Баштанка » Учасникам бойових дій та членам їх сімей » Герої не вмирають

Герої не вмирають

 

→Ярков Олександр Іванович

Баштанська райдержадміністрація та районна рада з глибоким сумом сповіщають про загибель нашого земляка, учасника бойових дій у зоні АТО ЯРКОВА Олександра Івановича і висловлюють співчуття родині загиблого.

Олександр народився 22 серпня 1972 року. Все життя прожив у селі Добре Баштанського району. Закінчив Добренську загальноосвітню школу та Кіровоградський технікум радіоелектроніки. Працював майстром телевізійної апаратури, працівником Укрзалізниці: Миколаївської дистанції сигналізації і зв’язку та Миколаївського ДЕПО.

Залишив про себе спогади, як про гарного сім’янина, батька 2-х дітей, умілого майстра радіоелектроніки, відповідального працівника, шанованого односельцями громадянина і справжнього патріота України. 

У зону бойових дій пішов добровольцем на початку липня 2014 року, проходив службу у 42-му батальйоні територіальної оборони України. Зарекомендував себе мужнім, сміливим солдатом, вірним товаришем, розумною і чуйною людиною.

Вічна Слава і Пам’ять нашому земляку - героїчному захиснику незалежності і цілісності України. 

Герої не вмирають, їхні вчинки увіковічують їх назавжди.

Поховання Олександра Яркова в селі Добре

Пам'ятна табличка на фасаді школи, в якій навчався Олександр Ярков

---

 

→Гладков Андрій Валерійович

“Кто считает, что защита Родины это дело других, те мне не друзья и даже не знакомые...” – останній запис Андрія ГЛАДКОВА на його Інтернет-сторінці.

---

 

Баштанська райдержадміністрація, районна рада, Баштанський райвійськкомат та колектив редакції райгазети “Голос Бваштанщини” із сумом сповіщають про смерть нашого земляка, учасника АТО ДОЛМАТОВА Леоніда Олександровича.

Леонід Олександрович народився 26 червня 1977 року у м.Херсон. У п’ятирічному віці разом з мамою переїхав до с.Новоолександрівка Баштанського району. Закінчив 9 класів Новоолександрівської загальноосвітньої школи. З 1995 по 1997 рік проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України. Молодший сержант, командир БМП.

Леонід залишив по собі спогади, як порядного, чуйного, доброзичливого та шанованого односельцями громадянина і справжнього патріота України.

Захищати країну пішов добровольцем у березні 2014 року. Проходив службу у 79-ій окремій аеромобільній бригаді м. Миколаєва. У зоні бойових дій перебував з початку січня по кінець березня цього року. Зарекомендував себе мужнім, сміливим солдатом, вірним товаришем, розумною і чуйною людиною.

Вічна слава і пам’ять нашому земляку – героїчному захиснику незалежності і цілісності України.

Герої не вмирають, їхні вчинки увіковічують їх назавжди!

---

 

Райдержадміністрація, районна та міська ради, райвійськкомат, районна та міська ради ветеранів глибоко сумують з приводу смерті учасника Антитерористичної операції ДАМОВА Миколи Григоровича.

Микола Григорович народився 15 березня 1959 року у с.Новопавлівка Баштанського району в сім’ї колгоспників. У 1984 році після служби в армії переїхав у Баштанку, де працював бульдозеристом у ПМК-115.

З 28 січня 2015 року Микола Григорович був призваний Баштанським РВК як доброволець у Збройні Сили України. Брав участь в Антитерористичній операції в складі військової частини ВО849 на території Донецької та Луганської областей. Учасник бойових дій, виконував всі доручення, поставлені командуванням, був водієм-механіком, кухарем. Нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».

16 лютого його звільненили з армії у відставку за станом здоров’я.

Висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким покійного. Світлу пам’ять про Дамова Миколу Григоровича збережемо в своїх серцях.

---

 

Райдержадміністрація, районна та Явкинська сільська ради, райвійськкомат, районна та Явкинська первинна ветеранські організації глибоко сумують з приводу передчасної смерті учасника Антитерористичної операції ЯВКИНА Олександра Олександровича.

Олександр Олександрович народився 8 серпня 1978 року у с.Явкине. У 1995 році закінчив Новобузький технікум механізації та електрифікації сільського господарства за спеціальністю механік.

З грудня 1996 по травень 1998 року проходив строкову військову службу у Військово-Морських Силах України на посадах стрільця та заступника командира взводу.

Після початку бойових дій на Сході країни, 15 травня 2014 року Олександр Олександрович був мобілізований Баштанським військовим комісаріатом. Походив службу у складі Миколаївського 19 батальйону територіальної оборони на посадах старшого сержанта та командира відділення. Брав участь в Антитерористичній операції на території Донецької області з 24.09.2014 року по 30.11.2014 року. 30 червня 2015 року його звільнили у запас.

Висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким покійного. Світлу пам’ять про Явкина Олександра Олександровича збережемо в своїх серцях.

---

 

Райдержадміністрація, районна рада, районна рада ветеранів, райвійськкомат, Центральна районна дікарня, виконком Новосергіївської сільської ради з глибоким сумом сповіщають про смерть учасника бойових дій в Антитерористичній операції ІВАНІЦЬКОГО Анатолія Олександровича.

Анатолій Олександрович Іваніцький народився 16 січня 1964 року в смт Криве Озеро, Миколаївської області. У 1983 році закінчив Первомайське медичне училище за спеціальністю фельдшер.

З 1983 по 1985 роки служив у Сухопутних військах на посаді фельдшера. У 1986 році брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З 1985 по 2001 та з 2014 по 2015 роки працював фельдшером швидкої медичної допомоги в Баштанській центральній районній лікарні.

Після початку бойових дій на сході України 10 березня 2015 року був мобілізований військовим комісаріатом до лав Збройних Сил України. За час служби в Національній гвардії України брав участь в Антитерористичній операції, учасник бойових дій.

Він любив свою країну, був відповідальним і мужнім, та тяжка хвороба відібрала життєві сили, його хоробре серце перестало битися.

Висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким покійного.

Пам’ять про Анатолія Олександровича Іваніцького назавжди збережемо в наших серцях.

---

 

З глибоким сумом сповіщаємо про трагічну смерть ОЛЕКСІЄНКА Михайла Володимировича (20.09.1981 – 19.12.2016).

---

 

→Пацула Сергій Васильович

Райдержадміністрація, районна та міська ради, Рада ветеранів та Рада волонтерів при райдержадміністрації з глибоким сумом сповіщають про те, що близько 23:00 31 січня 2017 року під час виконання спеціальних та бойових завдань у складі сил учасників антитерористичної операції в Донецькій області загинув наш земляк ПАЦУЛА Сергій Васильович і висловлюють співчуття родині загиблого.

Сергій народився 18 вересня 1984 року в місті Баштанка. В 2000 році закінчив Баштанську загальноосвітню школу №2. Працював робітником Баштанської птахофабрики.

Залишив про себе спогади, як про гарного сім’янина, батька 6-х дітей, відповідального працівника, шанованого громадянина і справжнього патріота України.

У зону бойових дій був призваний по мобілізації Баштанським районним військовим комісаріатом 11 серпня 2015 року, а 12 серпня 2016 року перевівся на службу за контрактом. Зарекомендував себе мужнім, сміливим солдатом, вірним товаришем, розумною і чуйною людиною.

Указом Президента України  від 1 лютого 2017 року №22-2017 за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за вірність військовій присязі солдат Пацула Сергій Васильович посмертно нагороджений державним орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Вічна Слава і Пам’ять нашому земляку - героїчному захиснику незалежності і цілісності України.

Герої не вмирають, їхні вчинки увіковічують їх назавжди.

Поховання Сергія Пацули в місті Баштанка

Відкриття пам'ятної дошки С.Пацулі

Фото пам’ятної дошки, встановленої на фасаді школи, в якій навчався

---

 

22.06.2018

Райдержадміністрація, районна та міська ради, виконавчі органи Баштанської ОТГ, райвійськкомат, районна та міська ветеранські організації, районна спілка воїнів АТО, районна спілка воїнівінтернаціоналістів, редакція газети «Голос Баштанщини» з глибоким сумом сповіщають про те, що перестало битися серце людини, життєвий шлях якої є прикладом вірного служіння народу України, – воїна-миротворця сил ООН, учасника бойових дій у зоні проведення АТО БАЛДУКА Ігоря В’ячеславовича.

Народився Балдук Ігор В’ячеславович 11 грудня 1971 року. 

У Баштанці пройшло його дитинство та юність. Після закінчення ЗОШ №1 він вступив до ПТУ-9, де отримав спеціальність слюсаря-сантехніка та газо-, електрозварювальника. У 1989-1991 роках проходив строкову службу в Збройних силах. У 2000-2001 рр. Ігор В’ячеславович за власним бажанням брав участь у складі миротворчих сил ООН на території Лівану на посаді старшого сапера.

Коли розпочалася війна на сході України, він добровільно пішов захищати цілісність рідної держави. З липня 2015 року по жовтень 2016 року був на передовій у званні старшого навідного станкових гранатометів та безвідкатних гармат.

Ігоря В’ячеславовича всі ми знали, як добру, порядну людину, люблячого сина, чоловіка, батька, надійного, вірного товариша, а в роботі – як висококваліфікованого професіонала.

На превеликий жаль, передчасна смерть обірвала його життя. Всі ми сумуємо з приводу цієї втрати і висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким покійного.

Світла та вічна пам'ять про патріота України завжди буде з нами. Земля йому пухом. Слава Герою!

---

 

Райдержадміністрація, районна рада, районна громадська організація учасників АТО, редакція районної газети «Голос Баштанщини», голова Ради волонтерів при райдержадміністрації Ігор Атаманчук глибоко сумують з приводу трагічної загибелі учасника АТО, військового 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців АКРАМОВА Миколи.

Пам’ять про нашого земляка, який захищав рідну землю від ворога, назавжди залишиться в наших серцях.

Висловлюємо щирі співчуття родині покійного.

"Голос Баштанщини" від 13.12.2018 №120

Відкриття пам'ятної дошки М.Акрамову 

Фото пам’ятної дошки, встановленої на фасаді школи, в якій навчався

---

 

Райдержадміністрація, районна рада, УСЗН РДА, районний військовий комісаріат, виконком Мар’ївської сільської ради, районна та Мар’ївська ветеранська організації, Спілка воїнів АТО, громада с.Виноградівка з глибоким сумом сприйняли звістку про смерть учасника бойових дій РОМАНИШИНА Олександра Ярославовича.

Олександр Романишин народився 17.06.1986 року в с.Ясноградка Єланецького району Миколаївської області в селянській родині. Після школи навчався в Зборівському коледжі, де здобув спеціальність електрозварювальника. У 2006-2007 роках проходив строкову службу в ЗСУ.

20 березня 2015 року Олександр був призваний Баштанським РВК на військову службу згідно Указу Президента України "Про часткову мобілізацію". Службу проходив у військовій частині А2802, де показав себе, як дисциплінований та хоробрий солдат, який із почуттям високого обов’язку виконував накази своїх командирів, героїчно захищав суверенітет та територіальну цілісність України. Олександр любив рідну землю і готовий був віддати за неї життя.

Чуйний, добрий, відповідальний, на нього завжди можна було покластися. Ми сумуємо з приводу цієї тяжкої втрати та щиро висловлюємо співчуття рідним і близьким Олександра, його побратимам по зброї, всі, хто знав його, любив і поважав.

Світла йому пам’ять! Герої не вмирають.

З районної газети "Голос Баштанщини" від 17.01.2019

---

 

І знову на баштанську землю прийшла страшна звістка – загинув наш земляк, командир відділення окремої 36-ої бригади Морської піхоти САВІНОВ Сергій Васильович з села Мар’ївка.

---

 

Баштанський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки з глибоким сумом сповіщає про раптову смерть нашого земляка, військовослужбовця РИМБУ Олександра Володимировича.

---

 

Мамай Юрій Олексійович (25.09.1986 - 31.12.2015)

Народився 25 вересня 1986 року в смт Березнегувате Березнегуватського району Миколаївськорї області.

Лейтенант поліції, боєць батальйону спецпризначення “Миколаїв” (Святий Миколай).

Загинув 31 грудня 2015 року в зоні проведення антитерористичної операції під м.Маріуполь.

Похований в смт Березнегувате Миколаївської області.

---

 

 Платонов Сергій Сергійович (Загинув під час бойових дій)

Дата та місце нарождення: 6 лютого 1989 р., м.Снігурівка, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 11 липня 2014 р., с.Зеленопілля, Луганська область.

Звання:Старший солдат.

Посада:

Підрозділ: 79-а окрема аеромобільна бригада.

У 2003 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №1 міста Снігурівка, потім – професійно-технічне училище №34 (нині – Снігурівський професійний ліцей) міста Снігурівка.

Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

Працював слюсарем на птахофабриці Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареал-Снігурівка» (місто Снігурівка).

Навесні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 79-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

11 липня 2014 року в районі села Зеленопілля Свердловського (з 2016 року – Довжанського) району Луганської області біля 4:30 годин ранку російсько-терористичні угрупування обстріляли з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» базовий табір українських військових. Унаслідок обстрілу загинуло 7 військовослужбовців Державної прикордонної служби України та 30 військовослужбовців Збройних Сил України, серед них і старший солдат Платонов.

Страшний ранок 11 липня 2014 року назавжди вписано кривавими літерами в історію російсько-української війни на Донбасі. В цей трагічний день під раптовим нальотом російських «Градів» опинилися підрозділи 24-ї механізованої бригади, 79-ї аеромобільної бригади та Прикордонної служби.

О 04:00 в табір прийшла збірна група 79-ї аеромобільної бригади, яка прямувала на КППП «Ізваріно». За день до цього вже підтягнулася частина групи, яка залишилася ночувати. Командир 1-го батальйону Сергій Куз (позивний «Агат») відзначав: «Прорив по зазначеному вузькому коридору на півдні Луганської області з небезпечними флангами був великим ризиком. З нами була 72-а і 17-а танкова бригада, мостоскладальники, більше 50 одиниць техніки. Коли ми прибули на місце в районі Зеленопілля, там вже була 24-та бригада».

Буквально через півгодини після прибуття колони по табору був нанесений вогневий удар реактивними системами «Град». Ті, хто бачив напрямок польоту снарядів, стверджують, що чітко бачили прильоти з південно-західного напрямку – території Російської Федерації. Потім на основі відкритих джерел з’ясувалось, що росіяни вивели 14 установок «Град» на «нуль» в районі села Клуникове і, відстрілявшись з прикордонної території, вийшли.

Слідом по табору відпрацювали «Гради» з іншого напрямку – з занятих бойовиками Ровеньків. Ще з одного напряму «працювала», принаймні, одна батарея 120-мм мінометів, додаючи хаосу в загальну картину. Весь обстріл тривав близько 30 хвилин, ще близько годину після цього рвався боєкомплект.

Через кілька годин після обстрілу, колонна наших військовослужбовців була знову обстріляна прицільним артилерійським вогнем російських найманців. Колонна повернулася назад і тільки з другого разу змогла добратися до позицій батальйону 79-ї бригади поблизу Д`якове. Звідси найтяжче поранених забирали вертольоти, а решту – відвозили автомобільним транспортом в напрямку Амвросіївки.

Указом президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., “за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Місце поховання: м. Снігурівка.

---

 

Беленець Андрій Анатолійович (Загинув під час бойових дій)

Дата та місце народження: 18 листопада 1968 р., с.Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 25 липня 2014 р., с.Піски, Ясинуватський район, Донецька область.

Підрозділ: Добровольчий Український Корпус “Правий сектор”.

Був кандидатом у майстри спорту з самбо і дзюдо. Строкову службу проходив у внутрішніх військах у Салікамську. За мужність та сміливість був представлений до державної винагороди за зразкове блискавичне виконання бойової спецоперації.
У 1992 році одружився 25 липня. Ця дата стала для нього роковою.

Андрій Анатолійович ніколи не залишався байдужим до долі свого народу і долі країни. І тоді, у березні 2014 року, коли почалась російсько-українська війна, він пішов до військомату, щоб піти обороняти від окупантів рідну землю, але отримав відмову за віком.

5 травня 2014 року він був зарахованим у Кіровоградську навчальну частину, а вже потім у добровольчий загін міста Дніпропетровська у ДУК до ” Правого сектору”.

Попри вік Андрій Анатолійович, був підтягнутим та здоровим. Він був надійним бійцем і справжнім побратимом. На нього завжди можна було покластися, був дуже відповідальним. На жаль 25 липня 2014 року, під час жахливого 40 годинного бою, який тривав біля села Піски, Ясенуватського р-ну, Донецької області Андрія оточили ворожі окупанти і щоб не потрапити в полон до ворогів відважний воїн загинув у результатів розриву власної гранати разом з чотирма терористами.

Сімейний стан: Залишилась дружина, троє синів (1993, 1999 і 2006 р.н.) та онук.

Місце поховання: с. Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Указом президента України № 97/2021 від 14 березня 2021р., “за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

---

 

Шуліков Сергій Вікторович (Загинув під час бойових дій)

Дата та місце народження: 11 травня 1983 р., с.Садове, Снігурівський р-н, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 28 липня 2014 р., в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області.

Звання: Капітан.

Посада: Заступник командира роти, інструктор з парашютно-десантної підготовки.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

З 2000 року в Збройних Силах України. У 2004 році закінчив Аеромобільний факультет Одеського інституту Сухопутних військ (нині – Військова академія). З 2004 року служив в 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0281, місто Житомир).

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Обставини загибелі: Загинув 28 липня 2014 р. в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області від кулі снайпера.

Сімейний стан: Залишились вагітна дружина та двоє дітей - донька 2002 р.н. і син 2012 р.н.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Місце поховання: м.Житомир, Смолянське кладовище.

---

 

Марквас Ігор Йосипович (Загинув під час бойових дій)

Дата та місце нарождення: 17 жовтня 1967р., с.Новомиколаївка, Жовтневий район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 12 лютого 2015р в с.Логвинове (біля м.Дебальцеве).

Звання: Старший лейтенант

Посада:

Підрозділ:13-й окремий мотопіхотний батальйон (1-а окрема танкова бригада), командир взводу 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України.

У 2002-2013 роках проходив службу на посаді стрільця стрілецької команди станції Снігурівка, з 2013 року – стрільць стрілецької команди станції Миколаїв (1 група) Херсонського загону відомчої воєнізованої охорони Служби воєнізованої охорони Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

У серпні 2014 року мобілізований до 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).

З осені 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

12 лютого 2015 року старший лейтенант Марквас загинув під час танкового обстрілу в районі села Логвинове Артемівського (нині – Бахмутського) району Донецької області в ході проведення операції по розблокуванню траси Бахмут — Дебальцеве.

12 лютого 2015-го бійці батальйону зайшли в село Логвинове — розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. Внаслідок штурму в село по центру вдалося увійти лише 2 ротам 30-ї бригади, бійці якої взялися встановлювати контроль над Логвиновим, зазнаючи втрат. Контроль над Логвиновим встановити не вдалося — дії військовиків були скуті ударами ворожої артилерії, підрозділ десантників 79-ї бригади (мав синхронно увійти в село з флангу) потрапив під танковий обстріл; загін же 24-ї бригади взагалі не дістався Логвинового. 

Указом Президента України №76/2016 від 1 березня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Місце поховання: м.Снігурівка.

---

 

Мацишин Павло Богданович (Загинув під час виконання бойового завдання)

Дата та місце нарождення: 28.06.1983 p., с.Радгоспне, Снігурівського району.

Дата загибелі: 6 вересня 2015 року

Звання: Солдат.

Посада: гранатометник

Підрозділ: 2-й механізований взвод 5-ї механізованої роти 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1302, польова пошта В2830).

Місце поховання: с.Червона Долина, Снігурівський район, Миколаївська область.

---

 

Сосицький Володимир Миколайович

Дата та місце нарождення: 30.12.1957р., с.Верблев, Луцького району, Волинської області.

Дата смерті: 17.01.2016p., Помер в лікарні в м.Одеса внаслідок хвороби серця.

Звання: сержант.

Похований у с.Першотравневе (Снігурівщина). Залишилися мати й дружина

 

---

 

 

Лісанець Олексій Олексійович

Дата та місце нарождення: 24.08.1977р., м.Донецьк. Проживав у с.Горохівське (Снігурівщина) Миколаївська область.

Дата смерті: 20.01.2016р.

Звання: молодший сержант.

Підрозділ: Нацгвардія, в/ч №3017

 

---

 

 

 

 

Волокітін Олексій Григорович

Дата та місце нарождення: 10.12.1980р., с.Знам’янка, Снігурівського району

Звання: солдат.

Підрозділ: в/ч №А1890

Помер 27 травня 2016 року в госпіталі від наслідків травми, отриманої в зоні АТО під час виконання бойових завдань.

 

Похований в с.Знам’янка Снігурівського району.

 

 

---

 

 Кравцов Сергій Петрович

Дата та місце народження: 15.03.1963р.н. м.Снігурівка Миколаївської області.

Дата смерті: 20.08.2020р.

Звання: старший лейтенант

Посада: командир взводу

Підрозділ: ВЧ 3231.

Причина смерті: Хронічна серцева недостатність, ішемічна хвороба серця.

Місце поховання: м.Снігурівка Миколаївської області.

 

---

 Столяров Валерій Володимирович

Дата та місце нарождення: 17.12.1967 року.

Звання: Головний сержант

Підрозділ: 2-й механізований взвод, 1-а механізована рота, механізований батальйон 28-ї ОМБр (в/ч А0666)

Дата смерті: 20.07.2020 (смт.Чорноморське, Одеська область)

 

 

 

 

 

---

Волонтирець Дмитро Миколайович

Дата та місце нарождення: 11.02.1979 року.

Дата смерті: 25.11.2019

Звання: Молодший сержант

Все своє життя Дмитро Волонтирець (позивний “Волина”) пов`язав із військовою справою: служив за контрактом у миротворчих військах за кордоном, зокрема в Іраку. До “Азову” у складі батальйону “Донбас” пройшов Іловайський котел та Дебальцеве. В “Азові” ж ніс службу з 2015 року, мав звання молодшого сержанта та був одним із засновників напрямку аеророзвідки у полку. Останні роки займав посаду начальника секції розвідки першого батальйону полку. Окрім розвідки, Дмитро мав неабиякий хист до саперної справи – був одним із кращих саперів “Азову”. У 2019-му, за успіхи під час несення служби на Світлодарській дузі, зокрема за виконання успішної операції з просування вперед, Дмитро був нагороджений почесною відзнакою “За звитягу та вірність” та нагрудним знаком “За доблесну службу”. Указом Президента України від 21 серпня 2019 року №614/2019, за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов’язків та високий професіоналізм, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Останні дні перед непоправним він передавав свої знання побратимам – проводив курси з саперної справи на полігоні полку.

Волина був істинним патріотом своєї держави, любив свій підрозділ і був тут справжньою душею компанії. “Я сподіваюся, що колись вся армія стане такою, як наш полк, тоді нам не страшний будь-який противник”, – говорив Волина в інтерв‘ю з передової пів року тому. “Нашу справу не закінчено, і якщо її отак кинути на півдорозі – навіщо тоді треба було все це починати?” – вважав азовець.

Помер Дмитро на 41-му році життя в лікарні внаслідок інсульту.

У нього залишилися дружина, син та молодший брат Микола.

Похований 27.11.2019 року в м.Конотоп, Сумської області.

---

Гуменюк Олександр Миколайович

Дата та місце нарождення: 18.12.1971 року на Хмельниччині.

Дата смерті: 20.09.2019

Після закінчення Сімферопільського вищого військового будівельного училища Олександр Миколайович продовжив свою службу у м. Котовську, в ракетних військах, потім у Херсонській частині на аеродромно – технічному обслуговуванні. Далі брав участь у воєнних подіях Югославії, Албанії, Ліберії.

У 2014 році з міста Херсона був мобілізований на службу в ЗСУ в м. Кривий Ріг на посаду командира 8 механізованої роти 3 танкового батальйону. У цьому ж році брав участь у визволенні Дебальцево. Керував опорним пунктом «Бджола», який був названий в честь його позивного. Олександр Миколайович у зоні АТО перебував на посаді командира 1 штурмової роти, 40 окремого батальйону. Навчав розмінюванню своїх підлеглих. Під час обстрілів ворожими градами вивів з оточення, з малими втратами свою роту.

За заслуги перед Батьківщиною Гуменюка Олександра Миколайовича було нагороджено від організації ООН медаллю «За забезпечення миру», орденом «За мужність», та медаллю « За службу Батьківщині».

Помер на 49-му році життя в лікарні після хвороби.

Без батька осиротіло двоє синів: 17 річний Данило та чотирирічний Миколка.

---

Хохлов Олександр Володимирович

Дата та місце нарождення: 4.03.1979 р.н. с. Червона Долина, Снігурівського району Миколаївської області.

Дата загибелі: 28 квітня 2018 року.

Звання: Молодший сержант.

Посада: командир бойової машини.

Підрозділ: А 0536.

Місце поховання: с. Червона Долина, Снігурівського району Миколаївської області.

 

---

Таракан Анатолій Анатолійович

Дата та місце народження: 29.03.1945 р.н. с. Новопетрвка Снігурівського району Миколаївської області.

Дата смерті: 15 січня 2018 р.

Звання: молодший сержант.

Посада: старший механік-водій гранатометник.

Підрозділ: А 0536.

Місце поховання: с. Новопетрівка Снігурівського району Миколаївської області.

 

---

 Сакович Юрій Віталійович

 Дата та місце народження: 06 травня 1967 р., с.Новософіївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 17 грудня 2017р.

Звання: головний старшина 2-ї роти охорони батальйону охорони 55-ї ОАБр (раніше — 39-й ОМПБ «Дніпро-2»).

Дата та місце поховання: 21 грудня 2017 року, с.Новософіївка, Снігурівського району.

 

 

 

---

 Ніколаєв Сергій Анатолійович

 Дата та місце народження: 22 листопада 1972 р., с.Трудолюбівка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 13 листопада 2017р, помер від інсульту.

Звання: Сержант, служив за мобілізацією. З 2016-го продовжив службу за контрактом.

Підрозділ: 406-та окрема артилерійська бригада.

Дата та місце поховання: 15.11.2017р. в с.Трудолюбівка, Снігурівского району.

 

---

 

 Кореновський Сергій Васильович

Дата та місце народження: 29 червня 1979 р., м.Снігурівка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 3 листопада 2017р.

Звання: Солдат.

Посада: Гранатометник.

Підрозділ: Десантно-штурмовий батальон 79 ОДШБ.

Дата та місце поховання: 06.11.2017р. в с.Василівка, Снігурівского району.

 

---

 Попов Олександр Анатолійович (Загинув під час бойових дій)

Дата та місце народження: 14 липня 1977 р., с. Кобзарці, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 27 червня 2017 р., с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Старшина, головний сержант 1-ї механізованої роти 28 ОМБр

Підрозділ: 28-а окрема механізована бригада.

На військовій службі — з 2002 року, з 2004 служив за контрактом у 28-ій окремій механізованій бригаді, в/ч А0666, смт Чорноморське, Одеська область. У 2004—2005 роках проходив службу в Іраку у складі 81-ї тактичної групи української миротворчої місії.

З початком російської збройної агресії проти України з 2014 року виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, пройшов бої у прикордонній зоні, — Маринівка, Степанівка, Савур-могила. Був поранений, після лікування в госпіталі ніс службу за місцем постійної дислокації, у той час співпрацював з волонтерами, допомагав родинам загиблих бойових товаришів. По тому повернувся в зону АТО. Співпрацював з одеським інтернет-виданням «Думська», — якийсь час у 2014 році був позаштатним воєнкором. Також співпрацював з ГО «Україна — це ми» і «Рада громадської безпеки» (м. Одеса), волонтери передавали через Олександра автомобілі в АТО.

Загалом пройшов три ротації у зоні бойових дій на Сході України.

Обставини загибелі: Загинув 27 червня 2017 р. під час несення служби на ВОП в районі с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.

Сімейний стан: Залишилась дружина та троє дітей.

Місце поховання: м. Миколаїв, міське кладовище Мішково-Погорілове, Алея Слави.

Указом Президента України № 189/2018 від 27 червня 2018 року, “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Медаль «15 років Збройним Силам України».

Нагрудний знак «Ветеран війни».

Медаль «За службу в Іраку» багатонаціональної дивізії «Центр-Південь» (Польща).

Нагрудний знак 81-ї тактичної групи «Ірак—Васіт—2005».

---

Стовбовенко Олег Олександрович

Дата та місце нарождення: 06.08.1993р., с.Бурханівка, Снігурівського району

Дата смерті: 17.06.2017р. від серцевого нападу під час несення служби в м.Костянтинівка Донецької області.

Звання: Рядовий, водій взводу матеріально-технічного забезпечення

Підрозділ: 201-й зенітний ракетний полк

У травні 2015 призваний на строкову службу, по закінченні якої підписав контракт. Відряджений в зону АТО до в/ч А0641, 90 ОАеМБ 81 ОАеМБр у м. Костянтинівка, на посаду водія взводу МТЗ. Залишились батьки і двоє братів.

---

Гринюк Олександр Григорович

Дата та місце нарождення: 17.02.1976 с.Куйбишеве (Калинівка), Снігурівського району

Дата смерті: 03.06.2017

Звання: Солдат

 

 

 

 

---

 Поляк Анатолій Віталійович

Дата та місце нарождення: 06.08.1983р., с.Тамарине, Снігурівського району

Дата смерті: 04.05.2017р.

Звання: Молодший сержант, старший розвідник 79 окремої десантно-штурмової бригади

Підрозділ: 79-а окрема десантно-штурмова бригада

 

 

 

 

---

 Коновалюк Олександр Васильович

Дата та місце нарождення: 02.12.1961р., с.Горохівське, Снігурівського району

Дата смерті: 31.12.2016р.

Звання: прапорщик.

Підрозділ: в/ч №А2611

 

 

 

---

 

13 квітня 2023 року Березнегуватська громада попрощалася із загиблим захисником України – Дмитром Володимировичем Петренком.

На жаль, Україна втратила ще одного патріота і свого захисника. Гірко, що сьогодні кращі з кращих віддають життя заради того, щоб ми мали мирне небо над головою.

Народився Дмитро Петренко 23 травня 1992 року в селі Біла Криниця Березнегуватської територіальної громади. Тут пройшли його дитячі і юнацькі роки. У Білокриницькій ЗОШ І-ІІ ступенів він здобув базову середню освіту. Професійну освіту Дмитро отримав, навчаючись в Березнегуватському професійно-технічному ліцеї, за спеціальністю – оператор комп’ютерного набору. Дмитро був турботливим сином, люблячим чоловіком, батьком та справжнім патріотом України.

Д.В.Петренко у 2010 році був призваний на службу у Збройні сили України, а в 2014 році одним із перших став на захист нашої держави, приймав участь в обороні Донецького аеропорту. У 2018-2019 роках проходив військову службу в Березнегуватському РВК. З листопада 2022 року добровільно пішов до центру комплектування та став на захист України.

У загиблого залишилися – батьки, дружина та маленька донька.

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття родині та побратимам загиблого бійця. Нехай Господь Бог допомагає вам перенести цю важку біль втрати близької людини.

Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!

---

 

 

 

 

Олійник Андрій Володимирович

15 травня 2023 року у Баштанській територіальній громаді  попрощалися із загиблим захисником України – Андрієм Володимировичем Олійником, який героїчно загинув 25 квітня 2022 року в ході виконання бойового завдання поблизу  селища Ямпіль, Донецької області. Він був командиром кулеметного взводу роти вогневої підтримки 2-го десантно-штурмового батальйону. 

Народився А. В.Олійник 4 листопада 1982 році у м.Баштанка. Після закінчення Баштанської загальноосвітньої школи №1 Андрій вступив до Миколаївського державного педагогічного університету й успішно навчався за спеціальністю «вчитель фізичної культури та допризовна підготовка юнаків». 

Капітан, старший дільничний Андрій Олійник шість років пропрацював у Баштанському районному відділі міліції. У 2015 році чоловік пішов добровольцем у Національну гвардію. 

Андрій Олійник відданий патріот своєї країни, який став на її захист з 2017 року.

 Сергій Григорович Сінельников

В Софіївській громаді попрощалися з Героєм, який загинув на фронті

 Вже понад рік наші мужні українські воїни стоять на захисті Батьківщини та кожного з нас міцною, незламною стіною. За наші спокійні світанки платять найдорожчим – пролитою кров’ю і власним життям! Невимовний сум огортає душу кожного українця, адже щодня в боротьбі з кривавим агресором Україна втрачає своїх найкращих синів і дочок. Біль від цієї втрати не вщухає, а з кожною страшною звісткою наростає ще більше.

Минулого тижня жителі Березнегуватського старостинського округу Софіївської територіальної громади провели в останню земну дорогу вірного сина України, військовослужбовця Сергія Григоровича Сінельникова, який загинув на війні. 

Народився Сергій Сінельников 8 листопада 1971 року в с.Шевченково Вітовського району Миколаївської області. У 1984 році сім'я Сінельникових переїхали жити в с.Березнегуватське Новобузького району. У 1989 році Сергій закінчив Березнегуватську ЗОШ. Після школи працював у місцевому колгоспі механізатором, а потім разом з дружиною приймали молочну продукцію (на базі Баштанського сирзаводу).

У 2014 році С.Г.Сінельников був призваний у зону АТО. Коли розпочалася повномасштабна війна у вересні мобілізували до Збройних сил України. У грудні військовослужбовець Сінельников  під час бою отримав тяжке поранення. Після лікування знову повернувся в свою частину. 

Мужній воїн загинув 24 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині поблизу населеного пункту Хромове Бахмутського району. Сергій Сінельников був  вірний військовій присязі, завжди проявляв стійкість і мужність, був справжнім патріотом, ніколи не скаржився на труднощі. Чоловік був товариським, підтримував з усіма дружні відносини, з радістю приходив всім на допомогу, роботящим, відповідальним.

На траурному мітингу захиснику віддали останні військові почесті. У його честь пролунав трикратний стрілецький салют. 

У загиблого залишилися дружина та донька.

Пам’ять про подвиг нашого захисника Сергія Сінельникова, який віддав своє життя за те, щоб Україна залишалась вільною, назавжди залишиться в серцях жителів Баштанського району! Герої української землі не вмирають, і світла згадка про них буде жити вічно в нашій пам’яті!

 

Баштанська районна військова адміністрація розділяє біль втрати і висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого воїна. Вічна пам'ять Герою!

Гаврилов  Руслан Анатолійович 

 15 червня у с.Павлівка Снігурівської громади в останню дорогу провели 28-річного захисника України, старшого солдата Руслана Анатолійовича Гаврилова. Хоробрий воїн загинув 9 червня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Діброва, Луганської області. Віддати шану молодому чоловіку прийшли односельці, рідні, друзі, небайдужі жителі громади.

Побратими його згадують мужнім та сміливим воїном, який не вагався й миті, стаючи на захист України та даючи впевнений опір російським окупантам. Руслан був доброю та світлою людиною. Мав багато мрій та планів, але безжальна війна їх обірвала…

Народився Руслан Гаврилов 22 вересня 1994 року на Снігурівщині. Закінчив Снігурівський професійно-технічний ліцеї, здобув професією «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва». Після навчання пішов на строкову військову службу.

Під час повномасштабного вторгнення був призваний до лав Збройних Сил України, служив кулеметником 2-го стрілецького взводу, 2-ї стрілецької роти, 2-го стрілецького батальйону.

Похоронили військовослужбовця під залпи пострілів почесної варти на сільському кладовищі.

 

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. Тепер Руслан оберігатиме Україну та найдорожчих його серцю людей з небес. Вічна пам’ять і безмежна слава Герою!

Плотнік Дмитро Федорович 

14 червня у Явкинському старостинському окрузі Баштанської територіальної громади в останню дорогу провели свого земляка, загиблого військовослужбовця  Збройних сил України – Дмитра Федоровича Плотніка. На жаль, Україна втратила ще одного патріота і свого захисника. Гірко, що сьогодні кращі з кращих віддають життя заради того, щоб ми мали мирне небо над головою.

Народився Д. Ф. Плотнік 30 вересня 1982 року у Молдові, с. Моаре-де-Пятре Дрокієвського району. Через деякий час його родина переїхала жити в Україну. У 1990 році Дмитро пішов до першого класу Явкинської СЗОШ, отримав неповну середню освіту. Далі навчався у Баштанському професійно-технічному училищі, здобув спеціальність «зварювальник». Після чого довгий час працював за фахом у ф/г «Володимир».

У 2015 році переїхав жити у Кропивницьку область, смт Устинівка. 

У березні 2023 року Дмитро Плотнік став на захист нашої держави. Був гранатометником 1-го взводу морської піхоти. Добросовісно та відповідально виконував усі покладені на нього обов’язки.

Загинув молодий військовослужбовець 8 червня 2023 року виконуючи бойове завдання на Донеччині. 

Прощання та поминальна панахида відбулася біля двору рідної сестри Дмитра, яка проживає у с.Явкине. Поховали воїна на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.

У серцях земляків навіки залишиться пам’ять про гідного сина України, який пожертвував найдорожчим  – свої життям заради нашої свободи.

 

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя. Вічна пам’ять, честь та шана захиснику!

Соколянський Олександр Сергійович  та Мельник Дмитро Михайлович  

15 червня двох військових – Олександра Сергійовича Соколянського та Дмитра Михайловича Мельника, які загинули, тримаючи оборону при наступі російських окупантів, «живим коридором» слави, з військовими почестями провели в останню дорогу жителі Казанківської селищної територіальної громади.

27-річний військовослужбовець Олександр Соколянський був родом із села Лагодівка, народився 8 квітня 1996 року. 

Був працьовитим, наполегливим, добрим. Весною цього року молодого чоловіка призвали до лав ЗСУ. 

Олександр Соколянський загинув смертю хоробрих 9 червня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу на Донеччині, захищаючи волю та незалежність України до останнього подиху. 

У загиблого воїна залишилися – батько, сестри, брати.

Похоронили захисника на кладовищі у с. Бурячки.

Дмитро Мельник народився 22 вересня 2000 року у с.Дмитрівка Казанківської СТГ. Дмитра з малечку виховувала бабуся.

Після закінчення школи, проходив строкову військову службу. Після армії деякий час працював у виправній колонії.

Незважаючи на молодий вік, 22-річний чоловік із початку повномасштабного вторгнення став добровільно до лав захисників України і мужньо боронив рідну землю.

Відважний воїн Дмитро Мельник загинув 9 червня 2023 року в районні населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області. З честю і гідністю боровся до кінця, але, на жаль, його молоде життя обірвала ворожа куля…

Хлопець був світлою та доброю людиною. Похоронили воїна на кладовищі у рідному селі.

Олександр Соколянський та Дмитро Мельник – різні люди, з різними долями і різними планами на життя, але зі спільними цінностями, пріоритетами та життєвим вибором – зі зброєю в руках захищати найцінніше. Кожен з загиблих Героїв залишив по собі добру пам’ять як про людину. Вони – патріоти рідної землі, захищали яку ціною власних життів. 

 

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Це важка втрата для нашого району, для Збройних сил України. Проклята війна забирає молодих, безстрашних воїнів, котрі мужньо відстоювали в бою до останнього подиху кожен клаптик рідної землі. Вічна пам'ять та слава Героям!

 

Дмитрук  Олексій 

21 червня 2023 року в Новобузькій територіальній громаді попрощалися з бійцем полку «Азов», захисником Маріуполя, старшим солдатом – Олексієм Дмитруком. 31-річний захисник України загинув в ніч на 29 липня 2022 року під час теракту в колонії в Оленівці, де росіяни утримували українських військовополонених. У ту ніч від вибухів загинуло півсотні українських захисників, понад 130 було поранено. 

Навесні минулого року після виходу, за наказом командування, з «Азовсталі» Олексій Дмитрук разом зі своїми побратимами перебував у російському полоні в Оленівці. Батьки майже рік перебували у невизначеності й очікуванні, надіялися на диво, що Олексій живий і повернеться. Але дива не трапилося. Про загибель сина дізналися 14 червня 2023 року, коли прийшли результати ДНК-експертизи.

Народився Олексій Дмитрук 7 квітня 1991 року у с. Улянівка Баштанського району. Родина через деякий час переїхала жити у м. Новий Буг. З дитинства був відповідальним, цілеспрямованим, світлим, добрим юнаком. 

Значну частину життя присвятив військовій професії. Раніше Олексій Дмитрук брав участь в антитерористичній операції та з 2016 року захищав Україну на Донбасі. На початку повномасштабної війни Олексій з побратимами без вагань став на захист Маріуполя. Був справжнім патріотом своєї країни. 

Друзі згадують про Олексія, як досвідченого спеціаліста, поважну і добру людину, яка ніколи не відмовляла в допомозі тим, хто її потребує.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олексій Дмитрук був відзначений державними нагородами. 

 

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним і близьким загиблого Героя. Схиляємо голови в глибокій скорботі. Вічна пам'ять та слава захиснику України, який поклали своє  життя за волю та світле майбутнє нашої країни.

 Жежерун Віктор Володимирович

 25 червня жителі Казанківської селищної територіальної громади зібралися, щоб вшанувати пам’ять та провести в останню дорогу мужнього воїна-земляка.  

Народився Віктор Володимирович Жежерун 18 березня 1982 року, проживав у с.Троїцько-Сафонове Казанківської громади. Трудолюбивий чоловік займався господарством, працював. Віктор мав багато мрій та планів у житті, надзвичайно любив свою родину і рідну землю.

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, 17 січня 2023 року був мобілізованим до лав ЗСУ. Разом з іншими українськими захисниками брав участь у військових навчаннях у Німеччині.

Водій 1 кулеметного відділення кулеметного взводу 1 механізованого батальйону військової частини А4718, солдат Жежерун Віктор, завжди мужньо виконував покладені на нього обов’язки. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, загинув 21 червня 2023 року під час бою біля с. Кліщіївка, Бахмутського району Донецької області.  

«Віктор Жежерун був чуйним, доброзичливим, дбайливим, чесним, порядним, працьовитим, люблячим чоловіком, добрим батьком, турботливим сином, братом, вірним товаришем, кумом. Виховував двох синів. Віктор завжди робив добрі вчинки, відгукувався на прохання про допомогу, ніколи не стояв осторонь чужих проблем. Це була Людина з великої літери», – згадують односельчани про свого Героя-земляка.

Поховали військовослужбовця на сільському кладовищі, де відбулося заупокійне богослужіння та прощання із загиблим воїном. 

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття всім рідним, близьким та друзям  загиблого Героя. У цю гірку мить розділяємо ваше горе та разом з вами схиляємо голову в глибокій скорботі.

Низький уклін Воїну, перед яким ми всі в неоплатному боргу! 

 

Вічна пам'ять захиснику!

 Коваленко Олександр та Стецюк Валерій 

11 та 12 липня жителі Новобузької територіальної громади попрощалися з двома захисниками України, які загинули в російсько-українській війні – Олександром Коваленком та Валерієм Стецюком. Рідні, друзі, колеги, військові побратими зустріли загиблих військовослужбовців «живим коридором», стоячи на колінах. Похоронили захисників на місцевому кладовищі з  військовими почестями. 

Олександр Коваленко народився у 1973 році у м. Новий Буг, тут і промайнуло все його життя... Олександр був щирою, світлою, доброю  людиною. Він умів помічати те, на що багато інших не звернули б увагу, не проходив ніколи повз людської біди… 

У мирному житті працював деякий час у Новобузькій районній державній адміністрації, пізніше відкрив свою власну справу – землевпорядну організацію. Разом із дружиною займався аптечним бізнесом. 

Олександр Коваленко ставив перед собою цілі, будував плани, але…прийшла війна…

З перших днів повномасштабної війни, 50-річний чоловік не залишився осторонь воєнних дій, добровільно пішов служити до батальйону територіальної оборони – захищав своє рідне місто. А потім продовжував виконувати свій громадянський обов’язок – боронив Україну від окупантів на передових позиціях. 

Мужній воїн Олександр воював за мирне життя на своїй землі, за вільне блакитне небо, за щасливе майбутнє, за  сміх та життя всіх дітей і людей України. Заради цього він пожертвували найціннішим – своїм життям.

У спогадах тих, хто особисто його знав він залишиться назавжди справжнім Героєм, сильним та відважним, щирим та веселим, люблячим сім'янином, надійним другом  та побратимом.

У загиблого залишилися – дружина та троє дітей.

Валерій Стецюк майже все своє життя прожив у Новому Бузі. Народився 15 серпня 1972 року. Закінчив Новобузький коледж Миколаївського  національного  аграрного університету. 

Був трудолюбивим, щирим, товариським, добрим. Працював на різних роботах. 

Найбільшою його гордістю і любов’ю були його дві донечки, яким він присвятив своє життя. 

23 березня 2023 року  призваний на військову службу. Був кулеметником відділення морської піхоти  роти морської піхоти 1 батальйону  морської піхоти  військової частини А2802. Воїн незламно стояв на захисті України, виконуючи свій військовий обов’язок гідно та з великою мужністю.

Матрос Стецюк героїчно загинув, будучи вірним військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, 2 липня 2023 року в районі населеного пункту Приютне Запорізької області.  

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Доземний уклін за їх жертовний подвиг! Нехай добрий спомин про захисників буде сильнішим за смерть! 

Ще на двох Янголів світла стало більше у небесному легіоні.

 

Безмежна вдячність нашим Героям! Вічна пам’ять!

 Коровка Олег Михайлович  та Сиритян Костянтин Миколайович

23 липня жителі Казанківської та Вільнозапорізької громад з військовими почестями провели в останню дорогу загиблих солдат – Олега Коровка та Костянтина Сиритяна. Попрощатися із загиблим прийшли рідні, близькі, друзі, військовослужбовці, представники влади, мешканці громад. На честь воїнів на кладовищі  пролунав трикратний військовий салют.

Олег Михайлович Коровка народився  24 вересня 1984 року в с.Миколо-Гулак на Казанківшині. Навчався у місцевій школі, після її закінчення здобув професію водія автомобіля. Все життя Олег був відданий своїй професії, міг керувати різними видами транспорту.

Призваний на військову службу за мобілізацією 11 січня 2023 року. Був водієм 2 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А4689.

Олег Коровка, вірний військовій присязі, з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок – до останнього захищав Батьківщину, суверенітет та незалежність України. 11 липня 2023 року, в наслідок мінометного обстрілу поблизу с. Невське, що на Донеччині, наш земляк отримав важкі поранення. Довгий час лікувався у шпиталі, але, на жаль, 22 липня серце воїна зупинилося…

Олег Коровка завжди був душею компанії, позитивним, безкорисливим, трудолюбивим, відповідальним. Був турботливим чоловіком, батьком, відважним воїном…

У загиблого залишилися – дружина, троє дітей.

Поховали захисника на кладовищі у рідному селі.

Сиритян Костянтин Миколайович народився 24 лютого 1983 року в с.Колониця Кишинівського р-ну Молдова. Згодом сім’я переїхала жити в Україну. Костянтин закінчив Вільнозапорізьку середню школу, продовжив навчання в Новобузькому учгоспі, Андріївському ПТУ. 

З 2004 по 2006 роки проходив строкову військову службу в м. Севастополь.

У 2001 році чоловік зустрів своє кохання – дружину Світлану, разом виховували двох синів. Костянтин разом із сім’єю  проживав у с. Показне, Баштанського району Миколаївської області.

З початку повномасштабного російського вторгнення К. М. Сиритян  пішов захищати Батьківщину, служив у складі  батальйону територіальної оборони – захищав свій рідний Баштанський край. Потім після  проходження навчання в м. Подільськ Одеської області, був направлений  до військової частини А4689. Був командиром відділення, старшим солдатом. 

Костянтин, не шкодуючи свого здоров'я та життя, пішов виконувати свій громадський обов'язок – боронити Україну від окупантів. 

Загинув військовослужбовець Збройних сил України 15 липня 2023 року.

Костянтин Сиритян  був добрим, турботливим чоловіком та батьком, чесним, правдивим, мужнім і надійним воїном.

 

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Це важка втрата для нашого району, для Збройних сил України. Вічна пам’ять і слава українським воїнам, які захищали рідну Україну і кожного з нас!

 Сергій Підгура та Едуард Хмельницький

Двох військових, які загинули, тримаючи оборону при наступі російських окупантів на сході України, з військовими почестями провели в останню путь у Горохівській територіальній громаді. Рідні, односельці, військовослужбовці, керівництво громади, побратими, друзі зі сльозами в очах прощалися з мужніми синами України, уродженцями с. Олександрівка – Сергієм Підгурою та Едуардом Хмельницьким.

Сергій Підгура народився 8 серпня 1988 року у с. Олександрівка. Хлопчина зростав вихованим, успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам та відпочинок з однолітками. Здобув освіту. Працював на різних роботах. Мав багато друзів. Одружився, виховував дітей. 

До війни проживав у Херсоні. Сергій пережив окупацію міста після чого, 29 грудня 2022 року, вступив до лав Збройних сил України.  

Молодший сержант відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 15 липня 

Добрий, товариський, життєрадісний, саме таким Сергія назавжди запам’ятають всі, хто його знав. Для товаришів по службі він був надійним побратимом та щирим порадником, відважним воїном.

У загиблого залишилися – батьки, дружина, діти.

Едуард Хмельницький народився 22 серпня 1988 року в с. Олександрівка. Тут промайнули його дитячі, шкільні, юнацькі роки. Змалечку ріс роботящим, кмітливим хлоп’ям. 

Едуард був патріотом своєї Батьківщини і коли почалася війна, змінив своє звичне мирне життя на тривожне військове. Солдат Хмельницький був там, де велися найзапекліші бої.

Едуард Хмельницький загинув 24 липня під час бойового зіткнення.

Друзі та рідні пам’ятають його як доброго товариша, глибоко порядну й доброзичливу людину. «Надійний, щирий, відповідальний, дбайливий», – саме таким він назавжди залишиться в їхній пам’яті.

Молодий чоловік будував плани на майбутнє. Але не судилося їм здійснитись, бо поклав своє молоде життя за незалежність та свободу нашої держави.

У військовослужбовця залишилися – батьки, дружна, діти. 

 

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Вічна пам’ять і слава українським воїнам, які захищали рідну Україну і кожного з нас!

Ярмак Анатолій Степанович 

 9 серпня провели в останній земний шлях захисника України – Анатолія Степановича Ярмака.

Народився Анатолій Ярмак 14 серпня 1972 року в селі Плиски Чернігівської області, у багатодітній сім’ї геологів. У 1976 році родина Ярмаків переїжджає  жити в село Чернянка Херсонської області. 

Після закінчення Каховської районної вечірньої середньої школи Анатолій вивчився на слюсаря-ремонтника.

У 1994 року був призваний на строкову службу, яку проходив два роки. Після армії приїхав погостювати до свого товариша по службі Сергія в село Кобзарці, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Валентиною.  Так чоловік і  вирішив переїхати на постійне місце проживання в село Кобзарці Баштанського району (колишній Снігурівський) Миколаївської області.   

Подружжя Ярмакових у злагоді та турботі виховували трьох дітей. Також разом із ними проживала племінниця Анатолія, чоловік був її опікуном 8 років.

А. С. Ярмак був добрим, працьовитим, щирим та завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував. 

У мирний час Анатолій Ярмак працював слюсарем у ПОСП «Веселий Кут-ІІІ».

2 лютого 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України боронити країну від агресора.

 Анатолій Ярмак завжди відповідально виконував всі бойові завдання із захисту Батьківщини.  За мирне українське небо та вільну землю він віддав найдорожче – своє життя. Солдат Ярмак загинув 17 березня 2023 року під час бою з окупантами отримав поранення  несумісне з життям … Майже через п’ять місяців тіло загиблого воїна вдалося ідентифікувати і доставити додому. 

Поховали мужнього воїна на кладовищі у с. Кобзарці з усіма військовими почестями під звуки трикратного салюту.

У загиблого військовослужбовця залишилися дружина, діти.

Не забудемо і не пробачимо той біль і горе, яке російські окупанти принесли на нашу землю. Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата! Нехай Господь Бог допоможе вам перенести цю важку втрату. Світла пам’ять і вічна слава Герою!

 

Пам’ятаємо кожного, хто віддав життя за свій народ, свою землю, свою Батьківщину! Нехай їхні душі знайдуть вічний спокій…

 Ільїн Руслан , Степовий Володимир  та Левченко Юрій

 Жителі Березнегуватської та Казанківської громад зі скорботою в серцях та зі сльозами в очах провели до місця останнього спочинку мужніх захисників України – Руслана Ільїна, Володимира Степового та Юрія Левченка. Поховали воїнів зі всіма військовими почестями. Рідні та близькі, побратими, представники влади, друзі та земляки солдат не могли стримати туги від такої непоправної та тяжкої втрати.

Руслан Ільїн народився 8 травня 1979 року в Росії. Через деякий час родина переїжджає жити в Україну на Березнегуватщину. Парубок закінчив Мурахівську середню школу. Працював на залізничній станції Березнегувате.

Разом з дружиною виховував доньку, проживали у с. Мурахівка Березнегуватської СТГ.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Руслан без вагань став на захист України. Солдат був навідником десантно-штурмового батальйону.

Руслан Ільїн був завжди відданим присязі на вірність українському народу.

Загинув військовослужбовець 22 вересня внаслідок мінометного обстрілу на Запорізькому напрямку, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність.

 Володимир Степовий народився  17 травня 1973 року у смт Березнегувате. Після закінчення  Мурахівської школі проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. 

У мирному житті працював на елеваторі, у фермерському господарстві «Артаково». Мав доньку.

21 лютого 2023 року він мужньо пішов боронити Україну. Був стрільцем-санітаром механізованого батальйону. Виявивши стійкість і мужність, виконуючи військовий обов’язок по захисту Батьківщини, солдат Степовий загинув на Донеччині 25 вересня 2023 року внаслідок обстрілу противника.

Поховання бійця відбулося на кладовищі ст. Березнегувате.

Юрій Левченко народився 25 грудня 1973 року у смт Казанка. Тут промайнули його дитячі та юнацькі роки. Був доброю та світлою людиною, завжди допомагав тим, хто цього потребував.

Військовослужбовець загинув 27 вересня 2023 року під час виконання бойових завдань по захисту України від російського агресора, до останнього подиху захищав територіальну цілісність України…

Світлий, добрий спомин про загиблого воїна назавжди залишиться в спогадах родичів і земляків, в серцях усіх, хто його знав, любив і поважав. 

У Казанківській церкві відбулося прощання та поминальна служба, вічний спочинок воїн Юрій Левченко має на рідній землі, поховали захисника на місцевому кладовищі. 

 

Баштанська районна військова адміністрація висловлює глибокі, щирі співчуття рідним, близьким загиблих воїнів та розділяє біль утрати. Світла, незгасна пам'ять та низький уклін Героям!

 

 Ярослав Кокітко 

 9 жовтня у м. Баштанка віддати шану оборонцю прийшли рідні, близькі, друзі, представники влади та жителі громади. Прощалися зі сльозами в очах, скорботою та болем від невиправної втрати.

 

 Сергій Михайлович Червоний та Сергій Володимирович Єфімов

 18 та 19 жовтня жителі Снігурівської і Березенгуватської громад «живим коридором» слави, з військовими почестями провели в останню дорогу двох військових – Сергія Червоного та Сергія Єфімова, які загинули, тримаючи оборону при наступі російських окупантів.

 Почтар Руслан 

 21 жовтня жителі с. Баратівка Софіївської територіальної громади попрощалися із мужнім сином України – Русланом Почтарем, який виборював наше мирне і щасливе майбутнє.

 

 Іван Кравченко , Володимир Соломонов  та Дмитро Василенко  

 Жорстока війна забрала життя трьох наших Героїв-захисників, воїнів, які боронили нас від російського агресора – Івана Кравченка з с. Горохівське, Володимира Соломонова з Херсонщини, який деякий час проживав у м. Баштанка, та Дмитра Василенка з с. Маліївка.

 

 Артем Зайченко та Андрій Мірончик

 10 листопада жителі Новобузької та Казанківської громад зі скорботою в серцях зібралися, щоб попрощатися із мужніми захисниками України –Артемом Зайченком та Андрієм Мірончиком. Поховали захисників зі всіма військовими почестями. Рідні та близькі, побратими, друзі та земляки воїнів не могли стримати сліз та туги від такої непоправної та тяжкої втрати.

 

Дацюк Микола, Басс Володимир та Слободенюк Вадим

 Троє жителів Баштанщини, відважних Героїв-захисників України знайшли вічний спочинок на Алеї поховань. Жителі громад зі сльозами в очах, «живим» коридором Слави проводжали в останню путь старшого солдата Миколу Дацюка з с. Новоіванівка, матросів Володимира Басса з с. Христофорівка та Вадима Слободенюка з с. Новодмитрівка.

Вигоняйло  Микола 

Страшна війна без жалю забрала життя ще одного нашого Героя – захисника, мужнього бійця та земляка, який боронив українську землю від російського окупанта. У м. Новий Буг 9 грудня провели в останню дорогу 33-річного  Миколу Вигоняйло. Попрощатися із загиблим прийшли рідні, близькі, друзі, військовослужбовці, представники влади. Востаннє нашому земляку віддали військові почесті на міському кладовищі. На честь воїна пролунав трикратний військовий салют. 

 Олександр Слюсаренко та Едуард Казмірук

У двох громадах  району попрощалися із загиблими захисниками української землі, мужніми воїнами – Олександром Слюсаренком та Едуардом Казміруком.

  Цезарюк Олександр Віталійович

 Андрій Борисович Козаченко

 3 січня 2024 року жителі Казанківської громади «живим» коридором слави, стоячи на колінах, зі сльозами в очах провели в останній шлях захисника України, мешканця станційного селища Казанка – Андрія Козаченка, який загинув на війні.

 

 

У Горохівській громаді відбулася церемонія прощання із захисником України

15 січня у Горохівській громаді віддали шану та провели в останню дорогу загиблого на війні захисника, військовослужбовця, мешканця с. Горохівське - Сергія Миколайовича Целінського.

 Важка втрата для Баштанщини: на війні загинув воїн з Інгульської громади

Ще одним небесним воїном став український захисник – Леонід Миколайович Рижик з с. Лоцкине Інгульської територіальної громади, який загинув 15 січня 2024 року на південному напрямку, захищаючи Батьківщину та всіх нас від підступного і безжального ворога.

 

 

 

 

 

Новобузька громада попрощалася із загиблим воїном

4 лютого жителі м. Новий Буг провели в останній путь 33-річного захисника України, солдата-земляка - Геннадія Лисенка. Віддати останню шану воїну прийшли рідні, друзі, представники влади, жителі громади. На честь Героя прозвучав військовий трикратний салют, який гучно пронизував небо…

 Андрєєв Юрій Євгенович

8 лютого 2024 року зі смутком та болем Баштанська громада провела в останню дорогу захисника України – Юрія Андрєєва. Серце мужнього воїна зупинилося 1 лютого на Донецькому напрямку. Сьогодні рідні, односельчани, бойові побратими, друзі зібралися, щоб віддати останню шану Герою… Без сина залишилася мати, без чоловіка – дружина, без батька – син, без брата – сестра.

  

 

3 березня зі сльозами на очах та сумом в серці рідні, близькі, друзі, небайдужі жителі Баштанської громади, представники влади, військовослужбовці попрощалися із захисником України -  Бурбуном Володимиром, який загинув на війні з російськими окупантами 26 лютого під час артилерійського обстрілу на Донеччині.  

 

Життя відважного захисника обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу

6 березня у с. Новокондакове Снігурівської територіалної громади  провели в останню путь мужнього, хороброго воїна,  полеглого Героя – Євгенія Комісарова.

 

Наприкінці минулого тижня у двох громадах району попрощалися із загиблими захисниками української землі – Сергієм Кульчицьким та Максимом Барковим-Долиною.

 

Через майже 2 роки після загибелі на Баштанщину «на щиті» повернувся захисник України Антон Палій

 

 Віддали життя за Україну: жителі Баштанщини попрощалися із загиблими воїнами

 

 "Живим коридором" слави в останню путь провели захисника зі Снігурівщини

 

9 травня жителі Баштанської громади провели в останню земну дорогу 44-річного захисника України, жителя села Добре – Олега Мішеніна, який загинув на війні від рук російського окупанта.

Навіки в пам’яті, назавжди у строю…

3 травня жителі Баштанки з гірким сумом, болем та слізьми попрощалися із мужнім захисником, вірним сином України – Олегом Кунпаном, який загинув 27 квітня 2024 під час виконання бойового завдання на Луганському напрямку. Тепер мужньому воїну назавжди 42 роки…
Поховали загиблого Героя із військовими почестями під залпи пострілів почесної варти на місцевому кладовищі.

Командир відділення протитанкових ракетних комплексів вогневої підтримки аеромобільної роти аеромобільного батальйону, солдат Кунпан Олег до останнього подиху був вірний присязі та гідно виконував свій військовий обов’язок.

Олег Кунпан народився 22 жовтня 1981 року у м. Баштанка. Після закінчення Баштанської ЗОШ №1 вступив на навчання до Миколаївського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет, а потім перевівся на історичний. Згодом організував ФОП, став майстром столярної справи. Працював довгий час у Києві, а останнім часом проживав із сім’єю у м. Миколаїв. Разом з дружиною у мирі та злагоді виховували діточок. Олег був світлою, розумною, щирою, товариською, принциповою людиною, завжди допомагав тим, хто цього потребував.

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України. Нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника залишиться у серцях всіх, хто його знав, любив та шанував

 У Вільнозапорізькій громаді провели в останній шлях загиблого воїна

У Березнегуватому провели в останній шлях загиблого на війні захисника України

1 травня у смт Березнегувате попрощались із загиблим солдатом-земляком. В останню дорогу жителі громади у невимовному горі проводжала свого Героя – Віталія Кленцаря.

 

Вічна пам'ять та шана полеглим українським воїнам

 

 

У двох громадах Баштанщини попрощалися із загиблими воїнами

16 травня жителі Інгульської та Казанківської громад провели в останній земний шлях захисників України, які загинули, захищаючи український народ від російських загарбників - старшого солдата Дмитра Алексєєва та молодшого сержанта Миколу Пономаренка.Поховали воїнів зі всіма почестями під залпи військового салюту на сільських кладовищах.

 

Молодий воїн повернувся до рідної домівки «на щиті»…

Минулого тижня у Казанківській громаді віддали останню шану молодому військовому, земляку Сергію Дмитренку, який загинув 8 березня 2024 року на Донецькому напрямку під час виконання бойового завдання з захисту Батьківщини.

Сергій Дмитренко народився 20 червня 1995 року у с. Михайлівка, у багатодітній родині. Після закінчення школи пройшов строкову військову службу. У 2015 році Сергій вирішив вступити до лав Збройних Сил України. Брав участь у бойових діях в зоні АТО/ООС. З початком повномасштабної війни молодий солдат продовжував боронити Україну від окупантів. Обіймав посаду командира установки стартового взводу стартової батареї зенітного ракетного дивізіону.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений багатьма нагородами, серед яких – «Орден за мужність III ступеня».

«Мій брат був дуже позитивною, доброю, щирою, скромною та сміливою людиною. Сергій був наполегливим у навчанні – здобув вищу економічну освіту, розвивався у військовій справі. Він справжній патріот своєї країни, який 9 років її захищав… Сергій не боявся ні куль, ні ворогів… Ніколи не жалівся ні на що, постійно говорив: «Живий-здоровий, все у мене добре». Тепер він – наш янгол-охоронець», – розповідає зі сльозами на очах двоюрідна сестра загиблого Світлана.

Молодший сержант Дмитренко пройшов довготривале навчання у центрах НАТО для роботи з системою протиповітряної оборони «Patriot». Має нагороду за успішне навчання «Кришталевий Patriot» від Німеччини. Був кращим спеціалістом, мотивованим, вірним, чесним, дисциплінованим, сміливим, кмітливим, мужнім воїном.

У полеглого воїна залишилися мама, брати та 4-річний син.

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя, та розділяє їхній біль і горе.
Вічна пам'ять і слава захиснику України Сергію Дмитренку!

 У Снігурівці попрощалися із молодим військовим, який загинув на війні

 

 

12 червня 2024 року ще один скорботний день в історії Баштанщини. Сьогодні жителі с. Новосевостополь Березнегуватської громади провели в останню земну дорогу захисника України - Антона Павлова.

 Додому на «щиті» повернулися воїни із Баштанської та Новобузької громад…

 

У Снігурівці попрощалися із загиблим на війні солдатом

Вчора, 13 серпня, жителі Снігурівської громади попрощалися із мужнім воїном, хоробрим захисником, Героєм, який віддав за Україну своє життя – Сергієм Плотніком. Провести військового в останню дорогу прийшли рідні, знайомі, побратими, представники влади, жителі громади. Загиблого пронесли крізь «живий коридор», земляки у скорботі схиляли голови і встеляли його останній шлях живими квітами…

Сергій Плотнік народився 25 листопада 1982 року у Снігурівці. У 2001 році закінчив Снігурівське професійно-технічне училище та здобув кваліфікацію майстра сільського будівництва. Був доброю та чуйною людиною, працьовитим, товариським. Деякий час працював оператором котельні у Снігурівській лікарні, будівельником за кордоном.

До лав Збройних Сил України Сергій Плотнік був мобілізований у січні 2023 року. Був навідником механізованого відділення. Загинув військовослужбовець 4 серпня 2024 року під час стрілецького бою на Сумщині, захищаючи волю та незалежність України.

У загиблого залишилися мати, дружина, донька та син.

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття родині та близьким Сергія. Нехай світлий спомин про Героя назавжди залишається у пам’яті всіх, хто його знав, любив та шанував, у пам’яті всіх нас. Низький уклін та безмежна вдячність захиснику України

 

 

Мужній воїн майже через два роки повернувся до рідної домівки на «щиті»…

Андрій Черненко народився і виріс у Баштанці, закінчив місцеву школу №2, здобув професію у професійно-технічному училищі. Працював та створив сім’ю також у рідному місті, радувався життю, виховував двох синів, будував плани на світле майбутнє для своєї родини, але безжальна війна все зруйнувала.

У лютому 2020 році Андрій уклав контракт на службу в ЗСУ. Був військовослужбовцем Сухопутних військ Збройних Сил України. Ніс службу на Донецькому та Луганському напрямках. У травні 2022 року отримав тяжке поранення. Однак воїн не занепав духом, після лікування, не дивлячись на всі вмовляння рідних не йти більше на війну, Андрій вирішив все-таки продовжити військову справу на благо країни.

Восени 2022 року молодший сержант Андрій Черненко не повернувся з бойового завдання на Херсонському напрямку. Майже два роки у рідних воїна не переставали жити надія та віра у те, що Андрій живий, адже вважався безвісти зниклим. Проте доля виявилась невблаганною і смерть захисника підтвердилась. Клятий ворог обірвав молоде життя у 35 років…

Андрій був гарним, люблячим батьком, хорошим чоловіком, турботливим сином та братом, для всіх, хто його знав – порядною й доброю людиною, щирим українцем, життєлюбом, який так багато планів мав попереду, мужнім воїном, який до останнього подиху захищав свою Батьківщину…

У загиблого залишилися мама, дружина, діти, сестри та брат.

Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. Хай добрий спомин про Захисника Андрія Черненка стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів.
Дякуємо Воїну за захист! Царство Небесне та вічна пам’ять Герою

 У трьох громадах попрощалися із загиблими захисниками України