Головна Новини Учасникам АТО/ООС та членам їх сімей Електронне звернення Інформація для користувачів з вадами зору

Казанківське бюро правової допомоги

Покарання за незаконне перетинання державного кордону

Недоторканість державного кордону є однією з найважливіших ознак суверенітету та територіальної цілісності будь – якої держави – базових складових забезпечення національної безпеки. Виконання однієї з основних функцій держави України, відповідно до статті 17 Конституції України – охорона своєї території, реалізується не тільки через на пунктах пропуску системи контролю при безпосередньому перетинанні державного кордону України, а і шляхом створення ефективної системи запобіжних заходів у тому числі, й через встановлення юридичної відповідальності за такі порушення.

Особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.

Адміністративна відповідальність

Перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до 15 діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, - штраф від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від 10 до 15 діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Виняток! Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Кримінальна відповідальність

Перетинання державного кордону України з метою заподіяння шкоди інтересам держави або особою, якій заборонено в’їзд на територію України, або представниками підрозділів збройних сил чи інших силових відомств держави-агресора у будь-який спосіб поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів, або за документами, що містять недостовірні відомості, карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Зверніть увагу! Ті самі дії, вчинені повторно або групою осіб, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з насильством або із застосуванням зброї, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років (ст.3322 Кримінального Кодексу України).

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий центр або бюро правової допомоги можна на мапі або у переліку центрів.

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

Реєстрація місця проживання новонародженої дитини

10 грудня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII, яким функції з реєстрації місця проживання громадян делеговані органам місцевого самоврядування (раніше цю функцію здійснювала Державна міграційна служба). З передачею повноважень у сфері надання міграційних послуг від Державної міграційної служби України органам місцевого самоврядування, зазнала спрощення і процедура реєстрації місця проживання новонародженої дитини.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. В першу чергу, дитина не може бути зареєстрована в квартирі чи будинку, де не зареєстрований ні один з його батьків (усиновлювачі) або у відповідних випадках, де не проживає опікун або не знаходиться навчальний заклад чи заклад охорони здоров’я, в якому вона проживає. Також вона не може бути зареєстрована, як власне і всі інші, в нежилому приміщенні.

В який термін з моменту народження потрібно зареєструвати місце проживання дитини?

Відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Де реєструють місце проживання новонароджених і які необхідні документи?

Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, встановлено, що за бажанням батьків чи одного з них документи для реєстрації місця проживання дитини можуть бути подані через органи державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Для реєстрації місця проживання новонародженої дитини за місцем проживання батьків або одного із них можна також звернутися в регіональний Центр надання адміністративних послуг.

Серед документів, які необхідно буде подати батькам є:

1. Заяву про реєстрацію місця проживання, встановленої форми;

2. Копії паспортів батьків;

3. Витяг про державну реєстрацію народження відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України (у разі державної реєстрації народження дитини матір’ю одиначкою);

4. Копію свідоцтва про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

5. Квитанцію про сплату адміністративного збору;

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:

• документ, що посвідчує особу представника;

• документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. №691 затверджено Порядок надання комплексної послуги "єМалятко", який має на меті забезпечити створення сприятливих умов для належної реалізації прав дитини. Комплексна послуга “єМалятко” надається виключно за бажанням батьків дитини чи одного з них. У процедуру надання комплексної послуги "єМалятко" входить, зокрема, і послуга з реєстрації місця проживання дитини. Надання послуги з реєстрації місця проживання дитини здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, виключно на підставі відомостей, що містяться у заяві про державну реєстрацію народження, та відомостей, необхідних для надання відповідної послуги, що містяться в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, отриманих у порядку інформаційної взаємодії із зазначеним Реєстром. Реєстрація місця проживання новонародженої дитини здійснюється на підставі відомостей, які надійшли з Єдиного державного веб-порталу електронних послуг через інформаційно-телекомунікаційну систему МВС у результаті їх інформаційної взаємодії та взаємодії Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з Державним реєстром актів цивільного стану громадян.

Яка відповідальність передбачена за порушення терміну, наданого для реєстрації місця проживання?

Законодавці визнали прострочення реєстрації новонароджених дітей без поважних причин проступком, за який треба карати штрафом в таких розмірах, - від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - але відразу, без попередження. Це правило зазначено в статті 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розмір неоподатковуваного мінімуму при виконанні норм адміністративного та кримінального законодавства дорівнює 50% щомісячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Це положення закріплене в пункті 5 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України. Відповідно до нього - норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень Штраф складатиме суму: в діапазоні 17 до 51 грн.


 

Нотаріальне засвідчення вірності перекладу

Нотаріальне засвідчення вірності перекладу необхідне тоді, коли перекладеному документові потрібно надати офіційності для подання у державні органи або для подальшої легалізації.

На практиці розрізняють такі варіанти нотаріального засвідчення вірності перекладу:

  • засвідчення вірності перекладу тексту документа з однієї мови на іншу нотаріусом;
  • засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі тексту документа;
  • Засвідчення вірності перекладу, що вчинюється при вчиненні іншої нотаріальної дії.

Куди звертатися?

Відповідно до ст. 79 Закону України "Про нотаріат" засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу здійснюється нотаріусом (як державним, так і приватним), якщо він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. У сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії:засвідчують справжність підпису на документах п.5 ст.37 Закону України "Про нотаріат"

Також засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу консульські установи України п.7ст.38 Закону України "Про нотаріат"

Хто може звертатись за засвідченням вірності перекладу?

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа:

Порядок засвідчення вірності перекладу

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови, з яких або на які перекладається документ.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими Порядком вчиненння нотаріальних дій нотаріусами України.

Перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.

Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення правочину, засвідчення вірності копії тощо) одночасно вчинюється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з текстом документа на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався з лівого боку, а переклад - з правого.

Тексти перекладів повинні бути написані зрозуміло і чітко (п. 6.9 Правил ведення нотаріального діловодства).

Тексти перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Текст нотаріально оформлюваного документа та посвідчувальний напис можуть бути викладені як на лицьовому, так і на зворотному боці спеціального бланка нотаріального документа.

При посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред’явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи. Якщо посвідчувальний напис викладається на звороті оформлюваного документа, то на лицьовому боці останньої сторінки документа зазначається частина посвідчувального напису, починаючи з найменування міста (селища, району), де знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце приватного нотаріуса, а на його зворотний бік переноситься інша частина найменування.

Наприклад: "місто До" і далі на звороті документа - "нецьк" (п. 6.9 Правил ведення нотаріального діловодства).

Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами.

Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем.

Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього.

Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою(глава 8 Порядку вчиненння нотаріальних дій нотаріусами України).

Вартість!

За засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу (за одну сторінку) стягується державне мито у розмірі 0,3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 5 гривень 10 копійок (пп "н", п.3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито")

За засвідчення справжності кожного підпису на документах, у тому числі справжності підпису перекладача (за кожний документ) стягується державне мито у розмірі 0,02 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 0,34 копійок (пп "р", п.3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

Також обов'язково оплачуються послуги нотаріуса, як приватного, так і державного.

При одночасному вчиненні будь-яких нотаріальних дій з одночасним засвідченням справжності підпису перекладача та/або засвідчення вірності письмового перекладу документа нотаріусом вважається, що вчиняються дві нотаріальні дії, і кожній з них присвоюється окремий реєстровий номер (абз.3, п. 7.20 Правил ведення нотаріального діловодства).


 

Права донорів в Україні

Донорство крові та компонентів крові - добровільний акт людини, що полягає у донації крові та/або компонентів крові для подальшого використання їх для трансфузії, виготовлення лікарських засобів, медичних виробів або використання у наукових дослідженнях.

Права донора крові та компонентів крові

Відповідно до ст. 18 Закон України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові", особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, має право на:

1) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, пов’язану із здійсненням донорської функції;

2) участь у діяльності громадських організацій з метою популяризації добровільного безоплатного донорства;3) правовий захист від будь-яких форм дискримінації за станом здоров’я;

4) відшкодування шкоди, заподіяної її здоров’ю у зв’язку з виконанням донорської функції.

Державні гарантії прав донора крові та компонентів крові

Держава гарантує захист прав донора крові та/або компонентів крові та захист його здоров’я, а також компенсує йому витрати, пов’язані з донорством, і заохочує добровільне безоплатне донорство.

Посадові особи закладів охорони здоров’я зобов’язані інформувати донора про його права і обов’язки та порядок здійснення донорської функції.

Донору в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відшкодовується шкода, заподіяна його здоров’ю у зв’язку з виконанням донорської функції, з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та на інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію.

Інвалідність донора, що настала у зв’язку з виконанням ним донорської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання в порядку, встановленому законом.

У разі смерті донора, що настала внаслідок виконання донорської функції, членам сім’ї померлого, які перебували на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Призначення такої пенсії здійснюється в порядку та на умовах, встановлених законом для призначення пенсії сім’ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, за її рахунок може здійснюватися аутологічна донація для подальшої аутологічної трансфузії.

Форми компенсації витрат, пов’язаних із здійсненням донорства крові та компонентів крові, та заходи заохочення добровільного безоплатного донорства

У день донації особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Здобувачі вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти у зазначені дні звільняються від занять, а військовослужбовці строкової служби та курсанти закладів військової освіти - від несення нарядів, вахт та інших форм служби.

Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. За бажанням такої особи цей день приєднується до щорічної відпустки.

У разі якщо за погодженням із керівництвом підприємства, установи, організації, командуванням військової частини в день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор був залучений до роботи або несення служби, йому за бажанням надається інший день відпочинку із збереженням середнього заробітку. У разі донації крові та/або компонентів крові у період щорічної відпустки така відпустка продовжується на один день.

Зверніть увагу! Підставою для звільнення від роботи, навчання або служби відповідно до цієї статті є довідка, видана донору за місцем медичного обстеження чи донації крові та/або компонентів крові за формою та в порядку, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

У день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор забезпечується безоплатним харчуванням за рахунок коштів суб’єкта, який здійснює заготівлю, переробку, тестування, зберігання, розподіл або реалізацію донорської крові та компонентів крові, за місцем забору крові та/або компонентів крові. Норми такого харчування та вартість однієї порції харчування затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Донорам, які протягом року безоплатно здійснили донацію крові в сумарній кількості, що дорівнює двом разовим максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює чотирьом разовим максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або тромбоцитів у двох разових донаціях методом аферезу, допомога з тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням виплачується у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати донора незалежно від стажу роботи. Така пільга надається протягом року після здійснення донації крові та/або компонентів крові у зазначених кількостях.

Здобувачам вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти, які протягом року безоплатно здійснили донацію крові у сумарній кількості, що дорівнює двом разовим максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює чотирьом разовим максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або тромбоцитів у двох разових донаціях методом аферезу, надається право на одержання грошової допомоги у розмірі 25 відсотків встановленої у закладі освіти стипендії, а військовослужбовцям строкової служби та курсантам військових закладів освіти - право на одержання грошової надбавки у розмірі 25 відсотків призначеного їм грошового забезпечення протягом шести місяців після здійснення донації крові та/або компонентів крові у зазначених кількостях. Виплата такої грошової допомоги здійснюється за місцем навчання або проходження служби донора за рахунок коштів відповідних місцевих програм з розвитку донорства крові та компонентів крові.


 

Порядок оформлення та оплата простою на підприємстві (24.06)

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (стаття 34 КЗпП України).

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Порядок оформлення простою

Дії працівників і роботодавця у випадку виникнення простою прописані в Листі Міністерства праці та соціальної політики України від 23.10.2007 N 257/06/187-07 "Щодо організації роботи під час простою на підприємстві"

· Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб (законодавчо не врегульовано порядок такого попередження, тобто попередження можливе й усне, і письмове, головне, щоб своєчасне).

Форма такого повідомлення не встановлена законодавством, проте краще це зробити у письмовому вигляді.

· На час простою не з вини працівника оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи)

· На час простою не з вини працівника оформлюється наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.

· Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил (частина перша статті 142 КЗпП України.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку визначаються права і обов'язки працівників і адміністрації, визначається час початку і закінчення роботи, зобов'язання адміністрації організувати облік явки на роботі і залишення роботи тощо. х Тобто питання необхідності присутності або відсутності на роботі працівників у разі простою може бути вирішено у Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Порядок оплати часу простою

Порядок оплати часу простою врегульований статтею 113 КЗпП України.

Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду(окладу).

Згідно з пп.1, пп3 п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» «оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємств»

Відповідно до частини третьої ст.84 КЗпП України у разі простою підприємства (установи, організації) з не залежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Відповідно до абзацу 2 статті 6 Закону України «Про охорону праці», працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Час простою з вини працівника не оплачується.

Згідно з пп.4 п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 роу № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» простій з вини працівника в будь-якому разі оплаті не підлягає.

У п. 2 частини першої ст. 9 Закону України «Про відпустки» зазначено, що час, коли працівник фактично не працював, але за ним на підставі законодавства зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Це означає, що час простою не з вини працівника, оплачений з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу), враховується для надання йому щорічної відпустки.

Разом із тим, у разі розрахунку середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали та за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзац шостий п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100). Про це саме йдеться у листі Мінпраці та соціальної політики України від 20.12.2007 р. № 929/13/84-07.

Якщо під час розрахунку середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки до розрахункового періоду потрапляє час простою, його слід виключити з розрахункового періоду.