення волі за вироком суду не звільняються від обов’язку сплачувати аліменти.

Види та розміри доходів засуджених до позбавлення волі

Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров’я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції ( ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі Інструкцією про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5 (далі - Інструкція № 396/5)

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

В установах та слідчих ізоляторах на особові рахунки засуджених, які залишені на роботах з господарського обслуговування, та засуджених, які працюють на виробництві, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 25 % нарахованого їм місячного заробітку, а на особовий рахунок засуджених чоловіків і жінок, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", осіб з інвалідністю І та ІІ груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - не менш як 50 % нарахованого їм місячного заробітку (п. 3.6 Інструкції № 396/5).

Засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 75 % нарахованого їм місячного заробітку (п. 3.7 Інструкції № 396/5).

Порядок виконання рішень про стягнення аліментів

Загальний порядок примусового виконання рішень про стягнення аліментів регламентований Законом України "Про виконавче провадження". Якщо боржник працює, або отримує відповідні доходи, виконання рішень про стягнення аліментів забезпечується шляхом звернення стягнення на такі доходи.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження з виконання рішення про стягнення аліментів на підставі відповідного виконавчого документа. Згідно з ч. 4 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 7.13. розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, державний виконавець, у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів, у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилася після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості.

Після отримання достовірної інформації про джерела доходів боржника та їх розмір державний виконавець здійснює перерахунок заборгованості та повідомляє про нього стягувача і боржника.

При виконанні рішень про стягнення коштів із засуджених постанова про стягнення з метою здійснення відрахувань у засуджених надсилається виконавцем до відповідних органів і установ виконання покарань лише після перевірки коштів на рахунках боржника та іншого майна для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум (п. 11,розділу Х Інструкції з організації примусового виконання рішень).

Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, у разі відсутності заборгованості зі сплати аліментів адміністрація колонії, яка проводила відрахування, повертає постанову державного виконавця про стягнення аліментів органу державної виконавчої служби з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу утриманих сум аліментів.

Черговість стягнення із заробітної плати засуджених

Засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування (ст. 121 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання проводиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами проводяться у порядку, встановленому законодавством.

Відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості:

податок з доходів фізичних осіб;

аліменти;

вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу);

вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування);

за виконавчими листами на користь громадян;

за виконавчими листами на користь юридичних осіб;

відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.


 

Порядок оформлення посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон

Особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Для виїзду за межі України особі без громадянства необхідно отримати посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон (документ, що посвідчує особу без громадянства під час перетинання нею державного кордону України і перебування за кордоном) відповідно до пункт 1 Порядку.

Хто має право отримати посвідчення та куди звернутися

Посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон (далі - посвідчення) оформляється особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, за їх особистим зверненням (якщо особа досягла 16 років), або за зверненням батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника (якщо особа не досягла 16 років) про одержання посвідчення до територіального органу або підрозділу Державної міграційної служби України (далі - орган ДМС)за місцем проживанням особи (пункт 9 Порядку).

Перелік необхідних документів

Для оформлення посвідчення необхідно надати такі документи:

заяву-анкету (заповнюється працівником органу ДМС під час звернення);

посвідку на постійне проживання чи посвідку на тимчасове проживання, видану особі без громадянства;

документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати;

документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, - у разі подання документів законним представником;

у разі оформлення посвідчення особі без громадянства, яка не досягла 12-річного віку, або особі, яка не може пересуватися самостійно у зв’язку з тривалим розладом здоров’я та яка потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров’я, оформленим в установленому порядку, - одну кольорову фотокартку розміром 10 x 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування. Фотокартка повинна відповідати вимогам Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303 та МВС;

у разі, коли до посвідчення вносяться дані про неповнолітніх дітей, додатково подаються:

1. свідоцтво про народження дитини;

2. посвідка на постійне проживання чи посвідка на тимчасове проживання дитини;

3. на дитину віком від 5 до 16 років - дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра, одна з яких вклеюється в посвідчення і скріплюється печаткою, а друга вноситься до заяви-анкети батька (матері) (пункт 23 Порядку).

Строк прийняття рішення

Посвідчення видається особі без громадянства органом ДМС протягом 15 робочих днів з дня прийняття зазначених документів у формі книжечки з безконтактним електронним носієм.

Термін дії посвідчення — 3 роки.

Вартість послуги та пільги

Для оформлення документів необхідно сплатити:

1. державне мито у розмірі 85 грн. (підпункт "г" пункту 6 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито");

2. вартість адміністративної послуги у розмірі 226 грн. (Перелік адміністративних послуг у сфері міграції та їх вартості, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2016 року № 770 "Деякі питання надання адміністративних послуг у сфері міграції").

Від сплати мита звільняються: особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; особи з інвалідністю І та ІІ групи (пункт 18 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито").

Підстави для відмови у видачі посвідчення:

Стосовно видачі посвідчення звернулася особа без громадянства, яка не досягла 16 року, або її представник, який не має документального підтвердження повноважень на отримання посвідчення;

особа без громадянства вже отримала посвідчення, яке є дійсним на день звернення;

особа без громадянства не надала всіх документів та інформації, необхідних для оформлення і видачі посвідчення;

дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, не підтверджують інформацію, надану особою без громадянства;

особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа щодо неї розглядається судом - до закінчення кримінального провадження;

особу засуджено за вчинення кримінального правопорушення - до відбування покарання або звільнення від покарання;

виїзд особи суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду;

виїзд з України особи може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання нею майнових зобов’язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (пункт 30 Порядку).

Обмін посвідчення

Обмін посвідчення здійснюється у випадку:

зміни інформації, внесеної до посвідчення (крім додаткової змінної інформації);

виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідчення;

закінчення строку дії посвідчення;

непридатності посвідчення для подальшого використання.

Обмін посвідчення здійснюється у порядку аналогічному оформленню посвідчення вперше.

Оформлення посвідчення замість втраченого або викраденого

Для оформлення посвідчення замість втраченого або викраденого особа без громадянства подає наступні документи:

1. заяву про оформлення посвідчення у зв’язку з його втратою або викраденням;

2. заяву-анкету (заповнюється працівником органу ДМС під час звернення);

3. квитанцію про сплату державного мита або оригінал і копію документа про звільнення від сплати;

4. витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення посвідчення);

5. довідку компетентного органу держави, в якій втрачено або викрадено посвідчення (у разі втрати чи викрадення за кордоном), або посвідчення особи на повернення в Україну, видане у порядку, передбаченому частиною другої статті 27 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

Порядок оскарження

Рішення про відмову в оформленні та видачі посвідчення може бути оскаржено особою без громадянства в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України або до суду.


 

Порядок звільнення випускників медичних ВНЗ від проходження обов'язкового відпрацювання (12.08.21)

Відповідно до стаття 64 Закону України "Про вищу освіту" випускники закладів вищої освіти вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом.

До таких виключних випадків належать випускники вищих медичних навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовлення. У такому випадку керівники вищих закладів освіти після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою Типової угоди про підготовку фахівців із вищою освітою відповідно до додатку 1 до Порядку.

Випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов'язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.

Розірвати угоду про підготовку фахівців із вищою освітою випускник має право з таких причин:

  • встановлення інвалідності I або II групи, внаслідок чого випускник не може стати до роботи за місцем призначення;
  • встановлення інвалідності I або II групи у дружини (чоловіка) випускника, у одного з батьків (або осіб, які замінюють батьків) випускника;
  • якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю
  • у разі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника;
  • у разі вступу випускників вищих закладів освіти I - II рівнів акредитації до вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації (пункт 9 розділу ІІ Порядку).

У разі виникнення у випускника одного з вищеперелічених випадків, він повинен надати документи, які підтверджують наявність обставин, що дозоляють розірвання угоди про підготовку фахівця, до комісії з працевлаштування.

За рішенням такої комісії випускнику видається довідка про надання можливості самостійного працевлаштування (за формою згідно з додатком 4 до Порядку).

Див. також

Захист прав в Інтернеті

Право на доступ до Інтернету та заборона дискримінації

Доступ до Інтернету – це важливий засіб для реалізації вами своїх прав та свобод, а також для участі у демократичних процесах. Саме тому позбавити вас доступу до Інтернету проти вашої волі можуть лише за рішенням суду. В окремих випадках надання послуг може припинятися за умовами договору, але це має відбуватися лише після того, як були вичерпані всі інші засоби.

Ваш доступ має надаватися за розумну ціну і бути недискримінаційним.

При взаємодії з органами державної влади, провайдерами мережі Інтернет та провайдерами Інтернет-контенту чи послуг, а також з іншими користувачами або групами користувачів, ви не можете бути об’єктом дискримінації за будь-якими ознаками, такими як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія або віра, політичні чи інші переконання, національність або соціальне походження, належність до національної меншини, майновий стан, походження чи будь-який інший статус, зокрема, за етнічною приналежністю, віком або сексуальною орієнтацією.

Право на свободу вираження поглядів та інформації

Особа має право шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї на ваш вибір без будь-якого втручання і незалежно від державних кордонів.

Це означає, що:

• право вільно висловлюватися в інтернеті та мати доступ до інформації, поглядів, висловлювань інших осіб. До них належать як політичні заяви, релігійні переконання, погляди і висловлювання, що сприймаються прихильно або вважаються необразливими, так і такі, що можуть завдавати образу, шокувати або виводити інших осіб зі стану рівноваги.

• обмеження можуть накладатися на такі висловлювання, в яких містяться заклики до дискримінації, ненависті або насильства. Такі обмеження мають бути правомірними, цілеспрямованими і запроваджуватися під контролем суду.

• право вільно створювати, повторно використовувати і поширювати Інтернет-контент із повагою до права на захист інтелектуальної власності, в тому числі авторського права.

• вибирати псевдонім, використання псевдоніма замість справжнього імені. Органи державної влади можуть вдатися до заходів, завдяки яким вашу особу буде відкрито.

• органи державної влади зобов’язані поважати і захищати свободу особи на вираження поглядів та свободу інформації. Будь-які обмеження цієї свободи не повинні бути свавільними та мають переслідувати законну мету згідно з вимогами Європейської конвенції про захист прав людини, таку як, зокрема, захист національної безпеки або громадського порядку, охорона здоров’я населення чи моралі, а також відповідати законодавству у сфері прав людини;

• Інтернет-провайдер та провайдер Інтернет-контенту і послуг мають корпоративні зобов’язання поважати права особи та забезпечувати механізми розгляду скарг. Водночас, провайдери Інтернет-послуг, такі як соціальні мережі, можуть обмежувати окремі види контенту і поведінку у зв’язку з їхньою політикою щодо контенту. Користувача повинні повідомляти про можливі обмеження для того, щоб особа могла прийняти свідоме рішення щодо користування послугою.

Право на мирні зібрання, об’єднання та участь

Особа має право на мирні зібрання та об’єднання з іншими особами в Інтернеті.

На практиці це означає, що :

1. право вільно обирати будь-який сайт, додаток чи будь-яку іншу послугу з метою створення груп, приєднання, мобілізації та участі в будь-якій соціальній групі та об’єднанні незалежно від їхнього офіційного визнання з боку органів державної влади. Право передбачає можливість використовувати Інтернет для реалізації свого права на створення профспілок та приєднання до них.

2. право на мирний протест в Інтернеті. Однак дії не повинні призводити до блокування, перебоїв у надання послуг та (або) завдавати шкоду майну інших осіб.

3. право вільно користуватися доступними онлайновими можливостями для участі в місцевих, національних і глобальних публічних політичних дебатах, законодавчих ініціативах, контролі за прийняттям рішення, зокрема, право підписувати петиції та брати участь у розробці політики, пов’язаної з управлінням Інтернетом.

Право на приватне життя і захист даних

Особа має право на приватне та сімейне життя в інтернеті, куди входить захист персональних даних і повага до конфіденційності кореспонденції і спілкування.

Це означає, що:

1. персональні дані повинні оброблятися лише у передбачених законом випадках або за умови надання згоди. Особі повинні повідомляти про те, які саме персональні дані обробляються та (або) передаються третім сторонам, а також про те, коли, ким та з якою метою здійснюється така обробка.

2. на особу не повинні поширюватися заходи загального спостереження чи перехоплення інформації. Втручання у приватне житя щодо персональних даних дозволяється лише за виняткових обставин, передбачених законом, наприклад, у разі здійснення кримінального провадження.

3. право на конфіденційність електронної кореспонденції та спілкування, заборона спостереження та(або) моніторингу.

Право на освіту та право на доступ до знань

Особа маєт право на освіту, зокрема й право на доступ до знань. Це означає, що :

1. право онлайн-доступу до освітнього, культурного, наукового, навчального та іншого контенту державною мовою. Умови такого доступу можуть передбачати винагороду правовласників за їхню роботу.

2. у частині Інтернет- і медіа грамотності право мати доступ до інтерактивної освіти і знань для того, щоб користуватися своїми правами та свободами в Інтернеті.

Ефективні засоби правового захисту

Особа має право на ефективний засіб правового захисту у разі обмеження або порушення ваших прав і основоположних свобод.

Для отримання правового захисту не обов’язково одразу вдаватися до судових засобів. Ефективні засоби правового захисту можна отримати безпосередньо від Інтернет-провайдерів, органів державної влади та(або) національних правозахисних органів. Залежно від порушення ефективним засобом правового захисту може бути розслідування, роз’яснення, відповідь, виправлення, вибачення, поновлення контенту, відновлення доступу та компенсація.

В Україні механізмами захисту прав людини в Інтернеті є:

1. звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

2. звернення до Управління боротьби з кіберзлочинністю Міністерства внутрішніх справ України;

3. звернення до суду;

4. звернення до міжнародних судів чи організацій.


 

  Порядок повернення коштів, викрадених з платіжних карток
Формат: DOCX | Добавлен: 25/08/2021 16:28:01
40Kb Скачать скачать
  Захист персональних даних неповнолітніх
Формат: DOCX | Добавлен: 02/09/2021 16:36:11
41Kb Скачать скачать
  Система безоплатної правової допомоги: види правових послуг
Формат: DOCX | Добавлен: 08/09/2021 13:25:18
41Kb Скачать скачать
  Порядок відмови від прийняття спадщини
Формат: DOCX | Добавлен: 14/09/2021 14:06:30
42Kb Скачать скачать
  Права та обов'язки власників тварин
Формат: DOCX | Добавлен: 23/09/2021 09:05:35
41Kb Скачать скачать

 Розмір підйомної допомоги військовослужбовцям та її обчислення

Підйомна допомога -  це допомога, яка виплачується військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, та тим, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (далі - військовослужбовці), у разі переїзду на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв’язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв’язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина).

Розмір підйомної допомоги та її обчислення.

Підйомна допомога виплачується в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім’ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби.

Обчислюється виходячи з посадового окладу, окладу за військове звання та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов’язків за посадою (зарахування на навчання), або на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини, на членів сім’ї - на дату реєстрації їх місця проживання у населеному пункті за новим місцем військової служби військовослужбовця (розташованому поблизу місця служби військовослужбовця).

Строки звернення за підйомною допомогою

Виплата підйомної допомоги та добових здійснюється, якщо звернення щодо їх отримання надійшли протягом трьох років із дня виникнення права на їх отримання.

Що виплачується одночасно з підйомною допомогою?

Добові, які встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, що перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі (далі - добові) на військовослужбовця та кожного члена його сім’ї, який переїхав разом з ним.

Коли виникає право на отримання підйомної допомоги?

1) на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв’язку з призначенням на посаду;

2) на дату зарахування на навчання - для військовослужбовців, які зараховані на навчання до військових навчальних закладів;

3) на дату прибуття до місця дислокації, оголошений наказом командира військової частини, - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт.

Ким виплачується підйомна допомога?

Виплата здійснюється за новим місцем військової служби (місцем навчання) відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.

Див. також

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.


 

 Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю

Юридична відповідальність, що полягає у виникненні обов’язку сплати адміністративно-господарських санкції, може бути застосована у наступних випадках:

1) не виділення роботодавцем та не створення робочих місць для осіб з інвалідністю, чи не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме така бездіяльність має наслідок позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю;

2) порушення роботодавцем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що виявляється у відмові у працевлаштуванні особі з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Важливо! У випадку невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавець повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

Сума адміністративно-господарських санкцій пропорційно залежить від кількості осіб, що працюють на цьому підприємстві. Таким чином, коли на підприємстві працює:

♦ 8 – 15 осіб, то розмір санкцій дорівнює половині середньорічної зарплати штатного працівника;

♦ 15 і більше осіб – розмір санкцій дорівнює середньорічній зарплаті штатного працівника.

Крім того, ч. 2 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян через невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування таких осіб.

Протокол про адміністративне порушення за ст. 188-1 КУпАП складається під час перевірки посадовими особами Державної інспекції з питань праці (відповідно до ст. 255 цього Кодексу), при цьому саме рішення про накладення адміністративного штрафу вже приймається в судовому порядку (ст. 221 КУпАП).

Гарантії щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії для таких осіб щодо можливості участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Крім того, 24 вересня 2008 року Україною було підписано Конвенцію про права осіб з інвалідністю і Факультативний протокол до неї. 16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала ці акти.

Згідно зі ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на:

a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;

b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;

c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;

d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;

e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;

f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;

g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;

h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;

i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;

j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;

k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.

На виконання вимог Конвенції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2021 року № 285-р було затверджено  «Національний план дій з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2025 року».

Вказаний Національний план дій спрямований на заохочення, захист і забезпечення повного й рівного здійснення особами з інвалідністю всіх прав людини та основоположних свобод в усіх сферах суспільного життя з урахуванням положень Конвенції, а також вжиття заходів щодо поважного ставлення до притаманної їм гідності.

В національному законодавстві закріплена норма, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Задля збільшення гарантій щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю, ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації осіб з інвалідністю, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua246267792_2856807444470434_2367054642117839841_n.png

 

 Хто має право на додаткову відпустку за роботу за комп'ютером

Відпустка за роботу з комп’ютером — це різновид щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, яка надається залежно від часу фактичної зайнятості роботою на комп’ютері.

Відпустка за роботу з комп'ютером надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я ( п.1 ст. 8 Закону України "Про відпустки").

На цю відпутску мають право як громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами (установами, організаціями), так і ті, які працюють за трудовим договором у фізичної особи-підприємця (ФОПа). У п. 58 розд. XXII Списку №2 зазначено: "працівники, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах, мають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці".

Національний класифікатор України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затверджений наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, містить такі професійні назви :

  • інженер з комп’ютерних систем,
  • адміністратор системи,
  • аналітик операційного та прикладного програмного забезпечення,
  • оператор комп’ютерного набору.

Термін додаткової відпустки за роботу з комп'ютером визначається пропорційно відпрацьованому часу. Тому якщо працівник не весь час працює з комп'ютером протягом періоду роботи така додаткова відпустка може бути надана у термін менший, ніж 4 календарних дні.

Офісні працівники (секретарі, бухгалтери, працівники кадрової служби),які зазвичай, виконують роботу за персональним комп’ютером теж мають право на щорічну додаткову оплачувану відпустку за роботу з комп'ютером термін такої відпустки встановлюється залежно від часу фактичної зайнятості роботою на комп’ютері й теж не може перевищувати 4 дні. == Тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу з комп'ютером == Тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу з комп'ютером передбачена підрозділом «Інші види виробництв» розділу ХХІІ «Загальні професії за всіма галузями господарства» Списку № 1290-2.Максимальний термін такої відпустки становить 4 календарних дні на рік.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (ч. 2 ст. 8 Закону України “Про відпустки"). Навіть якщо такі відпустки в колективному чи трудовому договорі не закріплені щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці, передбачені законодавством, мають надаватися відповідним працівникам в обов’язковому порядку, у тому числі якщо колективний договір на підприємстві не укладено або в колективному договорі не встановлено гарантію щодо встановлення працівникам таких відпусток.

Відповідальність

За порушення при наданні цього виду відпустки вині особи несуть відповідальність згідно з законодавством:

  • Ненадання відпустки передбачає відповідальність у вигляді штрафу:
  1. у розмірі однієї мінімальної зарплати для роботодавця (абзац восьмий ч. 2 ст. 265 КЗпП України);
  2. у розмірі від 510 до 1700 грн. для посадових осіб роботодавця та фізичних осіб -підприємців(ч. 1 ст. 41 КУпАП).
  • Недотримання строків надання відпустки або умов перенесення передбачає відповідальність у вигляді штрафу:
  1. у розмірі однієї мінімальної заробітної плати для роботодавця (абзац восьмий ч. 2 ст. 265 КЗпП України);
  2. у розмірі від 510 до 1700 грн. для посадових осіб роботодавця та фізичних осіб -підприємців(ч. 1 ст. 41 КУпАП).
  • Ненарахування компенсації за невикористану відпустку у разі звільнення працівника передбачає відповідальність у вигляді штрафу:
  1. у розмірі 10 мінімальних зарплат за кожного працівника, щодо якого допущено порушення для роботодавця(абзац четвертий ч. 2 ст. 265 КЗпП України);
  2. у розмірі від 510 до 1700 грн. для посадових осіб роботодавця та фізичних осіб -підприємців(ч. 1 ст. 41 КУпАП).

Притягнути до відповідальності за такі порушення наділені правом уповноважені особи органів Держпраці(ст. 265 КЗпП України). Вони фіксують порушення в акті, виносять припис на усунення порушення. Якщо роботодавець:

  • не виконає вимог припису, тоді його може бути притягнуто до відповідальності.
  • виконає вимоги припису (наприклад, виплатить необхідні кошти чи надасть відпустку), то штрафні санкції не застосовуються до нього.

Контактна інформація територіальних органів Держпраці

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.


 Адміністративна відповідальність за порушення права на доступ до публічної інформації

У випадку порушення права на інформацію посадова оосба може підлягати адміністративній відповідальності, яка передбачена статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення "Порушення права на інформацію та права на звернення":

  • Неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої передбачено законами України "Про доступ до публічної інформації", "Про оцінку впливу на довкілля", "Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення", "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", "Про відкритість використання публічних коштів" та "Про запобігання корупції", - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.;
  • Порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
  • Порушення вимог Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а саме необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, неповне надання інформації, неповідомлення про подовження строку розгляду запиту, відстрочення розгляду запиту, крім випадків, визначених цим Законом, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
  • Обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розгляд заяв про зазначені порушення та складання протоколів про адміністративні правопорушення здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (пункт 8-1 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

  • Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
  • Ненадання доступу до судового рішення або матеріалів справи за заявою особи, а також інше порушення Закону України "Про доступ до судових рішень" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
  • Незаконна відмова у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України "Про звернення громадян" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
  • Несвоєчасне внесення документів до Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", обмеження доступу до інформації, внесеної до Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою - восьмою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин.

  • Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації на звернення Національної комісії з реабілітації, регіональної комісії з реабілітації відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Нерозкриття, порушення строків або порядку розкриття інформації у видобувних галузях відповідно до Закону України "Про забезпечення прозорості у видобувних галузях" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зразок заяви на ім'я Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.


Порядок оформлення запрошення іноземцям та особам без громадянства на отримання візи для в’їзду в Україну

Запрошення іноземця та особи без громадянства від фізичної особи – це нотаріально посвідчена заява, яка є підставою для оформлення в дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном короткострокової візи типу С для в’їзду в Україну.

Короткострокова віза передбачає, що іноземці та особи без громадянства з країн, з якими відповідно до міжнародних договорів чи законодавства України встановлено візовий порядок в’їзду в Україну, перебуватимуть в Україні протягом строку, не перевищуватиме 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду.

Хто може звернутися

За оформленням запрошення може звернутися приймаюча сторона - зареєстровані в установленому порядку українські підприємства, установи та організації, представництва (філії) іноземних підприємств, установ, організацій, представництва міжнародних організацій (далі - юридичні особи), а також фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України у зв'язку з навчанням, стажуванням, роботою або на інших законних підставах та запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства (далі - фізичні особи).

Куди звернутися

16 квітня 2017 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 01 березня 2017 року № 118 "Про затвердження Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію". Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 7 Правил оформлення віз підставою для оформлення короткострокової візи є, зокрема, запрошення зареєстрованої в Україні юридичної особи, оформлене на офіційному бланку, або нотаріально посвідчене запрошення фізичної особи.

Отже, з 16 квітня 2017 року оформлене Державної міграційної служби України запрошення іноземцям та особам без громадянства на отримання візи для в’їзду в Україну не є підставою для оформлення короткострокової візи для в’їзду в Україну.

Таким чином, фізичній особі для оформлення такого запрошення необхідно звернутися до нотаріуса.

В свою чергу, юридичній особі для оформлення такого запрошення необхідно звернутися до територіального органу чи підрозділу Державної міграційної служби України за місцем своєї реєстрації.

Перелік необхідних документів

Для оформлення запрошення фізична особа подає до нотаріуса такі документи:

  1. паспортний документ, якщо приймаючою стороною є громадянин України (після пред'явлення повертається) та копію його сторінок з особистими даними (1, 2 сторінки та сторінка з адресою реєстрації, або ID-картки та витягу Єдиного державного демографічного реєстру);
  2. посвідку на постійне чи тимчасове проживання, якщо приймаючою стороною є іноземець чи особа без громадянства (після пред'явлення повертається) та копію її сторінок з особистими даними;
  3. копію сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними особи, що запрошується, з перекладом українською мовою, засвідченим у встановленому порядку;
  4. інформацію, що підтверджує наявність достатнього фінансового забезпечення фізичної особи для виконання свого зобов’язання взяти на себе можливі витрати, пов’язані з перебуванням та виїздом з України запрошеної особи.

Для оформлення запрошення юридична особа подає до територіального органу чи підрозділу Державної міграційної служби України за місцем своєї реєстрації такі документи:

  1. клопотання юридичної особи для оформлення запрошення іноземцю чи особі без громадянства на отримання візи для в’їзду в Україну;
  2. копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
  3. копію розпорядчого документа (наказу, витягу з протоколу, доручення) про призначення працівників, які відповідають за оформлення документів іноземцям та особам без громадянства, засвідчену в установленому законодавством порядку;
  4. паспортний документ (після пред'явлення повертається) та копію його сторінок з особистими даними керівника юридичної особи чи уповноваженої особи;
  5. копію сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними особи, що запрошується, з перекладом українською мовою, засвідченим у встановленому порядку;
  6. інформацію, що підтверджує наявність достатнього фінансового забезпечення юридичної особи для виконання свого зобов’язання взяти на себе можливі витрати, пов’язані з перебуванням та виїздом з України запрошеної особи.

Вартість послуги

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 року № 795 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання" вартість запрошення юридичним особам для отримання візових документів на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства 169 грн. 70 коп.

В свою чергу, контактні дані приватних нотаріусів, які нотаріально посвідчують запрошення фізичним особам для отримання візових документів на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства, а також вартість відповідних послуг  можна знайти, зокрема, в інтернеті.

Підстави для відмови

Підставою для відмови є відсутність одного з документів, необхідних для оформлення запрошення.

У разі відмови в оформленні запрошення територіальний орган чи підрозділ Державної міграційної служби України, який прийняв таке рішення, протягом п'яти робочих днів направляє приймаючій стороні письмове повідомлення із зазначенням підстав відмови.

Строк дії запрошення

Запрошення, як правило, видається строком дії на шість місяців або інший строк від дати його оформлення (протягом цього строку іноземець чи особа без громадянства може звернутися до дипломатичного представництва або консульської установи України за оформленням короткострокової візи).

Корисні посилання

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.


Умови надання та виселення із службових житлових приміщень

Жиле  приміщення включається  до числа службових рішенням виконавчого комітету районної,  міської, районної  в  місті Ради народних депутатів  за  клопотанням адміністрації  підприємства, установи, організації.  В  тих  випадках,   коли   підприємство, установа, організація  розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території  іншого, рішення   про   його включення  до  числа службових  приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення (п. 3 Положення).

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі (п. 4 Положення)

Відповідно до статті 119 Житлового кодексу УРСР, службові житлові приміщення можуть бути надані лише категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37.

Службові житлові приміщення надаються особам за рішенням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства без урахування їх перебування/неперебування на обліку, пільг, а також черговості.

Особа, якій надається службове житло, повинна постійно проживати та бути зареєстрована у населеному пункті, де знаходиться такий орган, підприємство, установа, організація. Службове житло надається на всіх членів сім’ї, які проживаються разом з ним. При цьому, службове житлове приміщення може бути також надане на дружину та неповнолітніх дітей, що проживають окремо, в тому числі в іншому населеному пункті.

Як і у випадку надання житла для постійного проживання, службові житлові приміщення надаються із розрахунку не більше 13,65 кв.м житлової площі на кожного члена сім’ї. Слід також зауважити на тому, що при наданні службового житла не враховується наявність у особи, якій надається службове житло, а також членів її сім’ї, приватизації.

Порядок надання службових житлових приміщень

Для одержання службового жилого приміщення працівник подає заяву до адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб.

Адміністрація підприємства, установи, організації, у віданні якої перебуває службове житло, приймає рішення про надання службового житла та направляє клопотання до виконавчого комітету відповідної ради, на території якої знаходиться жиле приміщення, про затвердження відповідного рішення адміністрації.

Виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради приймається відповідне рішення та заносяться відповідні дані в журнал обліку службових жилих приміщень.

Службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті).

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення, виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.

Звертаємо увагу на те, що громадяни, які мешкають у службових жилих приміщеннях, та пропрацювали на підприємстві (установі, організації), що надало їм службове жиле приміщення, не менше як 10 років не можуть бути виселені з нього без надання іншого жилого приміщення (ст. 125 ЖК УРСР).

Також вони мають право звернутись із відповідною заявою про надання їм іншого (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання таке житло може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Приватизація службових житлових приміщень

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на те органами, що створюються державними органами виконавчої влади на місцях чи органами місцевого самоврядування, а також державними підприємствами, організаціями, установами, в повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація:

  • здійснення приватизації уповноваженими на це органами;
  • згода всіх повнолітніх членів сім’ї;
  • постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку;
  • згода тимчасово відсутніх членів сім’ї, за якими зберігається право на житло.

Першою умовою для проведення приватизації є її здійснення уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства  оборони України  від 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованої у Міністерстві  юстиції України  06 вересня 2018 року, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров’я, віком, у зв’язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання

Виселення зі службових житлових приміщень

Згідно зі ст.124 Житлового кодексу у разі звільнення працівника з посади, яка дає право на службове житло, він підлягає виселенню (разом з усією родиною) без надання іншого житла. Відповідно до ст.125 Житлового кодексу без надання іншого житла не можна виселяти:

-         осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністюз числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті вітчизни чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії;

-         сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті вітчизни чи при виконанні інших обов'язків військової служби;

-         сім'ї військовослужбовців;

-         осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;

-         осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

-         осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

-         осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

-         пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів, членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення;

-         осіб з інвалідністю внаслідок професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;

-         одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.


 

   Порядок проходження корекційних програм особами, які вчиняють насильство в сім'ї

 

Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидії домашньому насильству").

Порядок направлення на проходження програми для кривдника

Порядок направлення на проходження програми для кривдника визначено пунктом 3.3. Інструкції, згідно з якою, у разі вчинення особою насильства в сім'ї, служба дільничних інспекторів поліції або кримінальна поліція у справах дітей видає цій особі під розписку направлення на проходження корекційної програми та в триденний строк надсилає до відповідного кризового центру повідомлення про направлення особи на проходження корекційної програми.

Організація проходження програм

За наявності кризового центру організація проходження корекційних програм покладається на його працівників.

У разі відсутності такого центру відповідно до Інструкції організація проходження корекційних програм належить до компетенції структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевих рад з питань попередження насильства в сім’ї.

Проведення корекційних програм здійснюється за умови наявності окремого приміщення відповідно до рекомендованих санітарно-гігієнічних та технічних норм та мають бути пристосовані для проведення групової та індивідуальної роботи із дотриманням конфіденційності персональних даних осіб, які проходятькорекційну програму. Для індивідуальних занять та консультацій може відводиться окрема кімната.

При цьому впроваджуватись зазначені програми можуть на базі будь-якої установи, організації (у тому числі громадської чи благодійної) або закладу, за наявності відповідного приміщення, та за умови, що дані заходи не будуть обмежувати чи перешкоджати виконанню її основних функцій.

Корекційні програми можуть впроваджувати спеціалісти, які мають вищу освіту за гуманітарними напрямами та пройшли відповідне навчання щодо проведення корекційних програм.

Для висвітлення окремих тем, проведення додаткових тематичних, групових занять можуть залучатись фахові спеціалісти, які не проходили спеціальну підготовку, зокрема представники структурних підрозділів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань попередження насильства в сім'ї, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей; органів внутрішніх справ, юристи; закладів охорони здоров’я (нарколог, психіатр, психотерапевт, сексолог, сексопатолог, лікарі відповідного профілю тощо), а також психологи, соціальні педагоги, адвокати, представники громадських та благодійних організацій, служителі церкви та окремі громадяни, які мають відповідну освіту.

Після проведення групових тематичних занять може бути передбачено час для індивідуального спілкування з особами, які вчинили насильство в сім’ї, відповідей на їхні конкретні запитання.

Інформація щодо проходження або не проходження без поважних причин корекційної програми надається органу, який направив особу на проходження цієї програми.

На кожну особу, яка проходить корекційну програму, формується особова справа, що зберігається у приміщенні установи (закладу, організації), де проводиться корекційна програма, або у відповідного спеціаліста органу місцевої виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з питань попередження насильства в сім’ї відповідно до вимог чинного законодавства України щодо збереження документації, яка містить персональні дані.

Якщо особа, яку направлено на проходження корекційної програми, змінює місце проживання, інформація про неї передається до відповідних підрозділів органів внутрішніх справ та структурних підрозділів державних адміністрацій та виконавчих органів місцевих рад з питань попередження насильства в сім’ї, за новим місцем проживання (розділ 2 Методичних рекомендацій щодо організації проходження корекційних програм особами, які вчиняють насильство в сім’ї, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України від 08 травня 2014 року № 281).

Виконання програм для кривдників

Наказом Міністерства соціальної політики України від 01 жовтня 2018 року № 1434 затверджено Типову програму для кривдників.

♦ Проходження Типової програми розпочинається діагностуванням особи, яка вчинила домашнє насильство або належить до групи ризику щодо його вчинення, у тому числі діагностуванням причин агресивної та насильницької поведінки кривдника.

♦ Схема роботи із кривдниками визначається індивідуально з урахуванням потреб особи та особливостей, визначених за результатами діагностики.

♦ Після проходження особою діагностики та мотиваційного консультування з метою визначення рівня вмотивованості до участі у групі може застосовуватись індивідуальна корекційна робота та/або групові заняття.

Виконання програм для кривдників стосовно дітей-кривдників здійснюється з урахуванням вікових та психологічних особливостей дітей.

З метою запобігання повторному вчиненню домашнього насильства та забезпечення виконання програми для кривдника дитину-кривдника може бути тимчасово влаштовано до родичів, у сім’ю патронатного вихователя або до установи для дітей незалежно від форми власності та підпорядкування, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.

Кривдника може бути направлено судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством (пункт 7 розділу 1 Типовогої програми для кривдників).

Кривдник повинен мати можливість відвідувати програму для кривдників за власною ініціативою на добровільній основі (частина сьома статті 28 Закону України "Про запобігання та протидії домашньому насильству").

Відповідальність за непроходження програми для кривдників

У разі неявки кривдника для проходження програми для кривдників або ухилення від проходження програми без поважних причин суб’єкти, відповідальні за виконання програм для кривдників, надають протягом трьох робочих днів письмове повідомлення про це уповноваженому підрозділу органів Національної поліції України для вжиття заходів (стаття 173-2 КУпАП).

Притягнення кривдника до відповідальності за непроходження програми для кривдників не звільняє його від обов’язку пройти таку програму.

У разі притягнення кривдника, зокрема дитини-кривдника, до кримінальної відповідальності судом на нього може бути покладено обов’язок пройти пробаційну програму відповідно до пункту 4 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України.

Корисні посилання

Див. також

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.


 Суб'єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу   

Безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Види правових послуг

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:

1) захист;

2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

3) складення документів процесуального характеру.

Суб'єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу

Право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають такі категорії осіб:

1) особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону.

2) діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону.

2-1) внутрішньо переміщені особи - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону;

2-2) громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, з питань, пов’язаних з отриманням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, до моменту отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

2-3) громадяни України - власники земельних ділянок, які проживають у сільській місцевості, - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону;

2-4) громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, з питань, пов’язаних із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією території України;

3) особи, до яких застосовано адміністративне затримання, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону;

4) особи, до яких застосовано адміністративний арешт, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону;

5) особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими, - на правові послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 Закону;

6) особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, - на правові послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 Закону;

7) особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону;

8) особи, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання;

8-1) особи, які звернулися із заявою про визнання особою без громадянства, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону, з дня подання особою заяви про визнання особою без громадянства до прийняття остаточного рішення за заявою, а також під час отримання дозволу на імміграцію, оформлення посвідки на тимчасове чи постійне проживання;

9) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону;

9-1) особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, - до моменту прийняття рішення про надання такого статусу.

10) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, протягом розгляду справи в суді;

11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, протягом розгляду справи в суді;

12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, стосовно питань, пов'язаних з реабілітацією;

13) особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону;

14) викривачі у зв’язку з повідомленням ними інформації про корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону.

Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

Суб’єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначені пунктами 12-12-2891213 частини першої статті 14 Закону, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року та не більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

 


 Підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи

 

Підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є:

-         дані, отримані з відповідних державних реєстрів;

-         дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

-         дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об’єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16  Закону.

Важливо! У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб

Рішення, дії чи бездіяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, визначеному законом.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

 


 Строк дії ухвали про тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому Кримінальний процесуальний кодекс.

Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

1) шести місяців - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину;

2) дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Зверніть увагу! У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 Кримінальний процесуальний кодекс строк дії такої ухвали не зазначається.

Порядок продовження строку тримання під вартою

Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184  Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Зверніть увагу! Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій   статті 199 КПК України, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.


 

 Захист трудових прав викривача корупції

Викривачу, його близьким особам:

-         не може бути відмовлено у прийнятті на роботу;

-         їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення;

-         притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень передбачені  Законом України «Про запобігання корупції».

До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше.

Важливо! У разі відсторонення працівника, який є викривачем, від виконання трудових обов’язків не з його вини оплата праці на період відсторонення здійснюється в розмірі середньої заробітної плати працівника за останній рік.

Викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено:

-         в укладенні чи продовженні договору, трудового договору (контракту);

-         наданні адміністративних та інших послуг у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень; інших порушень Закону України «Про запобігання корупції».

Забороняється створювати перешкоди викривачу, його близьким особам:

-         у подальшому здійсненні ними їх трудової, професійної, господарської, громадської, наукової або іншої діяльності;

-         проходженні ними служби чи навчання;

-         а також вживати будь-яких дискримінаційних заходів у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції».

Важливо! Викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч положенням частин першої - третьої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції», гарантується поновлення їх порушених прав.

Викривач, його близькі особи, звільнені з роботи у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», підлягають негайному поновленню на попередній роботі (посаді), а також їм виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Важливо! Якщо заява про поновлення викривача, його близької особи на роботі (посаді) розглядається більше одного року не з їхньої вини, їм виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Викривач, його близькі особи, переведені на іншу постійну нижчеоплачувану роботу (посаду) у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», підлягають негайному поновленню на попередній роботі (посаді), а також їм виплачується різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Важливо! Якщо заява про поновлення викривача, його близької особи на роботі розглядається більше одного року не з їхньої вини, їм виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, звільненого у зв’язку із здійсненим ним, його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», та за його відмови від такого поновлення йому виплачується грошова компенсація у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а в разі неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.