Баштанська райдержадміністрація та районна рада з глибоким сумом сповіщають про загибель нашого земляка, учасника бойових дій у зоні АТО ЯРКОВА Олександра Івановича і висловлюють співчуття родині загиблого.
Олександр народився 22 серпня 1972 року. Все життя прожив у селі Добре Баштанського району. Закінчив Добренську загальноосвітню школу та Кіровоградський технікум радіоелектроніки. Працював майстром телевізійної апаратури, працівником Укрзалізниці: Миколаївської дистанції сигналізації і зв’язку та Миколаївського ДЕПО.
Залишив про себе спогади, як про гарного сім’янина, батька 2-х дітей, умілого майстра радіоелектроніки, відповідального працівника, шанованого односельцями громадянина і справжнього патріота України.
У зону бойових дій пішов добровольцем на початку липня 2014 року, проходив службу у 42-му батальйоні територіальної оборони України. Зарекомендував себе мужнім, сміливим солдатом, вірним товаришем, розумною і чуйною людиною.
Вічна Слава і Пам’ять нашому земляку - героїчному захиснику незалежності і цілісності України.
Герої не вмирають, їхні вчинки увіковічують їх назавжди.
“Кто считает, что защита Родины это дело других, те мне не друзья и даже не знакомые...” – останній запис Андрія ГЛАДКОВА на його Інтернет-сторінці.
Райдержадміністрація, районна та міська ради, районна та міська ради ветеранів, колектив редакції районної газети «Голос Баштанщини», районний військовий комісаріат, трудовий та учнівський колективи Баштанської ЗОШ №2 з глибоким сумом сповіщають про трагічну звістку, що прийшла на Баштанську землю, – серед 56 неопізнаних солдат, яких було захоронено 1 жовтня 2014 року в м.Запоріжжі на Кушугумському кладовищі, є і наш земляк – кадровий офіцер, майор ГЛАДКОВ Андрій Валерійович, який загинув 29 серпня при виході через «коридор смерті» під Іловайськом. Його було опізнано за аналізами ДНК.
Андрій Валерійович Гладков народився 14 листопада 1976 року в м.Баштанка. Після закінчення Баштанської ЗОШ №2 в 1993 році вступив до Київського військового інституту радіоуправління та зв’язку (КВІРТУ). В 1998 році молодший лейтенант А.В.Гладков був направлений для проходження служби у військову частину 2189 м.Запоріжжя, де прослужив 15 років. Всі свої знання він передав молодим солдатам.
Майор А.В.Гладков брав участь в охороні південних повітряних рубежів України в період анексії Криму. Коли над рідною Україною нависла загроза, Андрій разом зі своїми солдатами був направлений в зону АТО виконувати свій військовий обов’язок. Вірна солдатська дружба та високий професіоналізм не раз рятували його та товаришів від смерті. Під Іловайськом наші захисники потрапили в пастку. Не багатьом вдалося вийти з того пекла. Майор Андрій Гладков не покинув своїх солдат напризволяще і загинув, як Герой, за єдність і суверенітет рідної держави. Він до кінця був вірний військовій присязі, відповідальний, справедливий, порядний, чесний і вимогливий по відношенню до себе та тих солдат, які йому вірили, як командиру.
Всі, хто знав Андрія, глибоко вражені та засмучені цією втратою. Сиротами залишилися дві донечки, овдовіла дружина, залишилися без сина та брата матуся і брат, яких він любив і був для них міцною опорою.
28 січня 2015 року об 11.00, через 5 місяців після загибелі Героя, на Кушугумському кладовищі була відправлена панахида за загиблим Гладковим Андрієм Валерійовичем.
24 вересня 2015 року наказом міністра оборони України №714 майору Гладкову Андрію Валерійовичу, офіцеру відділу підготовки управління радіотехнічних військ центру авіації та протиповітряної оборони оперативного командування "Схід" Сухопутних військ Збройних Сил України присвоєно чергове військове звання "підполковник".
Висловлюємо найщиріші співчуття родині, рідним та близьким покійного.
Герої не вмирають, герої живуть серед нас. Ім’я Андрія Гладкова назавжди буде вписане в історію нашої держави. Пам’ять про нього назавжди збережемо в своїх серцях.
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
Розпорядженням Баштанського міського голови від 18.02.2015 №14 перейменовано вул.Фрунзе м.Баштанка на вул.Андрія Гладкова.
Фото могили Андрія Гладкова на Кушугумському кладовищі м.Запоріжжя
Фото пам’ятної дошки, встановленої на фасаді школи, в якій навчався
Баштанська райдержадміністрація, районна рада, Баштанський райвійськкомат та колектив редакції райгазети “Голос Бваштанщини” із сумом сповіщають про смерть нашого земляка, учасника АТО ДОЛМАТОВА Леоніда Олександровича.
Леонід Олександрович народився 26 червня 1977 року у м.Херсон. У п’ятирічному віці разом з мамою переїхав до с.Новоолександрівка Баштанського району. Закінчив 9 класів Новоолександрівської загальноосвітньої школи. З 1995 по 1997 рік проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України. Молодший сержант, командир БМП.
Леонід залишив по собі спогади, як порядного, чуйного, доброзичливого та шанованого односельцями громадянина і справжнього патріота України.
Захищати країну пішов добровольцем у березні 2014 року. Проходив службу у 79-ій окремій аеромобільній бригаді м. Миколаєва. У зоні бойових дій перебував з початку січня по кінець березня цього року. Зарекомендував себе мужнім, сміливим солдатом, вірним товаришем, розумною і чуйною людиною.
Вічна слава і пам’ять нашому земляку – героїчному захиснику незалежності і цілісності України.
Герої не вмирають, їхні вчинки увіковічують їх назавжди!
Райдержадміністрація, районна та міська ради, райвійськкомат, районна та міська ради ветеранів глибоко сумують з приводу смерті учасника Антитерористичної операції ДАМОВА Миколи Григоровича.
Микола Григорович народився 15 березня 1959 року у с.Новопавлівка Баштанського району в сім’ї колгоспників. У 1984 році після служби в армії переїхав у Баштанку, де працював бульдозеристом у ПМК-115.
З 28 січня 2015 року Микола Григорович був призваний Баштанським РВК як доброволець у Збройні Сили України. Брав участь в Антитерористичній операції в складі військової частини ВО849 на території Донецької та Луганської областей. Учасник бойових дій, виконував всі доручення, поставлені командуванням, був водієм-механіком, кухарем. Нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».
16 лютого його звільненили з армії у відставку за станом здоров’я.
Висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким покійного. Світлу пам’ять про Дамова Миколу Григоровича збережемо в своїх серцях.
Райдержадміністрація, районна та Явкинська сільська ради, райвійськкомат, районна та Явкинська первинна ветеранські організації глибоко сумують з приводу передчасної смерті учасника Антитерористичної операції ЯВКИНА Олександра Олександровича.
Олександр Олександрович народився 8 серпня 1978 року у с.Явкине. У 1995 році закінчив Новобузький технікум механізації та електрифікації сільського господарства за спеціальністю механік.
З грудня 1996 по травень 1998 року проходив строкову військову службу у Військово-Морських Силах України на посадах стрільця та заступника командира взводу.
Після початку бойових дій на Сході країни, 15 травня 2014 року Олександр Олександрович був мобілізований Баштанським військовим комісаріатом. Походив службу у складі Миколаївського 19 батальйону територіальної оборони на посадах старшого сержанта та командира відділення. Брав участь в Антитерористичній операції на території Донецької області з 24.09.2014 року по 30.11.2014 року. 30 червня 2015 року його звільнили у запас.
Висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким покійного. Світлу пам’ять про Явкина Олександра Олександровича збережемо в своїх серцях.
Райдержадміністрація, районна рада, районна рада ветеранів, райвійськкомат, Центральна районна дікарня, виконком Новосергіївської сільської ради з глибоким сумом сповіщають про смерть учасника бойових дій в Антитерористичній операції ІВАНІЦЬКОГО Анатолія Олександровича.
Анатолій Олександрович Іваніцький народився 16 січня 1964 року в смт Криве Озеро, Миколаївської області. У 1983 році закінчив Первомайське медичне училище за спеціальністю фельдшер.
З 1983 по 1985 роки служив у Сухопутних військах на посаді фельдшера. У 1986 році брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З 1985 по 2001 та з 2014 по 2015 роки працював фельдшером швидкої медичної допомоги в Баштанській центральній районній лікарні.
Після початку бойових дій на сході України 10 березня 2015 року був мобілізований військовим комісаріатом до лав Збройних Сил України. За час служби в Національній гвардії України брав участь в Антитерористичній операції, учасник бойових дій.
Він любив свою країну, був відповідальним і мужнім, та тяжка хвороба відібрала життєві сили, його хоробре серце перестало битися.
Висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким покійного.
Пам’ять про Анатолія Олександровича Іваніцького назавжди збережемо в наших серцях.
З глибоким сумом сповіщаємо про трагічну смерть ОЛЕКСІЄНКА Михайла Володимировича (20.09.1981 – 19.12.2016).
Михайло народився у Російській Федерації (Томська область, Верхньокетський район, село Катайга).
У дитинстві разом з батьками переїхали до України, у місто Баштанка. Закінчив Баштанську ЗОШ №1. Після служби в армії вирішив присвятити своє життя військовій службі. Служив за контрактом у Миколаївській в/ч А2488 ВПС України. На початку грудня їхню військову частину було направлено в найгарячішу на сьогоднішній день точку Сходу України – під Дебальцеве. 19 грудня під час обстрілу їхніх позицій бойовиками ворожа куля зупинила серце бійця. Без сина залишилися батьки, дружина – без чоловіка, а двійко діток – без батька.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Михайла. Світла йому пам’ять
Райдержадміністрація, районна та міська ради, Рада ветеранів та Рада волонтерів при райдержадміністрації з глибоким сумом сповіщають про те, що близько 23:00 31 січня 2017 року під час виконання спеціальних та бойових завдань у складі сил учасників антитерористичної операції в Донецькій області загинув наш земляк ПАЦУЛА Сергій Васильович і висловлюють співчуття родині загиблого.
Сергій народився 18 вересня 1984 року в місті Баштанка. В 2000 році закінчив Баштанську загальноосвітню школу №2. Працював робітником Баштанської птахофабрики.
Залишив про себе спогади, як про гарного сім’янина, батька 6-х дітей, відповідального працівника, шанованого громадянина і справжнього патріота України.
У зону бойових дій був призваний по мобілізації Баштанським районним військовим комісаріатом 11 серпня 2015 року, а 12 серпня 2016 року перевівся на службу за контрактом. Зарекомендував себе мужнім, сміливим солдатом, вірним товаришем, розумною і чуйною людиною.
Указом Президента України від 1 лютого 2017 року №22-2017 за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за вірність військовій присязі солдат Пацула Сергій Васильович посмертно нагороджений державним орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна Слава і Пам’ять нашому земляку - героїчному захиснику незалежності і цілісності України.
Герої не вмирають, їхні вчинки увіковічують їх назавжди.
Фото пам’ятної дошки, встановленої на фасаді школи, в якій навчався
22.06.2018
Райдержадміністрація, районна та міська ради, виконавчі органи Баштанської ОТГ, райвійськкомат, районна та міська ветеранські організації, районна спілка воїнів АТО, районна спілка воїнівінтернаціоналістів, редакція газети «Голос Баштанщини» з глибоким сумом сповіщають про те, що перестало битися серце людини, життєвий шлях якої є прикладом вірного служіння народу України, – воїна-миротворця сил ООН, учасника бойових дій у зоні проведення АТО БАЛДУКА Ігоря В’ячеславовича.
Народився Балдук Ігор В’ячеславович 11 грудня 1971 року.
У Баштанці пройшло його дитинство та юність. Після закінчення ЗОШ №1 він вступив до ПТУ-9, де отримав спеціальність слюсаря-сантехніка та газо-, електрозварювальника. У 1989-1991 роках проходив строкову службу в Збройних силах. У 2000-2001 рр. Ігор В’ячеславович за власним бажанням брав участь у складі миротворчих сил ООН на території Лівану на посаді старшого сапера.
Коли розпочалася війна на сході України, він добровільно пішов захищати цілісність рідної держави. З липня 2015 року по жовтень 2016 року був на передовій у званні старшого навідного станкових гранатометів та безвідкатних гармат.
Ігоря В’ячеславовича всі ми знали, як добру, порядну людину, люблячого сина, чоловіка, батька, надійного, вірного товариша, а в роботі – як висококваліфікованого професіонала.
На превеликий жаль, передчасна смерть обірвала його життя. Всі ми сумуємо з приводу цієї втрати і висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким покійного.
Світла та вічна пам'ять про патріота України завжди буде з нами. Земля йому пухом. Слава Герою!
Райдержадміністрація, районна рада, районна громадська організація учасників АТО, редакція районної газети «Голос Баштанщини», голова Ради волонтерів при райдержадміністрації Ігор Атаманчук глибоко сумують з приводу трагічної загибелі учасника АТО, військового 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців АКРАМОВА Миколи.
Пам’ять про нашого земляка, який захищав рідну землю від ворога, назавжди залишиться в наших серцях.
Фото пам’ятної дошки, встановленої на фасаді школи, в якій навчався
Райдержадміністрація, районна рада, УСЗН РДА, районний військовий комісаріат, виконком Мар’ївської сільської ради, районна та Мар’ївська ветеранська організації, Спілка воїнів АТО, громада с.Виноградівка з глибоким сумом сприйняли звістку про смерть учасника бойових дій РОМАНИШИНА Олександра Ярославовича.
Олександр Романишин народився 17.06.1986 року в с.Ясноградка Єланецького району Миколаївської області в селянській родині. Після школи навчався в Зборівському коледжі, де здобув спеціальність електрозварювальника. У 2006-2007 роках проходив строкову службу в ЗСУ.
20 березня 2015 року Олександр був призваний Баштанським РВК на військову службу згідно Указу Президента України "Про часткову мобілізацію". Службу проходив у військовій частині А2802, де показав себе, як дисциплінований та хоробрий солдат, який із почуттям високого обов’язку виконував накази своїх командирів, героїчно захищав суверенітет та територіальну цілісність України. Олександр любив рідну землю і готовий був віддати за неї життя.
Чуйний, добрий, відповідальний, на нього завжди можна було покластися. Ми сумуємо з приводу цієї тяжкої втрати та щиро висловлюємо співчуття рідним і близьким Олександра, його побратимам по зброї, всі, хто знав його, любив і поважав.
Світла йому пам’ять! Герої не вмирають.
З районної газети "Голос Баштанщини" від 17.01.2019
І знову на баштанську землю прийшла страшна звістка – загинув наш земляк, командир відділення окремої 36-ої бригади Морської піхоти САВІНОВ Сергій Васильович з села Мар’ївка.
30 серпня став чорним днем не тільки для рідних та близьких Сергія, а й для всіх його побратимів, земляків. Всіх тих, хто боляче сприймає смерть кожного воїна, який у боротьбі за єдність і незалежність рідної держави віддає найцінніше – своє життя.
Народився Сергій Савінов 2.11.1995 року в с.Іллічівка, Братського району, Миколаївської області, в селянській родині. Через деякий час сім’я Савінових переїхала у с.Мар‘ївка, тож у перший клас Сергій пішов до Мар’ївської ЗОШ. У 2014 році він закінчив середню школу, любив займатися спортом, був трудолюбивим, товариським. У 2015 році був призваний на строкову службу до ЗСУ. Після армії пішов захищати суверенітет та цілісність рідної держави за контрактом. Службу проходив у Донецькій області, у військовій частині А 2802 Військово-Морських сил (Окрема бригада морської піхоти), був командиром 3-го взводу ДШР.
Всі, хто знав Сергія, з теплом і любов’ю відгукуються про цього щирого, мужнього юнака, який понад усе любив Україну, свій народ, свою родину.
Райдержадміністрація, районна та міська ради, Баштанський райвійськкомат, Мар’ївська сільрада, УСЗН, районна, міська та Мар’ївська ветеранські організації, вчительський та учнівський колективи Мар’ївської ЗОШ, редакція газети «Голос Баштанщини», громади сіл Мар’ївка та Виноградівка глибоко сумують разом із рідними та висловлюють найщиріші співчуття з приводу загибелі Сергія Савінова.
Герої не вмирають! Ніколи не заросте стежина до його могили. Пам‘ять про молодшого сержанта морського піхотинця 36-ої бригади, захисника рідної землі Сергія Савінова буде вічною. Слава Україні! Героям Слава!
З районної газети "Голос Баштанщини" від 05.09.2019
Фото пам’ятної дошки, встановленої на фасаді школи, в якій навчався
Баштанський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки з глибоким сумом сповіщає про раптову смерть нашого земляка, військовослужбовця РИМБУ Олександра Володимировича.
Олександр народився 6 червня 1991 року в селі Христофорівка Баштанського району. У 1999 році був зарахований до першого класу Христофорівської загальноосвітньої школи. Потім навчався в Миколаївському професійно-технічному училищі №4, де здобув професію «Столяр будівельний, тесляр». З 2014 по 2015 роки за мобілізацією проходив військову службу в Збройних Силах України, у військовій частині В 2089. У 2015-2016 роках брав участь у антитерористичній операції. З 29 вересня 2016 року був прийнятий на військову службу за контрактом у в/ч А 0704. З 22 березня цього року проходив військову службу на посаді техніка військової частини А 1435. Мав звання сержанта.
2 серпня, під час проходження військової служби, раптова зупинка серця обірвала життя нашого земляка...
Олександр Римбу був добрим і надійним товаришем, справжнім патріотом України та мав багато планів на майбутнє.
Пишаємося Олександром, який мужньо боронив свободу та незалежність України і впевнені, що він ще б довго і вірно служив рідній Вітчизні. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким О.В. Римбу та разом з ними схиляємо голови у великій скорботі.
"Голос Баштанщини", №31 від 07.08.21
Мамай Юрій Олексійович (25.09.1986 - 31.12.2015)
Народився 25 вересня 1986 року в смт Березнегувате Березнегуватського району Миколаївськорї області.
Дата та місце нарождення: 6 лютого 1989 р., м.Снігурівка, Миколаївська область.
Дата та місце загибелі: 11 липня 2014 р., с.Зеленопілля, Луганська область.
Звання:Старший солдат.
Посада:
Підрозділ: 79-а окрема аеромобільна бригада.
У 2003 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №1 міста Снігурівка, потім – професійно-технічне училище №34 (нині – Снігурівський професійний ліцей) міста Снігурівка.
Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.
Працював слюсарем на птахофабриці Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареал-Снігурівка» (місто Снігурівка).
Навесні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 79-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).
З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.
11 липня 2014 року в районі села Зеленопілля Свердловського (з 2016 року – Довжанського) району Луганської області біля 4:30 годин ранку російсько-терористичні угрупування обстріляли з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» базовий табір українських військових. Унаслідок обстрілу загинуло 7 військовослужбовців Державної прикордонної служби України та 30 військовослужбовців Збройних Сил України, серед них і старший солдат Платонов.
Страшний ранок 11 липня 2014 року назавжди вписано кривавими літерами в історію російсько-української війни на Донбасі. В цей трагічний день під раптовим нальотом російських «Градів» опинилися підрозділи 24-ї механізованої бригади, 79-ї аеромобільної бригади та Прикордонної служби.
О 04:00 в табір прийшла збірна група 79-ї аеромобільної бригади, яка прямувала на КППП «Ізваріно». За день до цього вже підтягнулася частина групи, яка залишилася ночувати. Командир 1-го батальйону Сергій Куз (позивний «Агат») відзначав: «Прорив по зазначеному вузькому коридору на півдні Луганської області з небезпечними флангами був великим ризиком. З нами була 72-а і 17-а танкова бригада, мостоскладальники, більше 50 одиниць техніки. Коли ми прибули на місце в районі Зеленопілля, там вже була 24-та бригада».
Буквально через півгодини після прибуття колони по табору був нанесений вогневий удар реактивними системами «Град». Ті, хто бачив напрямок польоту снарядів, стверджують, що чітко бачили прильоти з південно-західного напрямку – території Російської Федерації. Потім на основі відкритих джерел з’ясувалось, що росіяни вивели 14 установок «Град» на «нуль» в районі села Клуникове і, відстрілявшись з прикордонної території, вийшли.
Слідом по табору відпрацювали «Гради» з іншого напрямку – з занятих бойовиками Ровеньків. Ще з одного напряму «працювала», принаймні, одна батарея 120-мм мінометів, додаючи хаосу в загальну картину. Весь обстріл тривав близько 30 хвилин, ще близько годину після цього рвався боєкомплект.
Через кілька годин після обстрілу, колонна наших військовослужбовців була знову обстріляна прицільним артилерійським вогнем російських найманців. Колонна повернулася назад і тільки з другого разу змогла добратися до позицій батальйону 79-ї бригади поблизу Д`якове. Звідси найтяжче поранених забирали вертольоти, а решту – відвозили автомобільним транспортом в напрямку Амвросіївки.
Указом президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., “за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Дата та місце народження: 18 листопада 1968 р., с.Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.
Дата та місце загибелі: 25 липня 2014 р., с.Піски, Ясинуватський район, Донецька область.
Підрозділ: Добровольчий Український Корпус “Правий сектор”.
Був кандидатом у майстри спорту з самбо і дзюдо. Строкову службу проходив у внутрішніх військах у Салікамську. За мужність та сміливість був представлений до державної винагороди за зразкове блискавичне виконання бойової спецоперації.
У 1992 році одружився 25 липня. Ця дата стала для нього роковою.
Андрій Анатолійович ніколи не залишався байдужим до долі свого народу і долі країни. І тоді, у березні 2014 року, коли почалась російсько-українська війна, він пішов до військомату, щоб піти обороняти від окупантів рідну землю, але отримав відмову за віком.
5 травня 2014 року він був зарахованим у Кіровоградську навчальну частину, а вже потім у добровольчий загін міста Дніпропетровська у ДУК до ” Правого сектору”.
Попри вік Андрій Анатолійович, був підтягнутим та здоровим. Він був надійним бійцем і справжнім побратимом. На нього завжди можна було покластися, був дуже відповідальним. На жаль 25 липня 2014 року, під час жахливого 40 годинного бою, який тривав біля села Піски, Ясенуватського р-ну, Донецької області Андрія оточили ворожі окупанти і щоб не потрапити в полон до ворогів відважний воїн загинув у результатів розриву власної гранати разом з чотирма терористами.
Сімейний стан: Залишилась дружина, троє синів (1993, 1999 і 2006 р.н.) та онук.
Місце поховання: с. Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.
Указом президента України № 97/2021 від 14 березня 2021р., “за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Дата та місце народження: 11 травня 1983 р., с.Садове, Снігурівський р-н, Миколаївська область.
Дата та місце загибелі: 28 липня 2014 р., в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області.
Звання: Капітан.
Посада: Заступник командира роти, інструктор з парашютно-десантної підготовки.
Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.
З 2000 року в Збройних Силах України. У 2004 році закінчив Аеромобільний факультет Одеського інституту Сухопутних військ (нині – Військова академія). З 2004 року служив в 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0281, місто Житомир).
З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.
Обставини загибелі: Загинув 28 липня 2014 р. в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області від кулі снайпера.
Сімейний стан: Залишились вагітна дружина та двоє дітей - донька 2002 р.н. і син 2012 р.н.
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
У 2002-2013 роках проходив службу на посаді стрільця стрілецької команди станції Снігурівка, з 2013 року – стрільць стрілецької команди станції Миколаїв (1 група) Херсонського загону відомчої воєнізованої охорони Служби воєнізованої охорони Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».
У серпні 2014 року мобілізований до 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).
З осені 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.
12 лютого 2015 року старший лейтенант Марквас загинув під час танкового обстрілу в районі села Логвинове Артемівського (нині – Бахмутського) району Донецької області в ході проведення операції по розблокуванню траси Бахмут — Дебальцеве.
12 лютого 2015-го бійці батальйону зайшли в село Логвинове — розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. Внаслідок штурму в село по центру вдалося увійти лише 2 ротам 30-ї бригади, бійці якої взялися встановлювати контроль над Логвиновим, зазнаючи втрат. Контроль над Логвиновим встановити не вдалося — дії військовиків були скуті ударами ворожої артилерії, підрозділ десантників 79-ї бригади (мав синхронно увійти в село з флангу) потрапив під танковий обстріл; загін же 24-ї бригади взагалі не дістався Логвинового.
Указом Президента України №76/2016 від 1 березня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Дата та місце нарождення: 28.06.1983 p., с.Радгоспне, Снігурівського району.
Дата загибелі: 6 вересня 2015 року
Звання: Солдат.
Посада: гранатометник
Підрозділ: 2-й механізований взвод 5-ї механізованої роти 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1302, польова пошта В2830).
Місце поховання: с.Червона Долина, Снігурівський район, Миколаївська область.
Все своє життя Дмитро Волонтирець (позивний “Волина”) пов`язав із військовою справою: служив за контрактом у миротворчих військах за кордоном, зокрема в Іраку. До “Азову” у складі батальйону “Донбас” пройшов Іловайський котел та Дебальцеве. В “Азові” ж ніс службу з 2015 року, мав звання молодшого сержанта та був одним із засновників напрямку аеророзвідки у полку. Останні роки займав посаду начальника секції розвідки першого батальйону полку. Окрім розвідки, Дмитро мав неабиякий хист до саперної справи – був одним із кращих саперів “Азову”. У 2019-му, за успіхи під час несення служби на Світлодарській дузі, зокрема за виконання успішної операції з просування вперед, Дмитро був нагороджений почесною відзнакою “За звитягу та вірність” та нагрудним знаком “За доблесну службу”. Указом Президента України від 21 серпня 2019 року №614/2019, за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов’язків та високий професіоналізм, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Останні дні перед непоправним він передавав свої знання побратимам – проводив курси з саперної справи на полігоні полку.
Волина був істинним патріотом своєї держави, любив свій підрозділ і був тут справжньою душею компанії. “Я сподіваюся, що колись вся армія стане такою, як наш полк, тоді нам не страшний будь-який противник”, – говорив Волина в інтерв‘ю з передової пів року тому. “Нашу справу не закінчено, і якщо її отак кинути на півдорозі – навіщо тоді треба було все це починати?” – вважав азовець.
Помер Дмитро на 41-му році життя в лікарні внаслідок інсульту.
У нього залишилися дружина, син та молодший брат Микола.
Похований 27.11.2019 року в м.Конотоп, Сумської області.
Дата та місце нарождення: 18.12.1971 року на Хмельниччині.
Дата смерті: 20.09.2019
Після закінчення Сімферопільського вищого військового будівельного училища Олександр Миколайович продовжив свою службу у м. Котовську, в ракетних військах, потім у Херсонській частині на аеродромно – технічному обслуговуванні. Далі брав участь у воєнних подіях Югославії, Албанії, Ліберії.
У 2014 році з міста Херсона був мобілізований на службу в ЗСУ в м. Кривий Ріг на посаду командира 8 механізованої роти 3 танкового батальйону. У цьому ж році брав участь у визволенні Дебальцево. Керував опорним пунктом «Бджола», який був названий в честь його позивного. Олександр Миколайович у зоні АТО перебував на посаді командира 1 штурмової роти, 40 окремого батальйону. Навчав розмінюванню своїх підлеглих. Під час обстрілів ворожими градами вивів з оточення, з малими втратами свою роту.
За заслуги перед Батьківщиною Гуменюка Олександра Миколайовича було нагороджено від організації ООН медаллю «За забезпечення миру», орденом «За мужність», та медаллю « За службу Батьківщині».
Помер на 49-му році життя в лікарні після хвороби.
Без батька осиротіло двоє синів: 17 річний Данило та чотирирічний Миколка.
Дата та місце народження: 14 липня 1977 р., с. Кобзарці, Снігурівський район, Миколаївська область.
Дата та місце загибелі: 27 червня 2017 р., с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.
Звання: Старшина, головний сержант 1-ї механізованої роти 28 ОМБр
Підрозділ: 28-а окрема механізована бригада.
На військовій службі — з 2002 року, з 2004 служив за контрактом у 28-ій окремій механізованій бригаді, в/ч А0666, смт Чорноморське, Одеська область. У 2004—2005 роках проходив службу в Іраку у складі 81-ї тактичної групи української миротворчої місії.
З початком російської збройної агресії проти України з 2014 року виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, пройшов бої у прикордонній зоні, — Маринівка, Степанівка, Савур-могила. Був поранений, після лікування в госпіталі ніс службу за місцем постійної дислокації, у той час співпрацював з волонтерами, допомагав родинам загиблих бойових товаришів. По тому повернувся в зону АТО. Співпрацював з одеським інтернет-виданням «Думська», — якийсь час у 2014 році був позаштатним воєнкором. Також співпрацював з ГО «Україна — це ми» і «Рада громадської безпеки» (м. Одеса), волонтери передавали через Олександра автомобілі в АТО.
Загалом пройшов три ротації у зоні бойових дій на Сході України.
Обставини загибелі: Загинув 27 червня 2017 р. під час несення служби на ВОП в районі с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.
Сімейний стан: Залишилась дружина та троє дітей.
Місце поховання: м. Миколаїв, міське кладовище Мішково-Погорілове, Алея Слави.
Указом Президента України № 189/2018 від 27 червня 2018 року, “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Медаль «15 років Збройним Силам України».
Нагрудний знак «Ветеран війни».
Медаль «За службу в Іраку» багатонаціональної дивізії «Центр-Південь» (Польща).
Нагрудний знак 81-ї тактичної групи «Ірак—Васіт—2005».
Дата та місце нарождення: 06.08.1993р., с.Бурханівка, Снігурівського району
Дата смерті: 17.06.2017р. від серцевого нападу під час несення служби в м.Костянтинівка Донецької області.
Звання: Рядовий, водій взводу матеріально-технічного забезпечення
Підрозділ: 201-й зенітний ракетний полк
У травні 2015 призваний на строкову службу, по закінченні якої підписав контракт. Відряджений в зону АТО до в/ч А0641, 90 ОАеМБ 81 ОАеМБр у м. Костянтинівка, на посаду водія взводу МТЗ. Залишились батьки і двоє братів.
Дата та місце нарождення: 02.12.1961р., с.Горохівське, Снігурівського району
Дата смерті: 31.12.2016р.
Звання: прапорщик.
Підрозділ: в/ч №А2611
13 квітня 2023 року Березнегуватська громада попрощалася із загиблим захисником України – Дмитром Володимировичем Петренком.
На жаль, Україна втратила ще одного патріота і свого захисника. Гірко, що сьогодні кращі з кращих віддають життя заради того, щоб ми мали мирне небо над головою.
Народився Дмитро Петренко 23 травня 1992 року в селі Біла Криниця Березнегуватської територіальної громади. Тут пройшли його дитячі і юнацькі роки. У Білокриницькій ЗОШ І-ІІ ступенів він здобув базову середню освіту. Професійну освіту Дмитро отримав, навчаючись в Березнегуватському професійно-технічному ліцеї, за спеціальністю – оператор комп’ютерного набору. Дмитро був турботливим сином, люблячим чоловіком, батьком та справжнім патріотом України.
Д.В.Петренко у 2010 році був призваний на службу у Збройні сили України, а в 2014 році одним із перших став на захист нашої держави, приймав участь в обороні Донецького аеропорту. У 2018-2019 роках проходив військову службу в Березнегуватському РВК. З листопада 2022 року добровільно пішов до центру комплектування та став на захист України.
У загиблого залишилися – батьки, дружина та маленька донька.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття родині та побратимам загиблого бійця. Нехай Господь Бог допомагає вам перенести цю важку біль втрати близької людини.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
3 січня 2024 року жителі Казанківської громади попрощалася із загиблим захисником України – мешканцем станційного селища Казанка – Андрієм Козаченком, який загинув на війні.
Старший солдат Андрій Борисович Козаченко був старшим стрільцем-оператором 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти. Загинув військовослужбовець на Донеччині 26 грудня. Чоловіку було 27 років.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Олійник Андрій Володимирович
15 травня 2023 року у Баштанській територіальній громаді попрощалися із загиблим захисником України – Андрієм Володимировичем Олійником, який героїчно загинув 25 квітня 2022 року в ході виконання бойового завдання поблизу селища Ямпіль, Донецької області. Він був командиром кулеметного взводу роти вогневої підтримки 2-го десантно-штурмового батальйону.
Народився А. В.Олійник 4 листопада 1982 році у м.Баштанка. Після закінчення Баштанської загальноосвітньої школи №1 Андрій вступив до Миколаївського державного педагогічного університету й успішно навчався за спеціальністю «вчитель фізичної культури та допризовна підготовка юнаків».
Капітан, старший дільничний Андрій Олійник шість років пропрацював у Баштанському районному відділі міліції. У 2015 році чоловік пішов добровольцем у Національну гвардію.
Андрій Олійник відданий патріот своєї країни, який став на її захист з 2017 року.
Сергій Григорович Сінельников
В Софіївській громаді попрощалися з Героєм, який загинув на фронті
Вже понад рік наші мужні українські воїни стоять на захисті Батьківщини та кожного з нас міцною, незламною стіною. За наші спокійні світанки платять найдорожчим – пролитою кров’ю і власним життям! Невимовний сум огортає душу кожного українця, адже щодня в боротьбі з кривавим агресором Україна втрачає своїх найкращих синів і дочок. Біль від цієї втрати не вщухає, а з кожною страшною звісткою наростає ще більше.
Минулого тижня жителі Березнегуватського старостинського округу Софіївської територіальної громади провели в останню земну дорогу вірного сина України, військовослужбовця Сергія Григоровича Сінельникова, який загинув на війні.
Народився Сергій Сінельников 8 листопада 1971 року в с.Шевченково Вітовського району Миколаївської області. У 1984 році сім'я Сінельникових переїхали жити в с.Березнегуватське Новобузького району. У 1989 році Сергій закінчив Березнегуватську ЗОШ. Після школи працював у місцевому колгоспі механізатором, а потім разом з дружиною приймали молочну продукцію (на базі Баштанського сирзаводу).
У 2014 році С.Г.Сінельников був призваний у зону АТО. Коли розпочалася повномасштабна війна у вересні мобілізували до Збройних сил України. У грудні військовослужбовець Сінельников під час бою отримав тяжке поранення. Після лікування знову повернувся в свою частину.
Мужній воїн загинув 24 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині поблизу населеного пункту Хромове Бахмутського району. Сергій Сінельников був вірний військовій присязі, завжди проявляв стійкість і мужність, був справжнім патріотом, ніколи не скаржився на труднощі. Чоловік був товариським, підтримував з усіма дружні відносини, з радістю приходив всім на допомогу, роботящим, відповідальним.
На траурному мітингу захиснику віддали останні військові почесті. У його честь пролунав трикратний стрілецький салют.
У загиблого залишилися дружина та донька.
Пам’ять про подвиг нашого захисника Сергія Сінельникова, який віддав своє життя за те, щоб Україна залишалась вільною, назавжди залишиться в серцях жителів Баштанського району! Герої української землі не вмирають, і світла згадка про них буде жити вічно в нашій пам’яті!
Баштанська районна військова адміністрація розділяє біль втрати і висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого воїна. Вічна пам'ять Герою!
Гаврилов Руслан Анатолійович
15 червня у с.Павлівка Снігурівської громади в останню дорогу провели 28-річного захисника України, старшого солдата Руслана Анатолійовича Гаврилова. Хоробрий воїн загинув 9 червня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Діброва, Луганської області. Віддати шану молодому чоловіку прийшли односельці, рідні, друзі, небайдужі жителі громади.
Побратими його згадують мужнім та сміливим воїном, який не вагався й миті, стаючи на захист України та даючи впевнений опір російським окупантам. Руслан був доброю та світлою людиною. Мав багато мрій та планів, але безжальна війна їх обірвала…
Народився Руслан Гаврилов 22 вересня 1994 року на Снігурівщині. Закінчив Снігурівський професійно-технічний ліцеї, здобув професією «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва». Після навчання пішов на строкову військову службу.
Під час повномасштабного вторгнення був призваний до лав Збройних Сил України, служив кулеметником 2-го стрілецького взводу, 2-ї стрілецької роти, 2-го стрілецького батальйону.
Похоронили військовослужбовця під залпи пострілів почесної варти на сільському кладовищі.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. Тепер Руслан оберігатиме Україну та найдорожчих його серцю людей з небес. Вічна пам’ять і безмежна слава Герою!
Плотнік Дмитро Федорович
14 червня у Явкинському старостинському окрузі Баштанської територіальної громади в останню дорогу провели свого земляка, загиблого військовослужбовця Збройних сил України – Дмитра Федоровича Плотніка. На жаль, Україна втратила ще одного патріота і свого захисника. Гірко, що сьогодні кращі з кращих віддають життя заради того, щоб ми мали мирне небо над головою.
Народився Д. Ф. Плотнік 30 вересня 1982 року у Молдові, с. Моаре-де-Пятре Дрокієвського району. Через деякий час його родина переїхала жити в Україну. У 1990 році Дмитро пішов до першого класу Явкинської СЗОШ, отримав неповну середню освіту. Далі навчався у Баштанському професійно-технічному училищі, здобув спеціальність «зварювальник». Після чого довгий час працював за фахом у ф/г «Володимир».
У 2015 році переїхав жити у Кропивницьку область, смт Устинівка.
У березні 2023 року Дмитро Плотнік став на захист нашої держави. Був гранатометником 1-го взводу морської піхоти. Добросовісно та відповідально виконував усі покладені на нього обов’язки.
Загинув молодий військовослужбовець 8 червня 2023 року виконуючи бойове завдання на Донеччині.
Прощання та поминальна панахида відбулася біля двору рідної сестри Дмитра, яка проживає у с.Явкине. Поховали воїна на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.
У серцях земляків навіки залишиться пам’ять про гідного сина України, який пожертвував найдорожчим – свої життям заради нашої свободи.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя. Вічна пам’ять, честь та шана захиснику!
Соколянський Олександр Сергійович та Мельник Дмитро Михайлович
15 червня двох військових – Олександра Сергійовича Соколянського та Дмитра Михайловича Мельника, які загинули, тримаючи оборону при наступі російських окупантів, «живим коридором» слави, з військовими почестями провели в останню дорогу жителі Казанківської селищної територіальної громади.
27-річний військовослужбовець Олександр Соколянський був родом із села Лагодівка, народився 8 квітня 1996 року.
Був працьовитим, наполегливим, добрим. Весною цього року молодого чоловіка призвали до лав ЗСУ.
Олександр Соколянський загинув смертю хоробрих 9 червня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу на Донеччині, захищаючи волю та незалежність України до останнього подиху.
У загиблого воїна залишилися – батько, сестри, брати.
Похоронили захисника на кладовищі у с. Бурячки.
Дмитро Мельник народився 22 вересня 2000 року у с.Дмитрівка Казанківської СТГ. Дмитра з малечку виховувала бабуся.
Після закінчення школи, проходив строкову військову службу. Після армії деякий час працював у виправній колонії.
Незважаючи на молодий вік, 22-річний чоловік із початку повномасштабного вторгнення став добровільно до лав захисників України і мужньо боронив рідну землю.
Відважний воїн Дмитро Мельник загинув 9 червня 2023 року в районні населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області. З честю і гідністю боровся до кінця, але, на жаль, його молоде життя обірвала ворожа куля…
Хлопець був світлою та доброю людиною. Похоронили воїна на кладовищі у рідному селі.
Олександр Соколянський та Дмитро Мельник – різні люди, з різними долями і різними планами на життя, але зі спільними цінностями, пріоритетами та життєвим вибором – зі зброєю в руках захищати найцінніше. Кожен з загиблих Героїв залишив по собі добру пам’ять як про людину. Вони – патріоти рідної землі, захищали яку ціною власних життів.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Це важка втрата для нашого району, для Збройних сил України. Проклята війна забирає молодих, безстрашних воїнів, котрі мужньо відстоювали в бою до останнього подиху кожен клаптик рідної землі. Вічна пам'ять та слава Героям!
Дмитрук Олексій
21 червня 2023 року в Новобузькій територіальній громаді попрощалися з бійцем полку «Азов», захисником Маріуполя, старшим солдатом – Олексієм Дмитруком. 31-річний захисник України загинув в ніч на 29 липня 2022 року під час теракту в колонії в Оленівці, де росіяни утримували українських військовополонених. У ту ніч від вибухів загинуло півсотні українських захисників, понад 130 було поранено.
Навесні минулого року після виходу, за наказом командування, з «Азовсталі» Олексій Дмитрук разом зі своїми побратимами перебував у російському полоні в Оленівці. Батьки майже рік перебували у невизначеності й очікуванні, надіялися на диво, що Олексій живий і повернеться. Але дива не трапилося. Про загибель сина дізналися 14 червня 2023 року, коли прийшли результати ДНК-експертизи.
Народився Олексій Дмитрук 7 квітня 1991 року у с. Улянівка Баштанського району. Родина через деякий час переїхала жити у м. Новий Буг. З дитинства був відповідальним, цілеспрямованим, світлим, добрим юнаком.
Значну частину життя присвятив військовій професії. Раніше Олексій Дмитрук брав участь в антитерористичній операції та з 2016 року захищав Україну на Донбасі. На початку повномасштабної війни Олексій з побратимами без вагань став на захист Маріуполя. Був справжнім патріотом своєї країни.
Друзі згадують про Олексія, як досвідченого спеціаліста, поважну і добру людину, яка ніколи не відмовляла в допомозі тим, хто її потребує.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олексій Дмитрук був відзначений державними нагородами.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним і близьким загиблого Героя. Схиляємо голови в глибокій скорботі. Вічна пам'ять та слава захиснику України, який поклали своє життя за волю та світле майбутнє нашої країни.
Жежерун Віктор Володимирович
25 червня жителі Казанківської селищної територіальної громади зібралися, щоб вшанувати пам’ять та провести в останню дорогу мужнього воїна-земляка.
Народився Віктор Володимирович Жежерун 18 березня 1982 року, проживав у с.Троїцько-Сафонове Казанківської громади. Трудолюбивий чоловік займався господарством, працював. Віктор мав багато мрій та планів у житті, надзвичайно любив свою родину і рідну землю.
Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, 17 січня 2023 року був мобілізованим до лав ЗСУ. Разом з іншими українськими захисниками брав участь у військових навчаннях у Німеччині.
Водій 1 кулеметного відділення кулеметного взводу 1 механізованого батальйону військової частини А4718, солдат Жежерун Віктор, завжди мужньо виконував покладені на нього обов’язки. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, загинув 21 червня 2023 року під час бою біля с. Кліщіївка, Бахмутського району Донецької області.
«Віктор Жежерун був чуйним, доброзичливим, дбайливим, чесним, порядним, працьовитим, люблячим чоловіком, добрим батьком, турботливим сином, братом, вірним товаришем, кумом. Виховував двох синів. Віктор завжди робив добрі вчинки, відгукувався на прохання про допомогу, ніколи не стояв осторонь чужих проблем. Це була Людина з великої літери», – згадують односельчани про свого Героя-земляка.
Поховали військовослужбовця на сільському кладовищі, де відбулося заупокійне богослужіння та прощання із загиблим воїном.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття всім рідним, близьким та друзям загиблого Героя. У цю гірку мить розділяємо ваше горе та разом з вами схиляємо голову в глибокій скорботі.
Низький уклін Воїну, перед яким ми всі в неоплатному боргу!
Вічна пам'ять захиснику!
Коваленко Олександр та Стецюк Валерій
11 та 12 липня жителі Новобузької територіальної громади попрощалися з двома захисниками України, які загинули в російсько-українській війні – Олександром Коваленком та Валерієм Стецюком. Рідні, друзі, колеги, військові побратими зустріли загиблих військовослужбовців «живим коридором», стоячи на колінах. Похоронили захисників на місцевому кладовищі з військовими почестями.
Олександр Коваленко народився у 1973 році у м. Новий Буг, тут і промайнуло все його життя... Олександр був щирою, світлою, доброю людиною. Він умів помічати те, на що багато інших не звернули б увагу, не проходив ніколи повз людської біди…
У мирному житті працював деякий час у Новобузькій районній державній адміністрації, пізніше відкрив свою власну справу – землевпорядну організацію. Разом із дружиною займався аптечним бізнесом.
Олександр Коваленко ставив перед собою цілі, будував плани, але…прийшла війна…
З перших днів повномасштабної війни, 50-річний чоловік не залишився осторонь воєнних дій, добровільно пішов служити до батальйону територіальної оборони – захищав своє рідне місто. А потім продовжував виконувати свій громадянський обов’язок – боронив Україну від окупантів на передових позиціях.
Мужній воїн Олександр воював за мирне життя на своїй землі, за вільне блакитне небо, за щасливе майбутнє, за сміх та життя всіх дітей і людей України. Заради цього він пожертвували найціннішим – своїм життям.
У спогадах тих, хто особисто його знав він залишиться назавжди справжнім Героєм, сильним та відважним, щирим та веселим, люблячим сім'янином, надійним другом та побратимом.
У загиблого залишилися – дружина та троє дітей.
Валерій Стецюк майже все своє життя прожив у Новому Бузі. Народився 15 серпня 1972 року. Закінчив Новобузький коледж Миколаївського національного аграрного університету.
Був трудолюбивим, щирим, товариським, добрим. Працював на різних роботах.
Найбільшою його гордістю і любов’ю були його дві донечки, яким він присвятив своє життя.
23 березня 2023 року призваний на військову службу. Був кулеметником відділення морської піхоти роти морської піхоти 1 батальйону морської піхоти військової частини А2802. Воїн незламно стояв на захисті України, виконуючи свій військовий обов’язок гідно та з великою мужністю.
Матрос Стецюк героїчно загинув, будучи вірним військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, 2 липня 2023 року в районі населеного пункту Приютне Запорізької області.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Доземний уклін за їх жертовний подвиг! Нехай добрий спомин про захисників буде сильнішим за смерть!
Ще на двох Янголів світла стало більше у небесному легіоні.
Безмежна вдячність нашим Героям! Вічна пам’ять!
Коровка Олег Михайлович та Сиритян Костянтин Миколайович
23 липня жителі Казанківської та Вільнозапорізької громад з військовими почестями провели в останню дорогу загиблих солдат – Олега Коровка та Костянтина Сиритяна. Попрощатися із загиблим прийшли рідні, близькі, друзі, військовослужбовці, представники влади, мешканці громад. На честь воїнів на кладовищі пролунав трикратний військовий салют.
Олег Михайлович Коровка народився 24 вересня 1984 року в с.Миколо-Гулак на Казанківшині. Навчався у місцевій школі, після її закінчення здобув професію водія автомобіля. Все життя Олег був відданий своїй професії, міг керувати різними видами транспорту.
Призваний на військову службу за мобілізацією 11 січня 2023 року. Був водієм 2 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А4689.
Олег Коровка, вірний військовій присязі, з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок – до останнього захищав Батьківщину, суверенітет та незалежність України. 11 липня 2023 року, в наслідок мінометного обстрілу поблизу с. Невське, що на Донеччині, наш земляк отримав важкі поранення. Довгий час лікувався у шпиталі, але, на жаль, 22 липня серце воїна зупинилося…
Олег Коровка завжди був душею компанії, позитивним, безкорисливим, трудолюбивим, відповідальним. Був турботливим чоловіком, батьком, відважним воїном…
У загиблого залишилися – дружина, троє дітей.
Поховали захисника на кладовищі у рідному селі.
Сиритян Костянтин Миколайович народився 24 лютого 1983 року в с.Колониця Кишинівського р-ну Молдова. Згодом сім’я переїхала жити в Україну. Костянтин закінчив Вільнозапорізьку середню школу, продовжив навчання в Новобузькому учгоспі, Андріївському ПТУ.
З 2004 по 2006 роки проходив строкову військову службу в м. Севастополь.
У 2001 році чоловік зустрів своє кохання – дружину Світлану, разом виховували двох синів. Костянтин разом із сім’єю проживав у с. Показне, Баштанського району Миколаївської області.
З початку повномасштабного російського вторгнення К. М. Сиритян пішов захищати Батьківщину, служив у складі батальйону територіальної оборони – захищав свій рідний Баштанський край. Потім після проходження навчання в м. Подільськ Одеської області, був направлений до військової частини А4689. Був командиром відділення, старшим солдатом.
Костянтин, не шкодуючи свого здоров'я та життя, пішов виконувати свій громадський обов'язок – боронити Україну від окупантів.
Загинув військовослужбовець Збройних сил України 15 липня 2023 року.
Костянтин Сиритян був добрим, турботливим чоловіком та батьком, чесним, правдивим, мужнім і надійним воїном.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Це важка втрата для нашого району, для Збройних сил України. Вічна пам’ять і слава українським воїнам, які захищали рідну Україну і кожного з нас!
Сергій Підгура та Едуард Хмельницький
Двох військових, які загинули, тримаючи оборону при наступі російських окупантів на сході України, з військовими почестями провели в останню путь у Горохівській територіальній громаді. Рідні, односельці, військовослужбовці, керівництво громади, побратими, друзі зі сльозами в очах прощалися з мужніми синами України, уродженцями с. Олександрівка – Сергієм Підгурою та Едуардом Хмельницьким.
Сергій Підгура народився 8 серпня 1988 року у с. Олександрівка. Хлопчина зростав вихованим, успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам та відпочинок з однолітками. Здобув освіту. Працював на різних роботах. Мав багато друзів. Одружився, виховував дітей.
До війни проживав у Херсоні. Сергій пережив окупацію міста після чого, 29 грудня 2022 року, вступив до лав Збройних сил України.
Молодший сержант відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 15 липня
Добрий, товариський, життєрадісний, саме таким Сергія назавжди запам’ятають всі, хто його знав. Для товаришів по службі він був надійним побратимом та щирим порадником, відважним воїном.
У загиблого залишилися – батьки, дружина, діти.
Едуард Хмельницький народився 22 серпня 1988 року в с. Олександрівка. Тут промайнули його дитячі, шкільні, юнацькі роки. Змалечку ріс роботящим, кмітливим хлоп’ям.
Едуард був патріотом своєї Батьківщини і коли почалася війна, змінив своє звичне мирне життя на тривожне військове. Солдат Хмельницький був там, де велися найзапекліші бої.
Едуард Хмельницький загинув 24 липня під час бойового зіткнення.
Друзі та рідні пам’ятають його як доброго товариша, глибоко порядну й доброзичливу людину. «Надійний, щирий, відповідальний, дбайливий», – саме таким він назавжди залишиться в їхній пам’яті.
Молодий чоловік будував плани на майбутнє. Але не судилося їм здійснитись, бо поклав своє молоде життя за незалежність та свободу нашої держави.
У військовослужбовця залишилися – батьки, дружна, діти.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Вічна пам’ять і слава українським воїнам, які захищали рідну Україну і кожного з нас!
Ярмак Анатолій Степанович
9 серпня провели в останній земний шлях захисника України – Анатолія Степановича Ярмака.
Народився Анатолій Ярмак 14 серпня 1972 року в селі Плиски Чернігівської області, у багатодітній сім’ї геологів. У 1976 році родина Ярмаків переїжджає жити в село Чернянка Херсонської області.
Після закінчення Каховської районної вечірньої середньої школи Анатолій вивчився на слюсаря-ремонтника.
У 1994 року був призваний на строкову службу, яку проходив два роки. Після армії приїхав погостювати до свого товариша по службі Сергія в село Кобзарці, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Валентиною. Так чоловік і вирішив переїхати на постійне місце проживання в село Кобзарці Баштанського району (колишній Снігурівський) Миколаївської області.
Подружжя Ярмакових у злагоді та турботі виховували трьох дітей. Також разом із ними проживала племінниця Анатолія, чоловік був її опікуном 8 років.
А. С. Ярмак був добрим, працьовитим, щирим та завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.
У мирний час Анатолій Ярмак працював слюсарем у ПОСП «Веселий Кут-ІІІ».
2 лютого 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України боронити країну від агресора.
Анатолій Ярмак завжди відповідально виконував всі бойові завдання із захисту Батьківщини. За мирне українське небо та вільну землю він віддав найдорожче – своє життя. Солдат Ярмак загинув 17 березня 2023 року під час бою з окупантами отримав поранення несумісне з життям … Майже через п’ять місяців тіло загиблого воїна вдалося ідентифікувати і доставити додому.
Поховали мужнього воїна на кладовищі у с. Кобзарці з усіма військовими почестями під звуки трикратного салюту.
У загиблого військовослужбовця залишилися дружина, діти.
Не забудемо і не пробачимо той біль і горе, яке російські окупанти принесли на нашу землю. Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата! Нехай Господь Бог допоможе вам перенести цю важку втрату. Світла пам’ять і вічна слава Герою!
Пам’ятаємо кожного, хто віддав життя за свій народ, свою землю, свою Батьківщину! Нехай їхні душі знайдуть вічний спокій…
Ільїн Руслан , Степовий Володимир та Левченко Юрій
Жителі Березнегуватської та Казанківської громад зі скорботою в серцях та зі сльозами в очах провели до місця останнього спочинку мужніх захисників України – Руслана Ільїна, Володимира Степового та Юрія Левченка. Поховали воїнів зі всіма військовими почестями. Рідні та близькі, побратими, представники влади, друзі та земляки солдат не могли стримати туги від такої непоправної та тяжкої втрати.
Руслан Ільїн народився 8 травня 1979 року в Росії. Через деякий час родина переїжджає жити в Україну на Березнегуватщину. Парубок закінчив Мурахівську середню школу. Працював на залізничній станції Березнегувате.
Разом з дружиною виховував доньку, проживали у с. Мурахівка Березнегуватської СТГ.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Руслан без вагань став на захист України. Солдат був навідником десантно-штурмового батальйону.
Руслан Ільїн був завжди відданим присязі на вірність українському народу.
Загинув військовослужбовець 22 вересня внаслідок мінометного обстрілу на Запорізькому напрямку, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність.
Володимир Степовий народився 17 травня 1973 року у смт Березнегувате. Після закінчення Мурахівської школі проходив строкову військову службу у Збройних Силах України.
У мирному житті працював на елеваторі, у фермерському господарстві «Артаково». Мав доньку.
21 лютого 2023 року він мужньо пішов боронити Україну. Був стрільцем-санітаром механізованого батальйону. Виявивши стійкість і мужність, виконуючи військовий обов’язок по захисту Батьківщини, солдат Степовий загинув на Донеччині 25 вересня 2023 року внаслідок обстрілу противника.
Поховання бійця відбулося на кладовищі ст. Березнегувате.
Юрій Левченко народився 25 грудня 1973 року у смт Казанка. Тут промайнули його дитячі та юнацькі роки. Був доброю та світлою людиною, завжди допомагав тим, хто цього потребував.
Військовослужбовець загинув 27 вересня 2023 року під час виконання бойових завдань по захисту України від російського агресора, до останнього подиху захищав територіальну цілісність України…
Світлий, добрий спомин про загиблого воїна назавжди залишиться в спогадах родичів і земляків, в серцях усіх, хто його знав, любив і поважав.
У Казанківській церкві відбулося прощання та поминальна служба, вічний спочинок воїн Юрій Левченко має на рідній землі, поховали захисника на місцевому кладовищі.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює глибокі, щирі співчуття рідним, близьким загиблих воїнів та розділяє біль утрати. Світла, незгасна пам'ять та низький уклін Героям!
Ярослав Кокітко
9 жовтня у м. Баштанка віддати шану оборонцю прийшли рідні, близькі, друзі, представники влади та жителі громади. Прощалися зі сльозами в очах, скорботою та болем від невиправної втрати.
Молодший лейтенант Ярослав Кокітко, вірний військовій присязі, з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок - до останнього захищав Батьківщину, суверенітет та незалежність України. На жаль, у травні 2023 року, під час запеклого бою з ворогом на східному напрямку наш земляк загинув. Офіційне підтвердження про загибель Ярослава родина отримала в кінці вересня.
Народився Ярослав Кокітко
5 жовтня 1981 року в м. Баштанка, у дружній родині. У сім’ї змалечку привчали дітей любити рідну землю, шанувати працю інших та трудитися самим. Після школи хлопець пішов навчатися у вищі, потім – служба в армії, робота на державному підприємстві науково-виробничому комплексі газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект»…
Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення Ярослав був мобілізований у лави ЗСУ. Був командиром взводу окремого мотопіхотного батальйону.
Щирий, турботливий, веселий, доброзичливий, товариський – таким він назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав, любив та поважав.
Поховали мужнього захисника на місцевому кладовищі з військовим почестями.
У загиблого залишилися – батьки, брат, дружина та доньки.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. Низький уклін Воїну, перед яким ми всі в неоплатному боргу, слава Герою! Вічна пам’ять Ярославу, який до останнього подиху боронив рідну країну заради майбутніх поколінь, його ім’я навіки буде взірцем мужності та патріотизму.
Сергій Михайлович Червоний та Сергій Володимирович Єфімов
18 та 19 жовтня жителі Снігурівської і Березенгуватської громад «живим коридором» слави, з військовими почестями провели в останню дорогу двох військових – Сергія Червоного та Сергія Єфімова, які загинули, тримаючи оборону при наступі російських окупантів.
Сергій Михайлович Червоний народився 29 квітня 1970 року у с. Новокандакове, у багатодітній родині. Змалечку був привчений до праці на землі. Після навчання у середній школі пішов служити в армію.
Разом зі своєю сім’єю проживав у с. Єлизаветівка Снігурівської громади. У мирний час працював трактористом-комбайнером.
Війну Сергію Червоному судилося побачити двічі. Спочатку його, молодого чоловіка, у радянському союзі відправили «виконувати інтернаціональний обов’язок» до Афганістану. А роками пізніше пішов виганяти ворога вже у своїй країні - з 2017 року служив у Збройних Силах України за контрактом.
Під час повномасштабної війни старший солдат Червоний був водієм десантно-штурмового батальйону. Він був рішучим, відважним, відданим воїном. Сергій з честю та гідністю виконав свій обов'язок громадянина України, патріота та сина своєї держави. Військовослужбовець бився до останнього подиху та залишався вірним своєму народу, своїм побратимам та Україні.
Загинув захисник України 11 жовтня під час виконання бойового завдання на Сході країни.
Сергій Михайлович був веселою, життєрадісною, привітною людиною, завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.
У Героя залишились дружина та троє дітей.
Військовослужбовець Сергій Володимирович Єфімов народився 27 вересня 1981 року у с. Любомирівка Березнегуватської СТГ. Тут пройшло його дитинство та юність. Добре навчався в Любомирівській школі, мав багато друзів, поважав вчителів. Згодом юнак відслужив строкову службу у ЗСУ.
Працював у будівельній галузі. Разом із своєю сім’єю проживав у м. Київ. Сергій був доброю, працьовитою, життєрадісною, дружелюбною людиною, справжнім патріотом Батьківщини.
Від початку агресії росії – з 2014 року – боронив Україну у зоні проведення АТО/ООС. Після повномасштабного вторгнення продовжив боротися із російськими окупантами. Старший сержант Збройних Сил України Сергій Єфімов був командиром бойової машини, командиром механізованої роти.
За наш спокій, за мир в Україні С. В. Єфімов заплатив найдорожчою ціною – своїм життям. 9 жовтня, під час забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, молодий воїн Сергій Єфімов з позивним «Залізо» героїчно загинув на Луганському напрямку.
Поховали захисника на сільському кладовищі с. Любомирівка.
У загиблого залишилися батьки, брат, сестра, дружина та четверо дітей.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Це важка втрата для нашого району, для Збройних сил України. Проклята війна забирає найкращих, безстрашних воїнів, котрі мужньо відстоювали в бою до останнього подиху кожен клаптик рідної землі. Вічна пам'ять та слава Героям!
Почтар Руслан
21 жовтня жителі с. Баратівка Софіївської територіальної громади попрощалися із мужнім сином України – Русланом Почтарем, який виборював наше мирне і щасливе майбутнє.
Військовий довго боровся з наслідками фронтового поранення, що отримав 8 липня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, проте воно виявилося несумісним з життям. На жаль, 19 жовтня, після довготривалого лікування та реабілітації, серце молодого воїна не витримало і зупинилося…
Руслан був чесною і порядною людиною, гідним сином своєї Батьківщини, який з листопада 2022 по липень 2023 року у складі штурмового батальйону ЗСУ захищав країну від російського агресора.
Народився Руслан Олександрович Почтар 27 вересня 1985 року у м. Ананьїв Одеської області. Був працьовитим, активним, щиросердним. Завжди відгукувався на допомогу тих людей, які її потребували.
У 2003 році закінчив Ананьївський аграрно-економічний фаховий коледж. Потім проходив строкову службу у Збройних силах України.
У 2012 році закінчив аграрно-економічний факультет Миколаївського національного аграрного університету. Працював у Миколаєві. Мав звичне життя, плани та мрії. Але широкомасштабне вторгнення все змінило, зруйнувало…
Рідні, побратими й друзі запам’ятають Руслана, як товариську, добру, чесну людину, патріота своєї держави.
У захисника залишилися батьки, сестри, дружина та дві доньки.
Поховали Героя з військовими почестями на кладовищі у с. Баратівка.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття родині загиблого захисника. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
Іван Кравченко , Володимир Соломонов та Дмитро Василенко
Жорстока війна забрала життя трьох наших Героїв-захисників, воїнів, які боронили нас від російського агресора – Івана Кравченка з с. Горохівське, Володимира Соломонова з Херсонщини, який деякий час проживав у м. Баштанка, та Дмитра Василенка з с. Маліївка.
Жителі громад «живим коридором» слави, з квітами, українськими прапорами, військовими почестями провели в останню дорогу військовослужбовців, які загинули, тримаючи оборону при наступі російських окупантів. Останню шану побратимам віддали воєнним салютом…
Іван Кравченко народився 24 квітня 1990 року у с. Круглоозерка Херсонської області, там промайнуло його дитинство та юність. Був відповідальним та цілеспрямованим молодим чоловіком. Завжди допомагав тим, хто цього потребував. Працьовитий парубок мав «золоті руки». До війни працював водієм у ПСП «Агрофірма «Роднічок». Разом з дружиною і двома дітками проживав у с. Горохівське.
Коли розпочалася повномасштабна війна, був мобілізований до лав ЗСУ. Був водієм інженерно-саперного відділення.
Старший солдат Кравченко загинув під час виконання бойового завдання 21 жовтня 2023 року на Донеччині.
Справжній мужній воїн, вірний син України, світла та позитивна людина…Таким Іван залишиться назавжди у пам’яті рідних та близьких.
Поховали військовослужбовця 27 жовтня на кладовищі у с. Горохівське.
Володимир Соломон народився 12 квітня 1994 року у смт Чаплинка Херсонської області. Після закінчення школи навчався у Херсонському Національному технічному університеті на факультеті кібернетики. У мирний час молодий чоловік працював на заводі.
Після деокупації Херсону, рідна тітка, вмовила Володимира переїхати жити у Баштанку, де вона тимчасово проживає.
Через деякий час Володимир Соломон став на захист своєї родини, Батьківщини і всіх українців… Був командиром кулеметного відділення.
У ході виконання завдань солдат Соломон завжди був вірний військовій присязі, виявляв стійкість та мужність у бою за нашу країну.
Володимир загинув 21 жовтня на східному напрямку, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України.
Володимир був люблячим та турботливим сином, братом, племінником, товариським, відповідальним, щирим, порядним, вихованим.
Поховали солдата 28 жовтня на кладовищі у м. Башанка. Після деокупації Херсонщини батьки планують перезахоронити свого сина.
Дмитро Василенко народився 23 березня 1984 року в с. Маліївка Березнегуватської ТГ. Він був єдиною дитиною у сім’ї, мав бути надією і опорою для батьків в старості, але страшна війна все зруйнувала…
Після закінчення Маліївської школи відслужив в армії.
Дмитро був щирою, відкритою, дружелюбною людиною, надійним другом для своїх товаришів.
Дмитро Василенко був учасником бойових дій в Антитерористичній операції (АТО/ООС) на території Донецької області. Коли розпочалася повномасштабна війна, чоловік без роздумів став на захист рідної країни. Був військовослужбовцем десантно-штурмового батальйону.
Солдат Василенко загинув у бою за Україну, її свободу і незалежність 24 жовтня на Донецькому напрямку.
Похоронили захисника 29 жовтня на кладовищі у с. Маліївка.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих захисників. Клята війна забирає найкращих воїнів, котрі мужньо відстоювали в бою до останнього подиху кожен клаптик рідної землі. Вічна пам'ять та слава Героям!
Артем Зайченко та Андрій Мірончик
10 листопада жителі Новобузької та Казанківської громад зі скорботою в серцях зібралися, щоб попрощатися із мужніми захисниками України –Артемом Зайченком та Андрієм Мірончиком. Поховали захисників зі всіма військовими почестями. Рідні та близькі, побратими, друзі та земляки воїнів не могли стримати сліз та туги від такої непоправної та тяжкої втрати.
Артем Зайченко 1998 року народження, проживав у с. Розанівка Новобузької громади. Артем випускник Розанівської загальноосвітньої школи. Потім навчався у Казанківському професійному ліцеї на механізатора.
9 березня 2022 року приєднався до лав Збройних Сил України. Молодший сержант Зайченко був відданим військовій присязі на вірність українському народу та мужньо виконував свій військовий обов’язок. Служив на посаді командира бойової машини-командир відділення механізованого відділення.
Загинув військовослужбовець 3 листопада під час виконання бойового завдання на Луганщині.
Артем був світлою, позитивною, чесною, доброю, хорошою, добросовісною людиною, який вірив у світле та щасливе майбутнє рідної країни.
Поховали захисника на сільському кладовищі.
Андрій Мірончик проживав у Казанці. Був товариським, добрим, спокійним юнаком, свідомим громадянином своєї держави. Він мав стати хорошим чоловіком, батьком, але російський ворог обірвав життя парубка, приніс горе у його родину. Тепер йому назавжди 21 рік…
Незважаючи на свій юний вік Андрій мужньо став на захист України. Був солдатом артилерійського дивізіону. Загинув молодий парубок 6 листопада у результаті стрілецького бою з противником, отримав поранення несумісне з життям…
Поховали воїна на кладовищі у рідному місті.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих захисників.
Пам’ятаймо про кожного загиблого воїна – усіх, хто залишив свої родини та пішов нас боронити, та хто був зовсім юним і не встиг пожити. Заради нашого майбутнього поклали своє молоде життя Артем Зайченко та Андрій Мірончик. Вічна пам'ять та слава Героям!
Дацюк Микола, Басс Володимир та Слободенюк Вадим
Троє жителів Баштанщини, відважних Героїв-захисників України знайшли вічний спочинок на Алеї поховань. Жителі громад зі сльозами в очах, «живим» коридором Слави проводжали в останню путь старшого солдата Миколу Дацюка з с. Новоіванівка, матросів Володимира Басса з с. Христофорівка та Вадима Слободенюка з с. Новодмитрівка.
Микола Дацюк народився 14 грудня 1994 року. Закінчив Новоіванівську школу. Він був щирим і відвертим юнаком, турботливим сином та чоловіком, спокійною та товариською людиною.
З перших днів повномасштабної війни Микола пішов на фронт захищати від російських загарбників Україну. Був стрільцем-санітаром десантно-штурмового батальйону. Молодий, відважний воїн завжди відповідально виконував всі бойові задачі.
26 квітня старший солдат Микола Дацюк прийняв свій останній бій на Донеччині. Довгий час воїн вважався зниклим безвісти, але у жовтні 2023 року експертиза ДНК підтвердила його загибель. Був похований у братській могилі. 15 листопада 2023 року він знайшов спокій на рідній землі… Зі всіма військовими почестями був перехоронений на кладовищі у с. Новоіванівка.
Володимир Басс родом з Молдови. Народився 1 січня 1974 року. Ще будучи маленьким хлоп’ям він разом зі своєю родиною переїжджає жити на Баштанщину. Закінчив 9 класів Христофорівської школи. Після чого пішов працювати до місцевого колгоспу спочатку різноробочим, а згодом – помічником механізатора.
Для подружжя Басс батьків Володимира, їхній син був гордістю, надійною опорою і підтримкою. З дитинства був кмітливим, допитливим та трудолюбивим.
До війни працював у Миколаєві на овочевому підприємстві.
Понад півтора року Володимир Басс захищав нашу державу від російських окупантів. Обіймав посаду розвідника-сапера розвідувальної десантної роти.
Загинув військовослужбовець 7 листопада на південному напрямку під час виконання бойового завдання, потрапив під ворожий мінометний обстріл, отримав поранення несумісне з життям.
47-річний Вадим Слободенюк житель Новомихайлівського старостинського округу героїчно загинув під час виконання бойового завдання по захисту незалежності та територіальної цілісності України від російських окупаційних військ 7 листопада 2023 року на південному напрямку. Відважний, сміливий, відданий син свого народу протистояв ненависному ворогові до останнього подиху. Був щирим та відповідальним, надійним побратимом.
Пройшовши пекло АТО, в перший день широкомасштабного вторгнення росії в Україну чоловік став на захист держави. Був старшим оператором відділу радіоелектронної розвідки.
Попрощатися із захисниками України прийшли рідні, друзі, побратими, представники влади. Здавалося, саме небо оплакувало цю велику втрату: небо було похмуре, накрапав дощ… Відважні воїни знайшли вічний спочинок у рідному краї. Для кожної громади загиблий воїн – це справжній Герой, який ціною власного життя дав можливість нам жити тут і зараз. Вони залишили домівки і, не вагаючись, стали на захист всієї України, своїх рідних та зовсім незнайомих їм людей.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих захисників. Вічна та світла пам'ять Героям!
Вигоняйло Микола
Страшна війна без жалю забрала життя ще одного нашого Героя – захисника, мужнього бійця та земляка, який боронив українську землю від російського окупанта. У м. Новий Буг 9 грудня провели в останню дорогу 33-річного Миколу Вигоняйло. Попрощатися із загиблим прийшли рідні, близькі, друзі, військовослужбовці, представники влади. Востаннє нашому земляку віддали військові почесті на міському кладовищі. На честь воїна пролунав трикратний військовий салют.
Старший солдат Вигоняйло вірний військовій присязі, з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок – до останнього захищав Батьківщину, суверенітет та незалежність України. 28 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання у Харківській області мужній воїн загинув.
Микола Вигоняйло – сильний, хоробрий воїн, який користувався авторитетом серед товаришів по службі. Був доброю, чесною, відповідальною, товариською людиною. Молодий, світлий, позитивний… Чоловік, який дуже любив життя і мріяв жити в мирі і злагоді поряд з найріднішими та не судилося йому здійснити цю мрію… Всі свої молоді роки віддав у боротьбі за Незалежність України, був учасником АТО.
Жорстока війна забирає життя найкращих Синів України! Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого воїна. Вічна пам’ять та слава захиснику України.
Олександр Слюсаренко та Едуард Казмірук
У двох громадах району попрощалися із загиблими захисниками української землі, мужніми воїнами – Олександром Слюсаренком та Едуардом Казміруком.
15 грудня в останню путь провели старшину ЗСУ Олександра Слюсаренка. 23-річний військовослужбовець з Березнегуватого був командиром морського катеру команди транспортних засобів.
Народився Олександр 2 грудня 2000 року в смт Березнегувате. Після закінчення місцевої школи вступив до фахового коледжу морського транспорту Національного університету «Одеська морська академія». Після закінчення навчального закладу проходив військову службу в військово-морських силах Збройних Сил України.
Сашко був дуже доброю, чуйною, скромною та щирою людиною, завжди прагнув бути порядним чоловіком і мужнім воїном. У загиблого залишилися батьки. Був єдиною дитиною в родині.
«Живим» коридором слави з державними прапорами, квітами, сльозами в очах, стоячи на колінах, жителі Казанківської громади 16 грудня зустріли загиблого захисника України – Едуарда Казмірука, уродженця села Новоданилівка, котрий загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи волю та незалежність України. Загиблому було 26 років.
Едуард Казмірук був справжнім воїном – безстрашним та відповідальним, людина честі, мужності, для багатьох став зразком незламності та міцності духу. Завжди допомагав усім, хто цього потребував. Мав багато планів, яких не встиг, на жаль, втілити в життя.
Цезарюк Олександр Віталійович
У перший день 2024 року на Донецькому напрямку загинув командир артилерійського дивізіону майор Олександр Цезарюк (позивний Цезар), житель с. Новоєгорівка Баштанської територіальної громади.
Тепер мужньому воїну назавжди 30 років…
Без турботливого сина, брата, батька, чоловіка залишились рідні.
Народився Олександр Віталійович Цезарюк 5 червня 1993 року. З дитинства був правдолюбом, щирим, позитивним, відкритим, мав багато друзів. Був цілеспрямованим та рішучим, і якщо вже приймав рішення, то ніколи від нього не відступав. Після закінчення Новоєгорівської школи, навчався в Миколаївському аграрному університеті.
У 2013 році молодий парубок заключив контракт із ЗСУ. Починаючи з 2014 року до останнього подиху він мужньо і віддано боронив рідну землю від російських окупантів.
Побратими відгукуються про Олександра, як про відповідального, доброго, щирого, завжди готового прийти на допомогу.
«Олександр Цезарюк мій перший командир, який був для мене гідним прикладом. У цій людині були поєднанні усі найкращі риси характеру – справедливість, мужність, доброта та людяність. Він пройшов увесь шлях служби - від строковика до командира дивізіону. Він найкраще розумів кожного. Для кожного військовослужбовця була честь служити під його керівництвом. За роки моєї служби не чув жодної поганої думки на рахунок командира. Олександр справжній Воїн і я пишаюся, що стояв в одному строю з ним", - згадує військовий побратим Олександра.
5 січня попрощатися, віддати шану, земний уклін і безмежну вдячність Герою та провести його до місця останнього спочинку прийшло багато людей - рідні, друзі, однокласники, військовослужбовці, представники влади, жителі громади. Поховали захисника на сільському кладовищі зі всіма військовими почестями.
Тепер Олександр – навічно в Небесному Воїнстві, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг Героя-Захисника.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким спочилого захисника України. Вічна пам'ять та низький уклін воїну, який присвятив все своє доросле життя захисту нашої країни!
Андрій Борисович Козаченко
3 січня 2024 року жителі Казанківської громади «живим» коридором слави, стоячи на колінах, зі сльозами в очах провели в останній шлях захисника України, мешканця станційного селища Казанка – Андрія Козаченка, який загинув на війні.
Старший солдат Андрій Борисович Козаченко був старшим стрільцем-оператором 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти. Загинув військовослужбовець на Донеччині 26 грудня. Чоловіку було 27 років.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
15 січня у Горохівській громаді віддали шану та провели в останню дорогу загиблого на війні захисника, військовослужбовця, мешканця с. Горохівське - Сергія Миколайовича Целінського.
З Героєм попрощалися родина, друзі, побратими та всі жителі громади.
34-річний воїн загинув 4 січня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини на Донецькому напрямку, отримав поранення не сумісні з життям. Солдат Целінський був розвідником-кулеметником розвідувальної групи.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого військовослужбовця. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
Нехай душа загиблого Сергія знайде вічний спокій…
18 січня 2024 року Баштанська територіальна громада попрощалася із загиблим на війні захисником України – Олександром Стояновим.
На церемонію прощання з траурними вінками, квітами та державною символікою прийшли рідні, знайомі, керівництво громади, побратими, друзі, військовослужбовці та просто небайдужі жителі, щоб висловити безмежну вдячність за неоціненний внесок у майбутнє рідної країни.
Стоячи на колінах, зі сльозами в очах, страшною тугою в серці усі присутні віддали шану Захиснику України Олександру Стоянову, провівши воїна в останню путь.
Олександр народився 10 травня 1983 року у селі Василівка Березанського району Миколаївська області. У 1987 року разом зі своєю родина переїхав у м. Баштанка, де проживав до 2000 року. Навчався у Баштанський загальноосвітній школі №2. Після закінчення 9 класу, вступив на навчання до Баштанського професійно-технічного училища №9 на спеціальність «Кухар-кондитер». Після переїзду родини на Черкащину продовжив навчання у Монастерищенському ПТУ №25.
19 липня 2002 року Олександр Стоянов створив власну сім’ю. Разом з дружиною Вітою у мирі та злагоді виховували двох синів.
У 2004 році родина переїхала на Баштанщину і оселилася в с. Плющівка.
Протягом життя працював у будівельній галузі, часто їздив у відрядження. Любив свою професію і справу, мав золоті руки.
Попереду в Олександра було ціле життя, мрії, плани на майбутнє, які перекреслила цинічна, підла та безжальна війна російської федерації проти України…
Стоянов Олександр був мобілізований до лав Збройних сил України 28 лютого 2022 року. Призначений на посаду навідника механізованого відділення механізованого батальйону танкової бригади. Сумлінно й професійно виконував свої обовʼязки.
Солдат Стоянов Олександр Георгійович загинув 29 грудня 2023 року під час бойових дій на Донецькому напрямку.
З усіма військовими почестями під залпи почесної варти Олександра поховали на Баштанському міському кладовищі.
Олександр Стоянов був справжнім патріотом, вірним захисником України, прикладом хоробрості й відваги. Таким він назавжди залишиться у пам’яті рідних та близьких людей. Війна забрала у матері сина, у дитини - батька, у дружини та сестри – підтримку та опору, у військовослужбовців - побратима й друга…
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. Ціною власного життя Олександр Стоянов наближав Перемогу! На жаль, зустріне він її вже на небесах. Дякуємо і низько вклоняємося воїну. Відтепер його ім’я залишиться в пам’яті жителів району, громади, безкінечно вдячних за захист рідної землі. Вічна пам'ять та слава Герою!
Ще одним небесним воїном став український захисник – Леонід Миколайович Рижик з с. Лоцкине Інгульської територіальної громади, який загинув 15 січня 2024 року на південному напрямку, захищаючи Батьківщину та всіх нас від підступного і безжального ворога.
Народився Леонід Рижик 26 жовтня 1973 року.
28 березня 2023 став на захист рідної землі. Рядовий Рижик Леонід Миколайович був навідником розвідувального відділення розвідувального взводу. Відважний воїн до останнього подиху відповідально і сумлінно виконував всі поставлені перед ним завдання.
Похоронили захисника у селищі Лоцкине 26 січня з усіма військовими почестями.
У загиблого залишилися мати, дружина, син.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого захисника.
Вічна і світла пам’ять Леоніду Рижику.
Іван Шамрай народився 12 вересня 2000 року в с. Архангельське Привільненської територіальної громади. Навчався у місцевій школі, після її закінчення навчався у Миколаївському політехнічному технікуму. Мав багато друзі, був веселим, жвавим, товариським парубком.
Іван Шамрай був вірним військовій присязі, з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок – до останнього захищав Батьківщину, суверенітет та незалежність України. Обіймав посаду водія-кулиметника артилерійського дивізіону. Відважний воїн загинув 24 січня 2024 року на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання.
Також захищають Батьківщину його батько та старший брат.
Молодий чоловік був правдолюбом, душею компанії, усміхненим, позитивним, безкорисливим, енергійним. Був люблячим сином, братом… Іван дуже любив життя і мав багато планів, але безжальна війна все зруйнувала. Йому назавжди залишиться 23 роки…
Поховали захисника на кладовищі у рідному селі.
Сергій Хвалько народився 27 вересня 1976 у селі Єфремівка Вільнозапорізької громади у багатодітній родині. Навчався у Новополтавській школі, отримав вищу освіту агронома в Миколаївському сільськогосподарському інституті. Дуже любив свою землю, тому з молодих років пішов працювати до колгоспу в рідному селі.
Сергій був активною людиною, завжди брав участь у житті села, був обраний депутатом сільської ради. Займався спортом, розводив бджіл. Був доброю, дружелюбною, надійною, чесною, працьовитою людиною.
2015 рік змінив його життя зі звичного, мирного на тривожне, сповнене небезпек, воєнне. Сергій - учасник бойових дій у зоні АТО, був у гарячих точках, де велися запеклі бої.
Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, він вдруге без роздумів став на захист рідної країни. Був морським піхотинцем.
Сергій загинув у квітні 2022 року у героїчному Маріуполі на «Азовсталі», до кінця виконуючи свій професійний та моральний обов’язок. Через довгий час захисник України повернувся додому на «щиті».
Віталій Васильєв народився 26 вересня 1973 року, проживав у с. Великоолександрівка Казанківської громади. Прийнятий на військову службу 2 березня 2023 року. Був стрільцем-санітаром механізованого батальйону.
Солдат Васильєв відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну загинув 11 липня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу на Донеччині. Довгий час вважався зниклим безвісти.
Рідні та друзі Віталія згадують про нього тільки хороше – був позитивним, добрим, щирим, життєрадісним, відповідальним. Він був надійним, вірним товаришем, завжди готовим підставити плече у важку хвилину. За це його любили та цінували, таким його виховали.
У загиблого залишилися дружина та троє доньок.
Новобузька громада попрощалася із загиблим воїном
4 лютого жителі м. Новий Буг провели в останній путь 33-річного захисника України, солдата-земляка -Геннадія Лисенка.Віддати останню шану воїну прийшли рідні, друзі, представники влади, жителі громади. На честь Героя прозвучав військовий трикратний салют, який гучно пронизував небо…
Гранатометник десантно-штурмового взводу, старший солдат Лисенко героїчно загинув 24 січня 2024 року, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України від російських окупантів на Харківському напрямку.
До лав Збройних Сил України був мобілізований восени 2023 року. Геннадій завжди був вірний військовій присязі, підтримував високий моральний дух у підрозділі, користувався авторитетом у побратимів. Був щирим, товариським, відповідальним, мужнім воїном. Мріяв про Перемогу та щасливе, мирне життя…
Після закінчення місцевої школи №7 Геннадій вступив на навчання до ВСП "Новобузький фаховий коледж Миколаївського національного аграрного університету", де отримав спеціальність будівельника.
Спогади класного керівника про військовослужбовця: «Гена життєрадісний, товариський, з усіма легко спілкувався, всі його поважали. Добре вчився. Був відкритий, любив риболовлю. Завжди усміхався. Особливо поважав дівчаток, ніколи їх не ображав. Мамі був опорою у всіх справах. Мріяв стати моряком, як зараз пам'ятаю його слова: «Стану моряком, побуваю у різних країнах».
«Ти завжди залишишся в пам'яті щирим, чесним, вправним футболістом та відданим сином своєї країни... Герої не вмирають... Слава Героям», - згадує про товариша Віталій Крикун, волонтер, засновник Громадської організація «Разом ми сила» (м. Новий Буг).
Після проходження строкової служби, Геннадій працював будівельником у місті Києві.
Баштанська районна військова адміністрація розділяє з родиною загиблого цей важкий біль. У скорботі низько схиляємо голови перед мужністю Геннадія. Нехай душа полеглого солдата знайде вічний спокій. Слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас. Вічна йому пам'ять!
Андрєєв Юрій Євгенович
8 лютого 2024 року зі смутком та болем Баштанська громада провела в останню дорогу захисника України – Юрія Андрєєва. Серце мужнього воїна зупинилося 1 лютого на Донецькому напрямку. Сьогодні рідні, односельчани, бойові побратими, друзі зібралися, щоб віддати останню шану Герою… Без сина залишилася мати, без чоловіка – дружина, без батька – син, без брата – сестра.
Народився Юрій Андрєєв 2 серпня 1973 року у с. Явкине Баштанської ТГ. Після закінчення місцевої школи вступив на навчання до Миколаївського національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова. Деякий час був землевпорядником у Явкинській сільській раді. До війни працював на заводі ДП «Зоря»-«Машпроект» майстром виробничої дільниці. Юрій був трудолюбивим, порядним, життєрадісним, товариським та відповідальним чоловіком, у вільний час любив ходити на риболовлю.
Юрій Андрєєв був призваний на військову службу під час мобілізації у січні 2023 року, стояв на захисті своєї країни та вірив у Перемогу. Був старшим лейтенантом, командиром ремонтного взводу ракетно-артилерійського озброєння ремонтної роти батальйону матеріально-технічного забезпечення.
Він був прикладом мужності, хоробрості, самовідданості, особливо для молодого покоління.
Поховали захисника України на місцевому кладовищі у м. Баштанка. На честь солдата небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют… Тепер Юрій Андрєєв – навічно з небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.
У цей гіркий для родини час Баштанська районна військова адміністрація висловлює глибокі співчуття всім рідним і близьким воїна. Сумуємо разом з вами та розділяємо гіркоту втрати. Нехай світлий спомин про захисника України стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів та усіх, хто його знав, любив і шанував
Двоє захисників із Баштанщини поповнили лави Небесного Легіону
16 та 18 лютого у двох громадах Баштанщини попрощалися із полеглими на російсько-українській війні захисниками. Додому на щиті повернулися Михайло Леонов та Вадим Барановський.
Жителі Березнегуватської громади проводжали в останню путь свого земляка – матроса Михайла Леонова.
Народився військовий 18 вересня 1984 року. Закінчив Мурахівську середню школу. Працював різноробочим. Проживав у селищі Березнегувате. З 2014 по 2016 рік молодий чоловік перебував на контрактній службі в Збройних Силах України. Брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.
6 листопада 2023 року воїн знову став на захист України. Був гранатометником взводу морської піхоти. 6 лютого 2024 року Михайло Леонов героїчно загинув під час виконання бойових завдань на Херсонщині.
Із загиблим Героєм Вадимом Барановським прощання відбулося на площі Свободи у м. Новий Буг. Рідні, друзі, представники влади, побратими та всі небайдужі жителі громади прийшли віддати останню шану мужньому захиснику України.
Народився Вадим Барановський 31 травня 1998 року. Випускник Новобузької загальноосвітньої щколи №7. Після строкової служби Вадим вирішив продовжити військову кар'єру у лавах прикордонного відомства.
Після закінчення контракту працював будівельником у місті Одеса.
На захист України Вадим став з початку повномасштабного вторгнення. Старший сержант Барановський був гранатометником механізованого взводу. Завжди відповідально виконував всі поставленні завдання, побував на дуже відповідальних ділянках фронту.
27 серпня 2023 року молоде життя Вадима Барановського обірвалося на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття родинам загиблих Героїв. Вічна пам’ять і слава українським воїнам, які захищали Батьківщину та кожного з нас.
3 березня зі сльозами на очах та сумом в серці рідні, близькі, друзі, небайдужі жителі Баштанської громади, представники влади, військовослужбовці попрощалися із захисником України - Бурбуном Володимиром,який загинув на війні з російськими окупантами 26 лютого під час артилерійського обстрілу на Донеччині.
Володимир народився 25 серпня 1972 року в м. Севастополь. З 1982 року разом із сім'єю переїхав жити у м. Олександрія Кіровоградської області. Після закінчення школи здобув професійно-технічну освіту за спеціальністю слюсар-ремонтник. Все мирне життя чоловік працював на будівництві. У 2005 році переїхав у м. Баштанка. 23 роки щасливого життя жив у цивільному шлюбі з коханою дружиною Валентиною, разом виховали сина Юрія та донечку Софію. Він був люблячим батьком, турботливим чоловіком - завжди дбав про свою родину та робив все можливе, щоб діти росли здоровими та щасливими.
Володимир Бурбун був веселим, винахідливим і завжди знаходив вихід з будь-якої складної ситуації. Він мав багато друзів і завжди був душею компанії. Володимир був надзвичайно позитивною та доброзичливою людиною, завжди готовою підтримати інших та подарувати позитивні емоції.
Володимир був справжнім патріотом, не байдужим до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних. 24 лютого 2022 року став у перші ряди разом з місцевими чоловіками, аби захистити свій рідний край. На військову службу призваний 19 січня 2023 року. Був гранатометником. З 15 червня 2023 року на передових позиціях відстоював та боронив країну від російських загарбників.
Володимир Бурбун назавжди залишиться у пам’яті своїх рідних, земляків, друзів відкритою, цілеспрямованою, доброю і щирою людиною, надійним другом, вірним побратимом та відданим присязі воїном.
Поховали мужнього захисника України на місцевому кладовищі, останню шану побратиму віддали воєнним салютом.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. Нехай Володимир спочиває в мирі, а його сім'я знаходить силу і тепло у спогадах про нього. Ми завжди будемо пам'ятати його великий внесок у благо нашої країни та безсмертність його духу.
Життя відважного захисника обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу
6 березня у с. Новокондакове Снігурівської територіалної громади провели в останню путь мужнього, хороброго воїна, полеглого Героя –Євгенія Комісарова.
Євгеній Комісаров народився 3 квітня 1994 року у багатодітній родині. З 2016 року проживав у м. Кременчуг, працював барменом.
На військову службу призваний на початку повномасштабної війни. Був головним сержантом-командиром відділення інженерно-саперного взводу батальйону спеціального призначення.
Євгеній Комісаров до останнього подиху мужньо, сміливо, рішуче виконував військовий обов’язок із захисту суверенітету і територіальної цілісності України. 1 березня 2024 року життя відважного захисника обірвалося на Луганщині внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття близьким та рідним загиблого. Світла пам’ять та безмежна вдячність за вірність Батьківщині навіки залишиться у наших серцях. Спочивай з миром, Герою
Наприкінці минулого тижня у двох громадах району попрощалися із загиблими захисниками української землі – Сергієм Кульчицьким та Максимом Барковим-Долиною.
Сергій Кульчицький народився 23 січня 1978 року у с. Новоолександрівка Казанківської ТГ. Навчався у Казанківському професійному аграрному ліцеї на кухара. У 1996 році пройшов військову строкову службу в лавах Збройних Сил України. Деякий час працював кухаром у приватному підприємстві на території Новоолександрівки. Останній час проживав у м. Кривий Ріг, працював на заводі зварником.
Від перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України став на захист Батьківщини. Був майстром-номер обслуги міномету мінометного взводу механізованого батальйону. Загинув 4 березня 20224 року на Донецькому напрямку внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Сергій Кульчицький назавжди залишиться у пам’яті своїх рідних, земляків, друзів спокійною, доброзичливою, відповідальною і щирою людиною.
У загиблого воїна залишилися батьки та брат, який також захищає Україну від російських окупантів.
Поховали солдата Кульчицького у м. Кривий Ріг.
Максим Барков-Долина народився 3 жовтня 1994 року у смт Березнегувате. Після закінчення місцевої школи навчався у Національному авіаційному університеті.
У квітні 2022 року Максим Барков був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив на посаді стрільця-санітара стрілецького взводу.
Загинув військовослужбовець 10 листопада 2022 року на території Баштанського району.
Максим був доброю, скромною та щирою людиною. У загиблого залишилися батьки. Був єдиною дитиною в родині. Поховали солдата на місцевому Березнегуватському кладовищі.
Через майже 2 роки після загибелі на Баштанщину «на щиті» повернувся захисник України Антон Палій
Ціна незалежності, перемоги та звільнення українських земель від ворожої навали окупантів дуже висока – щоденно у боях гинуть найкращі сини української держави.
16 березня Баштанську громаду знову окропили сльози: «на щиті» повернувся додому захисник України - Антон Палій. У журбі та скорботі схилили голови рідні, близькі, друзі, побратими та жителі громади, проводжаючи в останню земну дорогу молодого земляка, відважного воїна, який загинув, гідно виконуючи свій військовий обов’язок, від рук ненависних загарбників.
Антон Палій народився 31 липня 1985 року. Дитинство та юність промайнули у селі Новоіванівка. Закінчив 9 класів місцевої школи, а потім ще два роки навчався у Лоцкинській ЗОШ. Був спокійним, товариським, відповідальним парубком, активно брав участь у спортивному житті школи. Вищу освіту здобув у Миколаївському національному аграрному університеті. Згодом проходив строкову службу в армії. Десять років пропрацював старшим дільничним інспектором Інгульського відділу поліції Миколаєва, мав звання – капітан. Після звільнення з поліції два роки працював за кордоном.
Повернувся в Україну у 2021 році і підписав контракт із Збройними Силами України. Був командиром гармати самохідного артилерійського взводу бригадно-артилерійської групи, завжди відповідально виконував всі бойові задачі. Сержант Антон Палій вірний військовій призязі та українському народу, мужньо виконавши свій військовий обов'язок, загинув 12 квітня 2022 у м. Маріуполь.
Довгий час військовослужбовець вважався зниклим безвісти, але, на жаль, експертиза ДНК підтвердила його загибель.
Антон був веселим, добрим, сумлінним, дружелюбним, людяним, здібним та завжди готовим прийти на допомогу тим, хто її потребував. Він говорив, що мріє прожити гідно життя… і він його прожив.
«Це дуже тяжка втрата. Вічна памʼять Герою. Мала честь працювати в одному підрозділі, це один з найчесніших, найвідповідальніших і найсправедливіших людей, яких я знала», - згадує про Антона Палія колишня колега по службі.
У загиблого військовослужбовця залишилися батьки, сестра, племінники.
Поховали Героя-земляка на Баштанському міському кладовищі, де відбулось заупокійне богослужіння та прощання із загиблим воїном.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого воїна. У молитві низько схилимо голови, вшановуючи пам’ять вірного сина України – Антона Палія. Світла шана захиснику за його самовідданість та хоробрість. Вічна пам'ять!
Віддали життя за Україну: жителі Баштанщини попрощалися із загиблими воїнами
У Привільненській та Володимирівській територіальних громадах зі сльозами в очах та тугою у серці прощалися з військовими, які загинули на фронті.
11 квітня жителі села Новопетрівка Кашперо-Миколаївського старостату провели у засвіти військового-земляка Івана Запорожця.
Іван Запорожець народився 31 грудня 1983 року у селі Новопетрівка. Закінчив місцеву школу. Був доброю, чуйною людиною, завжди допомагав тим, хто цього потребував.
Перед початком повномасштабної війни працював у Миколаєві на хлібзаводі. Після деокупації села від рашистів першим завіз у Новопетрівку хліб, адже завжди, як міг, піклувався про односельців.
У лютому 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Був водієм протитанкового взводу.
29 березня 2024 року під час виконання завдань, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, на Харківському напрямку, солдат Іван Запорожець загинув внаслідок ракетного удару.
У загиблого воїна залишилися син, сестри та брати.
12 квітня у Володимирівській громаді на місцевому кладовищі відбулося прощання з військовослужбовцем, який віддав життя в боротьбі за Україну – Андрієм Мельником.
Андрій Мельник народився 6 листопада 1978 року народження. Після закінчення школи вступив до педагогічного інституту на спеціальність вчитель історії. Кілька років працював за спеціальністю. Останні роки жив і працював у місті Миколаїв. Для матері завжди був опорою та підтримкою, для молодшого брата - порадником. Роботящий, добрий, відкритий – саме таким був Андрій.
У липні 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ на посаду помічника гранатометника стрілецького батальйону. Солдат Мельник загинув 28 березня 2024 року на Донеччині під час виконання бойового завдання. Воїн до останнього залишався вірним військовій присязі та українському народу.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдатів. Це важка втрата для нашого району, для Збройних сил України. Вічна пам’ять і слава українським воїнам, які захищали рідну Україну і кожного з нас.
"Живим коридором" слави в останню путь провели захисника зі Снігурівщини
16 квітня у м. Снігурівка зі сльозами на очах, з квітами в руках та почуттям важкої втрати у серці, земляки навколішки провели «живим коридором» траурний кортеж із тілом полеглого Героя-захисника Василя Савсюка до місця вічного спочинку.
Народився Василь Савсюк 30 червня 1985 року. Молодий чоловік був призваний до війська у січні 2023 року. Захищав країну від російського ворога на Бахмутському напрямку. Був заступником командира бойової машини – навідник оператор механізованого батальйону.
Загинув мужній воїн під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого мінометного обстрілу 27 серпня 2023 року.
На честь воїна пролунав трикратний військовий салют. Поховали бійця на місцевому кладовищі, поряд з іншими Героями, які загинули за волю і незалежність України.
Прикро й боляче, що війна забирає найкращих: патріотичних, сміливих, принципових, відкритих і щирих. Добрий і світлий спомин про полеглого назавжди залишиться у пам’яті усіх, хто знав його, любив та шанував.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. Вічна, світла пам’ять та безмежна шана полеглому захиснику України – Василю Савсюку.
9 травня жителі Баштанської громади провели в останню земну дорогу 44-річного захисника України, жителя села Добре – Олега Мішеніна, який загинув на війні від рук російського окупанта.
Створивши живий коридор, на колінах, прощались зі сльозами на очах, скорботою та болем від непоправної втрати – друзі та побратими, близькі та рідні, односельчани та знайомі.
З початком повномасштабної війни Олег Мішенін став на захист рідної землі. Був гранатометником стрілецкього відділення механізованої бригади. Загинув мужній воїн 6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Олег Мішенін був життєрадісною, товариською, привітною та щирою людиною.
У загиблого солдата залишилися батьки та молодший брат.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним і близьким загиблого. Світлий спомин про Олега та безмежна вдячність за вірність Батьківщині навіки залишаться у серцях земляків!
Доземний тобі уклін, захиснику України! Вічна слава і пам’ять лицарю світла, який тепер триматиме нам небо…
Навіки в пам’яті, назавжди у строю…
3 травня жителі Баштанки з гірким сумом, болем та слізьми попрощалися із мужнім захисником, вірним сином України – Олегом Кунпаном, який загинув 27 квітня 2024 під час виконання бойового завдання на Луганському напрямку. Тепер мужньому воїну назавжди 42 роки…
Поховали загиблого Героя із військовими почестями під залпи пострілів почесної варти на місцевому кладовищі.
Командир відділення протитанкових ракетних комплексів вогневої підтримки аеромобільної роти аеромобільного батальйону, солдат Кунпан Олег до останнього подиху був вірний присязі та гідно виконував свій військовий обов’язок.
Олег Кунпан народився 22 жовтня 1981 року у м. Баштанка. Після закінчення Баштанської ЗОШ №1 вступив на навчання до Миколаївського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет, а потім перевівся на історичний. Згодом організував ФОП, став майстром столярної справи. Працював довгий час у Києві, а останнім часом проживав із сім’єю у м. Миколаїв. Разом з дружиною у мирі та злагоді виховували діточок. Олег був світлою, розумною, щирою, товариською, принциповою людиною, завжди допомагав тим, хто цього потребував.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України. Нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника залишиться у серцях всіх, хто його знав, любив та шанував
У Вільнозапорізькій громаді провели в останній шлях загиблого воїна
В останню земну дорогу із військовими почестями 2 травня жителі Новополтавського старостинського округу Вільнозапорізької громади провели свого земляка – військовослужбовця Олександра Коберського.
12 квітня Олександр отримав важкі поранення у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання на Донеччині. Його терміново евакуювали до Дніпровського шпиталю, але попри всі намагання лікарів його не вдалося врятувати, 27 квітня мужнє серце воїна зупинилося.
Олександр народився 26 листопада 1970 році в селі Ольгопіль Єланецького району Миколаївської області. У 1975 році разом зі своєю сім’єю Сашко переїжджає жити у с. Новополтавка. Тут промайнули його дитинство та юність. Після закінчення місцевої школи навчався у Новобузькому технікумі. Проходив строкову військову службу у Німеччині. Після армії тривалий час працював у сільському господарстві. Олександр завжди був життєрадісним, веселим, працьовитим господарем.
Коли розпочалася повномасштабна війна, добровільно став на захист рідної землі. Служив у протитанковому взводі механізованого батальйону.
У загиблого воїна залишилися мама, брат, дружина, діти.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття близьким і рідним спочилого захисника України. Схилимо голови у скорботі за солдатом, який поклав своє життя на вівтар перемоги над ворогом, щоб кожен із нас був вільною людиною у незалежній країні.
Олександр Коберський, ставши янголом, віднині боронитиме Україну разом із лицарями Небесного легіону.
Слава і вічна пам'ять Герою.
У Березнегуватому провели в останній шлях загиблого на війні захисника України
1 травня у смт Березнегувате попрощались із загиблим солдатом-земляком. В останню дорогу жителі громади у невимовному горі проводжала свого Героя – Віталія Кленцаря.
Народився Кленцар Віталій 8 жовтня 1986 року. У 2009 році закінчив Херсонський національний технічний університет за спеціальністю «Технологія машинобудування». Працював інженером у Березнегуватському управлінні експлуатації газового господарства, з 2011 по 2018 рік очолював посаду «Оператор комп’ютерного набору та верстки» у районній газеті «Народна трибуна».
У січні 2023 року був призваний на військову службу до лав ЗСУ. Був водієм інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу. Загинув виконуючи бойове завдання 24 січня 2024 року на Донеччині.
Поховали мужнього солдата з усіма військовими почестями під звуки трикратного салюту на місцевому кладовищі.
У Віталія залишилися мама, дружина, син.
Віталій Кленцар віддав найцінніше – життя, за наш з вами спокій, за вільну Україну, за мир. Тепер він – навічно з Небесною вартою, а над його могилою завжди майорітиме синьо-жовтий стяг.
Схилимо голови в глибокій жалобі і завжди пам’ятаймо про подвиг Віталія в ім’я незалежності і свободи нашої країни.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття всім рідним та близьким загиблого солдата. Вічна пам'ять та слава захиснику України!
Вічна пам'ять та шана полеглим українським воїнам
Минулого тижня на Баштанщині жителі Березнегуватської та Казанківської громад прощалися із полеглими на російсько-українській війні захисниками. Додому на щиті повернулися Олександр Браїло та Антон Зюбровський… Церемонія поховання зібрала численну скорботну громаду. На їхню честь на кладовищах пролунали залпи військового салюту.
Олександру Браїлу був 51 рік. Народився та виріс у с. Калуга Березнегуватської ТГ. Був трудолюбивим, дбайливим господарем. У мирний час працював трактористом у фг «Калуга».
Олександр мужньо відстоював кожен клаптик української землі у 2014 році, був учасником АТО/ ООС. Під час повномасштабної війни вдруге став на захист України, був стрільцем-помічником гранатометника механізованого відділення – бойової машини механізованого взводу механізованої роти.
Загинув солдат Браїло 12 квітня 2024 року, виконуючи бойові завдання на Харківському напрямку внаслідок мінометного обстрілу зі сторони противника, отримавши несумісне з життям поранення.
До свого 19-річчя солдат Антон Зюбровський не дожив місяць… Молодий хлопчина разом з мамою, молодшими братом та сестрою проживав у с. Дмитро-Білівка Казанківської ТГ. Закінчив 9 класів Новоданилівської школи, Казанківський професійний ліцей. Згодом підписав контракт на службу у лавах ЗСУ. Був веселим, компанійським, кмітливим юнаком. Мріяв про щасливе життя, але війна все зруйнувала…
Антон Зюбровський був розвідником-санітаром розвідувального батальйону. Загинув молодий військовослужбовець 22 квітня 2024 року під час бойового завдання на Донеччині.
За час проходження військової служби солдат Зюбровський зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Проявив себе досвідченим військовослужбовцем, з глибоким почуттям відповідальності за результати своєї роботи. Користувався авторитетом серед побратимів. Був ввічливим та чуйним до оточуючих, завжди допомагав тим, хто цього потребував.
У загиблого залишилися мама, яка також проходить службу у ЗСУ, брат та сестра.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих воїнів. Вічна пам’ять і слава українським захисникам, які захищали рідну Україну і кожного з нас!
У двох громадах Баштанщини попрощалися із загиблими воїнами
16 травня жителі Інгульської та Казанківської громад провели в останній земний шлях захисників України, які загинули, захищаючи український народ від російських загарбників - старшого солдатаДмитра Алексєєва та молодшого сержантаМиколу Пономаренка.Поховали воїнів зі всіма почестями під залпи військового салюту на сільських кладовищах.
Дмитро Алексєєв народився 17 січня 1987 року. У мирі та злагоді зі своєю сім’єю проживав у селищі Лоцкине Інгульської територіальної громади. Був фахівцем в газоелектрозварювальній справі, до війни працював у Миколаєві.
Дмитро був позитивною, доброзичливою, привітною, відповідальною, працелюбною людиною. Таким його назавжди запам'ятають рідні, друзі, вчителі, однокласники…
У перший день повномасштабного вторгнення росії Дмитро добровольцем пішов до військкомату, став до лав місцевої тероборони. А вже невдовзі стримував збройну навалу окупантів на найгарячішому напрямку фронту - у Донецькій області. Був старшим стрільцем-оператором стрілецького батальйону. Молодий чоловік чотири рази отримував поранення, але знову після реабілітації повертався до служби.
Коли його запитували про мотивацію йти на фронт, то щиро відповідав, що воює за рідну землю, свою родину, яку він безмежно любив та оберігав...
За час служби Дмитро Алексєєв мав честь отримати нагороди за вірність, силу та звитягу у боротьбі з окупантами.
Мужній воїн загинув 11 травня 2024 року під час захисту Батьківщини на Донецькому напрямку.
Микола Пономаренко народився у с. Троїцько-Сафонове Казанківської ТГ. 24 січня 1986 року. Тут промайнули його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення місцевої школи пройшов військову строкову службу в лавах Збройних Сил України. Був одружений. У мирний час працював у селі механізатором. Завжди відповідально та добросовісно виконував свою роботу. Микола був добрим, життєрадісним, завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.
У липні 2022 року був призваний на військову службу. Обіймав посаду навідника десантно-штурмового батальйону морської піхоти.
Микола Пономаренко був вірним та гідним сином України, справжнім патріотом рідної держави, за яку віддав найцінніше - власне життя. Від друзів, рідних та близьких про Миколу можна почути лише хороші слова, слова вдячності та скорботи за Героєм!
Старший сержант Микола Пономаренко загинув 8 грудня 2022 року на Донеччині під час виконання військового завдання.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих захисників України. Слава Героям України! Вічна і світла пам'ять мужнім воїнам, які ціною власного життя виборювали цілісність і незалежність України.
Молодий воїн повернувся до рідної домівки «на щиті»…
Минулого тижня у Казанківській громаді віддали останню шану молодому військовому, земляку Сергію Дмитренку, який загинув 8 березня 2024 року на Донецькому напрямку під час виконання бойового завдання з захисту Батьківщини.
Сергій Дмитренко народився 20 червня 1995 року у с. Михайлівка, у багатодітній родині. Після закінчення школи пройшов строкову військову службу. У 2015 році Сергій вирішив вступити до лав Збройних Сил України. Брав участь у бойових діях в зоні АТО/ООС. З початком повномасштабної війни молодий солдат продовжував боронити Україну від окупантів. Обіймав посаду командира установки стартового взводу стартової батареї зенітного ракетного дивізіону.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений багатьма нагородами, серед яких – «Орден за мужність III ступеня».
«Мій брат був дуже позитивною, доброю, щирою, скромною та сміливою людиною. Сергій був наполегливим у навчанні – здобув вищу економічну освіту, розвивався у військовій справі. Він справжній патріот своєї країни, який 9 років її захищав… Сергій не боявся ні куль, ні ворогів… Ніколи не жалівся ні на що, постійно говорив: «Живий-здоровий, все у мене добре». Тепер він – наш янгол-охоронець», – розповідає зі сльозами на очах двоюрідна сестра загиблого Світлана.
Молодший сержант Дмитренко пройшов довготривале навчання у центрах НАТО для роботи з системою протиповітряної оборони «Patriot». Має нагороду за успішне навчання «Кришталевий Patriot» від Німеччини. Був кращим спеціалістом, мотивованим, вірним, чесним, дисциплінованим, сміливим, кмітливим, мужнім воїном.
У полеглого воїна залишилися мама, брати та 4-річний син.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя, та розділяє їхній біль і горе. Вічна пам'ять і слава захиснику України Сергію Дмитренку!
У Снігурівці попрощалися із молодим військовим, який загинув на війні
29 травня на щиті до рідної домівки повернувся захисник України - Ілля Артеменко. Йому було лише 25 років. Полеглий герой народився 12 березня 1999 року. У Снігурівці його з дитинства знали, як допитливого, доброго, чуйного, працелюбного хлопчину. Він завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто її потребував.
Після початку повномасштабного вторгнення рф молодий чоловік поповнив лави Зройних Сил України та мужньо стояв на захисті незалежності Батьківщини. Проходив службу у штурмовому батальйоні. На жаль, воїн загинув на східному напрямку 23 травня 2024 року під час виконання бойового завдання, внаслідок ворожого мінометного обстрілу.
Солдат Ілля Артеменко до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, гідно виконував військовий обов’язок, беручи участь в обороні держави та стримуванні збройної агресії російської федерації.
У загиблого воїна залишилися батьки, брат та дві сестри.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого захисника України! Вічна та світла пам’ять мужньому воїну!
12 червня 2024 року ще один скорботний день в історії Баштанщини. Сьогодні жителі с. Новосевостополь Березнегуватської громади провели в останню земну дорогу захисника України - Антона Павлова.
Живим коридором зустрічали полеглого воїна, який повернувся додому на «щиті»…
Народився Антон Павлов 30 січня 1975 року. Дитинство, юність та молодість промайнули у селі Новосевостополь. Проходив строкову службу в армії. У мирному житті працював довгий час завідувачем фермою у місцевому колгоспі. Був трудолюбивим, совісним, товариським. Дуже сильно любив свою сім’ю, українську землю та рідне село.
З початком повномасштабного російського вторгнення був призваний до лав ЗСУ. Солдат Павлов був водієм-електриком ремонтно-відновлювального батальйону.
18 травня 2024 року Антон Павлов загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.
Поховали мужнього воїна на сільському кладовищі. У загиблого залишилися дружина, діти.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. Вічна пам'ять та слава полеглому воїну, який віддав своє життя за наше мирне майбутнє. Військовослужбовець став ще одним ангелом, який триматиме небо над Україною
Додому на «щиті» повернулися воїни із Баштанської та Новобузької громад…
9 липня в останню земну дорогу у двох громадах Баштанщини проводжали полеглих на російсько-українській війні захисників, які ціною свого життя захищали незалежність України.
З війни додому на «щиті» навіки повернувся житель Нового Буга Дмитро Єгоров, 1981 року народження. Чоловік присвятив своє життя захисту держави. Після строкової служби, у 2014 році Дмитро підписав контракт на службу у Збройних Силах України.
З перших днів повномасштабного вторгнення російського агресора мужньо захищав Батьківщину на найгарячіших напрямках.
Загинув штаб-сержант Єгоров під час виконання бойового завдання.
Дмитро Єгоров був чесним, справедливим, добросовісним, відповідальним, сміливим патріотом, щирим другом, найкращим сином, чоловіком, батьком. Він назавжди залишиться в серцях рідних, близьких та знайомих, як відданий захисник і чудова людина.
Сьогодні у скорботі жителі Баштанки «живим» коридором слави провели до місця вічного спочинку загиблого на війні земляка, молодшого сержанта Віктора Музику. 58-річний солдат загинув 5 липня 2024 року на Донецькому напрямку, мужньо виконавши військовий обов’язок.
Народився Віктор Музика 30 січня 1966 року в селі Костянтинівка. Закінчив Маріупольський технікум. Понад 30 років добросовісно працював у ТДВ «Баштанська райсільгоспхімія». Був відповідальною, чесною, роботящою, товариською людиною, нікому не відмовляв у допомозі.
Світлий, добрий спомин про Віктора Музику назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, любив та поважав.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих військовослужбовців. Вічна пам’ять і слава українським захисникам, які захищали рідну Україну і кожного з нас!
У Снігурівці попрощалися із загиблим на війні солдатом
Вчора, 13 серпня, жителі Снігурівської громади попрощалися із мужнім воїном, хоробрим захисником, Героєм, який віддав за Україну своє життя – Сергієм Плотніком. Провести військового в останню дорогу прийшли рідні, знайомі, побратими, представники влади, жителі громади. Загиблого пронесли крізь «живий коридор», земляки у скорботі схиляли голови і встеляли його останній шлях живими квітами…
Сергій Плотнік народився 25 листопада 1982 року у Снігурівці. У 2001 році закінчив Снігурівське професійно-технічне училище та здобув кваліфікацію майстра сільського будівництва. Був доброю та чуйною людиною, працьовитим, товариським. Деякий час працював оператором котельні у Снігурівській лікарні, будівельником за кордоном.
До лав Збройних Сил України Сергій Плотнік був мобілізований у січні 2023 року. Був навідником механізованого відділення. Загинув військовослужбовець 4 серпня 2024 року під час стрілецького бою на Сумщині, захищаючи волю та незалежність України.
У загиблого залишилися мати, дружина, донька та син.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття родині та близьким Сергія. Нехай світлий спомин про Героя назавжди залишається у пам’яті всіх, хто його знав, любив та шанував, у пам’яті всіх нас. Низький уклін та безмежна вдячність захиснику України
Мужній воїн майже через два роки повернувся до рідної домівки на «щиті»…
18 серпня у Баштанці відбулося поховання сміливого та відважного воїна. Справжній патріот, солдат ЗСУ Андрій Черненко повернувся додому на «щиті», щоб назавжди спочити у рідній баштанській землі.
Андрій Черненко народився і виріс у Баштанці, закінчив місцеву школу №2, здобув професію у професійно-технічному училищі. Працював та створив сім’ю також у рідному місті, радувався життю, виховував двох синів, будував плани на світле майбутнє для своєї родини, але безжальна війна все зруйнувала.
У лютому 2020 році Андрій уклав контракт на службу в ЗСУ. Був військовослужбовцем Сухопутних військ Збройних Сил України. Ніс службу на Донецькому та Луганському напрямках. У травні 2022 року отримав тяжке поранення. Однак воїн не занепав духом, після лікування, не дивлячись на всі вмовляння рідних не йти більше на війну, Андрій вирішив все-таки продовжити військову справу на благо країни.
Восени 2022 року молодший сержант Андрій Черненко не повернувся з бойового завдання на Херсонському напрямку. Майже два роки у рідних воїна не переставали жити надія та віра у те, що Андрій живий, адже вважався безвісти зниклим. Проте доля виявилась невблаганною і смерть захисника підтвердилась. Клятий ворог обірвав молоде життя у 35 років…
Андрій був гарним, люблячим батьком, хорошим чоловіком, турботливим сином та братом, для всіх, хто його знав – порядною й доброю людиною, щирим українцем, життєлюбом, який так багато планів мав попереду, мужнім воїном, який до останнього подиху захищав свою Батьківщину…
У загиблого залишилися мама, дружина, діти, сестри та брат.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого солдата. Хай добрий спомин про Захисника Андрія Черненка стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів.
Дякуємо Воїну за захист! Царство Небесне та вічна пам’ять Герою
У трьох громадах попрощалися із загиблими захисниками України
Страшна, жорстока війна забрала життя трьох наших Героїв-захисників, воїнів, які боронили нас від російського агресора – Ребуса Івана з с. Костянтинівка Баштанської ТГ, Нестеренка Юрія з с. Новомиколаївка Софіївської ТГ та Рощенка Віктора з с. Новопетрівка Широківської ТГ.
Рідні та близькі, друзі, однокласники, військові побратими, представники влади, жителі громад «живим коридором» слави, з квітами, українськими прапорами, військовими почестями провели в останню дорогу військовослужбовців, які загинули, тримаючи оборону при наступі російських окупантів. Останню шану солдатам віддали воєнним салютом…
Іван Ребус народився 17 липня 1975 року у с. Плющівка. Виховувався у багатодітній родині колгоспників. Після закінчення місцевої школи здобув професійну освіту. Далі була служба в армії. У мирному житті Іван Ребус працював водієм у СТОВ «Дружба».
На початку повномасштабної війни чоловік без вагань став на захист Батьківщини, вступивши добровольцем до лав ЗСУ. Головний сержант Ребус загинув 2 вересня 2024 року під час штурмових дій російської федерації на Донеччині, в бою за Україну, її свободу та незалежність.
Справжній мужній воїн, вірний син України, світла та позитивна людина…Таким Іван Ребус залишиться назавжди у пам’яті рідних та близьких.
Поховали військовослужбовця 9 вересня на сільському кладовищі.
Юрій Нестеренко став ще одним янголом, який триматиме небо над Україною! Молодому воїну назавжди залишиться 28 років…
Молодий чоловік у цьому році був мобілізований до лав ЗСУ. Був навідником аеромобільного батальйону. У ході виконання завдань солдат Нестеренко завжди був вірний військовій присязі, виявляв стійкість та мужність у бою за нашу країну. Юрій загинув 27 серпня 2024 року на східному напрямку, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України.
Юрій мав багато друзів, які його любили та поважали. Був люблячим та турботливим сином, братом, товариським, відповідальним, щирим, порядним, вихованим, завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.
Поховали солдата 10 вересня на місцевому кладовищі.
Віктор Рощенко народився 28 квітня 1968 року. Після закінчення Новопетрівської школи навчався у Снігурівському професійному технічному училищі, де здобув професію тракториста. Мав дружину, дітей, онуків, яких дуже любив та оберігав.
У 2023 року був призваний до лав ЗСУ. Віктор був щирою, відкритою, дружелюбною людиною, надійним другом та побратимом, мужнім та сміливим воїном.
Солдат Рощенко загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини 31 серпня 2024 року. Воїну було 56 років.
Похоронили захисника 10 вересня на кладовищі у с. Новопетрівка.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих захисників. Клята війна забирає найкращих воїнів, котрі мужньо відстоювали в бою до останнього подиху кожен клаптик рідної землі. Вічна пам'ять та слава Героям!
Провели в останній земний шлях молодого воїна
13 вересня жителі Баштанської громади з болем в серці та сльозами на очах провела в останню земну дорогу захисника, мужнього воїна, вірного сина України – Юрія Онищука. Вшанувати пам’ять, помолитися за спочилого військовослужбовця зібралися рідні та близькі, представники влади, однокласники, друзі, побратими та жителі усієї громади.
Народився Юрій Онищук 26 липня 1993 року. Після закінчення 9 класів Баштанської загальноосвітньої школи №2 здобув професійну технічну освіту. З дитинства дуже любив футбол, неодноразово брав участь у футбольних турнірах. Був талановитим футболістом.
Всі мрії та плани молодого чоловіка зруйнувала повномасштабна війна...
Солдат Юрій Онищук був розвідником-радіотелефоністом підрозділу військової розвідки ЗСУ.
Відважний воїн загинув 7 вересня 2024 року на Донецькому напрямку під час боротьби з російським агресором, захищаючи незалежність України. Юрію Онищуку назавжди залишиться 31 рік…
Друзі та однокласники Юрія згадують його тільки хорошими словами – він був доброю, привітною, товариською людиною.
У загиблого залишилися мама та племінник.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого. Нехай спочиває з миром воїн! Вічна пам'ять захиснику України.
Страшна, жорстока війна забрала життя ще одного мужнього захисника, жителя с. Горохівське, 1986 року народження – Олександра Стібака.
17 вересня жителі Горохівської територіальної громади зібралися, щоб вшанувати пам’ять та провести в останню дорогу відважного воїна. Кортеж із загиблим захисником зустрічали коридором шани, люди на колінах покладали квіти перед автомобілем із домовиною земляка.
Олександр Стібак був товариським, працьовитим чоловіком, мав багато мрій та планів у житті, надзвичайно любив свою родину і рідну землю.
Після повномасштабного вторгнення росії на територію України без роздумів став на захист країни. Солдат Стібак проходив службу у зенітно ракетному підрозділі. Був командиром інженерно-саперного відділення. Молодий воїн завжди мужньо виконував покладені на нього обов’язки. За свої зразкові дії та особисту мужність Олександр Стібак був удостоєний військової нагороди – "Золотий хрест". Відданий військовій присязі на вірність українському народу, загинув 15 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання.
«Відважний командир взводу, який добровільно пішов захищати неньку-Україну. Щодня він боровся за кожного з нас. До останнього вірив у Перемогу. Завжди усміхнений, позитивний і рішучий...», – згадують рідні про Олександра.
Поховали військовослужбовця зі всіма військовими почестями на сільському кладовищі, де відбулося заупокійне богослужіння та прощання із загиблим воїном.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття всім рідним, близьким та друзям загиблого. У цю гірку мить розділяємо ваше горе та разом з вами схиляємо голову в глибокій скорботі.
Низький уклін Воїну, перед яким ми всі в неоплатному боргу!
Вічна пам'ять захиснику!
Навічно в Небесному війську
Мешканці Баштанщини зі всіма військовими почестями провели в останню дорогу трьох захисників України, які загинули на війні з російським агресором – Вадима Ватюка, Олександра Овчинника та Володимира Матвіїшина.
Життя Вадима Ватюка обірвалося 13 листопада 2024 року на Донеччині. Виконуючи бойове завдання солдат Збройних Сил України загинув під час бою з ворогом. Вадиму - щирій і добрій людині, люблячому синові та батькові, мужньому захиснику України навіки залишиться 40 років. Старший стрілець аеромобільного відділення Вадим Ватюк ніс службу гідно та самовіддано, був відповідальним та надійним побратимом.
Вадим Ватюк народився в селі Калуга Березнегуватської ТГ, тут провів своє дитинство, навчався у школі. Мав професійно-технічну освіту. До війни працював на будівництві.
Олександр Овчинник народився 24 березня 1973 року у селі Висунськ Березнегуватської ТГ. Після закінчення навчання у школі здобув професію механізатора. Далі була строкова служба у армії. Після демобілізації працював механізатором у КСП «Висунськ».
Свій бойовий шлях Олександр Овчинник розпочав під час проведення антитерористичної операції на сході країни у 2014 році. Захищати Україну Олександр продовжив й під час повномасштабного вторгнення. Призваний на військову службу у лютому 2022 року. Був водієм гармати аеромобільного батальйону. Загинув військовослужбовець 18 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.
Олександр Овчинник назавжди залишиться у пам’яті рідних і близьких - вмотивованою, відважною, щирою, справжньою людиною.
У загиблого залишилися дружина та діти.
Поховали військовослужбовця 23 листопада на кладовищі у с. Висунськ.
Володимир Матвіїшин народився 14 травня 1971 року, разом зі своєю сім’єю проживав у с. Софіївка. У мирний час працював на приватному підприємстві «Люкс-ойл».
З початку повномасштабного вторгнення був мобілізований у ЗСУ. Був старшим водієм стрілецького батальйону, мав позивний «Товариш». Проходив службу зі своїм сином в одній бригаді. Старший солдат Матвіїшин, вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, загинув 21 листопада 2024 року на Запорізькому напрямку. Дружина Володимира померла у вересні цього року, не витримало серце довгої розлуки з чоловіком…
У пам'яті побратимів Володимир Матвіїшин назавжди залишиться, як досвідчений воїн, людина слова, мужності та сили, з добрим, відкритим серцем.
Поховали військовослужбовця 24 листопада на місцевому кладовищі.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих солдат. Схилімо низько голови, помолімось за життя вічне для загиблих воїнів, оберігаймо пам'ять про їх подвиг. Вічна пам'ять захисникам України!
Жителі Широківської громади провели в останній шлях захисника України
Страшна війна без жалю забрала життя ще одного нашого Героя – захисника, чоловічого бійця та земляка, жителя с. Новопетрівка Широківської громади, яка боронила українську землю від російського окупанта - Дмитро Іваночко.
Дмитро народився 14 листопада 1993 року, закінчив Новопетрівську школу, здобув вищу освіту в Миколаївському педагогічному університеті, працював на місцевому підприємстві. Молодий чоловік брав активну участь у житті громади, був спортсменом.
Дмитро Іваночко був призваний на військову службу під час мобілізації в березні 2023 року, стояв на захисті своєї країни, віддано боровся з російськими окупантами та вірив у перемогу. Був командиром танкового зводу. Загинув чоловічий воїн 12 грудня на Сумщині під час виконання бойового завдання.
19 грудня провести в останній шлях війни прийшли рідні, друзі, бойові товариші, знайомі та жителі громади. Представники духовенства відслужили молебень. Поховали відважного захисника на сільському кладовищі зі всіма військовими почестями.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щири співчуття родини і близьких загиблого. Світла пам'ять про Дмитра назавжди залишилася в серцях усіх тих, хто його знав, любив та поважав. Вічна пам'ять Дмитру та всім, хто поклав життя за Україну.
Війна продовжує забирати найдорожче - найкращих синів і дочок української нації
Пекучий біль і гіркий смуток війни знову торкнулися Баштанський район.
9 грудня жителі Баштанської громади з глибоким сумом провели в останню земну дорогу Героя - старшого солдата Станіслава Олійника, який янголом повернувся додому на «щиті». Його ім’я назавжди вписане золотими літерами в історію нашого краю, адже він віддав найцінніше - своє життя - за мир, свободу та незалежність України.
38-річний воїн Станіслав Олійник був щирим патріотом, дружелюбною та товариською людиною. Народився 3 січня 1986 року у Братському районі Миколаївської області. У ранньому дитинстві залишився без батьківської любові та турботи – був сиротою. Вихованням Станіслава займалася старша сестра. У мирний час працював деякий час у поліції, на будівництві. Разом з дружиною з 2022 року проживав у Баштанці.
- З моїм коханим чоловіком ми прожили у шлюбі не довго, але я сміливо можу сказати, що ми пізнали щастя. Нехай моє сімейне життя таке коротке, але це найкращі роки мого життя, проведені разом з ним. Стас був доброзичливим, чуйним, дуже турботливим, він мене завжди оберігав від усіх бід та неприємностей. Він був справжнім чоловіком, - згадує дружина Вікторія.
Коли розпочалася повномасштабна війна Станіслав Олійник не зміг дивитися, як його рідну землю нищать росіяни, тому з перших днів війни добровільно доєднався до лав ЗСУ. Був оператором відділення управління мінометної батареї. Його невтомна енергія та бажання допомагати завжди знаходили відгук у тих, хто йшов поруч. Молодий, сміливий, натхненний вірою в перемогу, він був символом нескореності української нації.
На жаль, старший солдат Олійник, будучи вірним військовій присязі, мужньо виконуючи бойове завдання загинув 4 грудня 2024 року на Запорізькому напрямку.
Поховали солдата зі всіма військовими почестями на Баштанському кладовищі.
Світла пам’ять про Станіслава Олійника - українського воїна, який захищав нас і мирне небо над Батьківщиною, - назавжди залишиться в серцях тих, хто знав, любив і поважав його.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого. Нехай душа Героя знайде вічний спокій…
Честь і слава Станіславу Олійнику! Світлої дороги, тобі Воїне, до рядів Ангелів-захисників Небесного воїнства.
Минулого тижня жителі Березнегуватської та Снігурівської громад зібралася, щоб віддати останню шану героям, які загинули на війні, захищаючи Україну
З глибоким сумом та безмежною вдячністю люди провели в останній шлях воїнів, які стали символом мужності та самопожертви – Івана Окіпнюка та Костянтина Бутріма.
На церемонії прощання були присутні рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади та мешканці громади. Звучали слова скорботи, молитви за упокій душ і подяка за незламність духу та відданість Батьківщині.
Під Державним Прапором України, в оточенні квітів та сліз, загиблих героїв проводжали з військовими почестями. Їхній подвиг залишиться в пам'яті нащадків як приклад відваги та патріотизму.
Солдат Іван Окіпнюк народився 11 грудня 1982 року, проживав у смт Березнегувате. Був стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмового батальйону. Вірний військовій присязі на вірність українському народу загинув 5 лютого 2025 року внаслідок мінометного обстрілу на Курському напрямку. За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони, функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед побратимів.
Молодший сержант Костянтин Бутрім 1979 року народження загинув під час виконання бойового завдання 10 лютого 2025 року. Був командиром автомобільного відділення підвозу боєприпасів взводу забезпечення батальйону морської піхоти.
Костянтин народився і виріс у Снігурівці. Був щирою, відповідальною, доброзичливою людиною, завжди готовий підтримати й допомогти тих, хто цього потребував. До війни довгий час працював у Снігурівській райдержадміністрації та районній раді. Після деокупації Снігурівщини, у кінці 2022 року, без вагань став на захист Батьківщини.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих військовослужбовців. Вічна пам'ять і слава захисникам, які поклали своє життя за свободу та незалежність України
19 лютого у Володимирівській громаді з глибоким сумом і шаною провели в останню путь захисника України, який загинув на війні, боронячи рідну землю від російського ворога - Петра Ваніна. На церемонію прощання прийшли рідні, друзі, побратими, представники влади та небайдужі жителі громади.
Петро Ванін ще з дитинства знав, що таке боротьба. Він рано залишився сиротою, але не зламався, а виріс сміливим, сильним і відданим своїй Батьківщині. Народився Петро 26 жовтня 1987 року в сім'ї колгоспників. Навчався у Володимирівській середній школі, але був переведений до Очаківської школи-інтернат, де закінчив 9 класів.
Молодий чоловік не вагався, коли настав час стати на захист рідної землі. Був навідником штурмового взводу. Військову службу ніс на Донецькому напрямку. За офіційним висновком загинув 26 травня 2024 року під час виконання бойового завдання. Ця втрата - болючий удар для всієї громади, району, подвиг загиблого назавжди залишиться у серцях людей як символ мужності, відваги та незламності.
У полеглого воїна залишилися цивільна дружина, маленька донька, брати, тітка та дядько.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого захисника України. Вічна пам’ять, честь та шана солдату!
23 лютого у с. Новоєгорівка Баштанської громади відбулося скорботне прощання із воїном, який загинув на війні захищаючи Україну. Місцеві жителі, рідні, друзі, побратими, представники влади та духовенства зібралися, щоб віддати останню шану Герою - КОДРІ Олександру, який став на захист рідної землі та не повернувся з поля бою.
Олександр Кодря народився 28 вересня 2000 року. Був добрим, позитивним, щирим, веселим та товариським юнаком. Сашко у 2018 році закінчив Новоєгорівську школу, після чого вступив до Баштанського професійного ліцею та здобув кваліфікацію «Кухар». У 2020 році підписав контракт із Збройними Силами України. Був командиром зенітного ракетного відділення. Солдат Олександр Кодря загинув 16 лютого 2025 року під час виконання бойового задання на Харківщині. Йому назавжди залишиться 24 роки…
Баштанська районна військова адміністрація з глибоким сумом висловлює щирі співчуття рідним, близьким загиблого солдата, який віддав своє життя, захищаючи Україну. Його відвага, самопожертва та вірність військовій присязі назавжди залишаться у пам’яті вдячних земляків. Світла пам’ять та слава загиблому воїну!
23 лютого 2025 року в Березнегуватській громаді попрощалися із загиблим воїном – Олександром Лісянським , який загинув захищаючи Батьківщину від російського ворога. Захисникові було 41 рік.
Олександр проживав у с. Біла Криниця. У мирному житті був зварювальником – людиною праці, майстром своєї справи, добрим другим і спокійною людиною. Його руки, які колись творили, зварювали метал, взяли до рук зброю, щоб захистити рідну країну. Був оператором відділення управління роти протитанкових комплексів. Солдат Лісянський загинув 15 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Військовослужбовець до останнього подиху залишився вірним присязі, борючись за свободу та незалежність України.
У загиблого залишилися мама, донька, сестра та два брати, які стоять на захисті країни.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щири співчуття рідного та близьких загиблого солдата. Вічна пам'ять і шана Героєві, який гідно захистив Батьківщину до останнього подиху. Хай горить свіча пам'яті за тими, хто заради свого народу пожертвував найдорожчим – життям.
На війні з російськими окупантами загинув житель Новобузької громади
26 березня 2025 року у Новобузькій громаді провели в останній земний шлях загиблого воїна, відважного захисника України, який героїчно загинув, боронячи нашу землю від російських окупантів – Олександра Мезіна. Попрощатися з військовим прийшли рідні, близькі, знайомі, представники влади, військовослужбовці, жителі громади.
Олександр Мезін народився 15 жовтня 1987 року, проживав у с. Станційне. Тут промайнуло його дитинство та юність. Був учасником бойових дій у зоні АТО. Відважно виконував бойові завдання, проявляючи незламну силу духу, вірність присязі та побратимам. Коли розпочалася повномасштабна війна Сашко знову взяв до рук зброю та став на захист рідної країни.
Старший солдат Мезін обіймав посаду кулеметника стрілецького батальйону. Військовослужбовець загинув 17 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким захисника України, який загинув за захист не лише України, а й кожного з нас, наш край, нашу свободу і незалежність. Світла та вічна пам’ять воїну!
З великим сумом та болем жителі Баштанського району провели в останню путь трьох відважних воїнів, які віддали своє життя, боронячи незалежність та свободу України
13 березня у Снігурівській територіальній громаді попрощалася із загиблим військовослужбовцем Вадимом Уткіним.
Вадим без жодних вагань у 2014 році вступив до лав Збройних Сил України та став на захист рідної землі від російських окупантів. Від самого початку війни він пройшов непростий бойовий шлях, завжди залишаючись відданим військовій присязі та своїм побратимам. Він вірив у перемогу та до останнього подиху захищав нашу свободу і незалежність.
У ході виконання бойового завдання Вадим отримав важкі поранення і потрапив до лікарні. Медики до останнього боролись за життя молодого чоловіка, проте, серце Вадима зупинилось…
Вадим був доброю, привітною, спокійною та щирою людиною. Його світла усмішка, готовність допомогти та непохитна віра в перемогу назавжди залишаться у пам’яті всіх, хто мав честь його знати.
18 березня у Снігурівській громаді відбулося прощання із молодшим сержантом 47-річним Віталієм Кушніренком. Віталій став до лав захисників України влітку 2022 року. Був старшим оператором взводу управління зенітно кулеметної роти. Вірний присязі, він віддано боронив рідну землю від російських окупантів, не шкодуючи сил і здоров’я заради свободи та майбутнього нашої країни. Навіть поранення та ампутація кінцівки не зупинила Віталія, і він продовжував служити Батьківщині.
9 березня 2025 року, у лікарні зупинилося серце нашого земляка - Віталія Кушніренка.
Відвага та патріотизм Віталія Кушніренка стали прикладом для побратимів, а його людяність і щирість - символом справжньої сили духу.
19 березня у Баратівському старостаті Софіївської ТГ відбулося поховання відважного захисника України 43-річного Сергія Адамова, який без вагань став на захист рідної землі, демонструючи мужність, силу духу та незламну віру в перемогу.
Народився Сергій у місті Новий Буг у багатодітній родині (сьогодні ще двоє братів загиблого продовжують боронити нашу землю від загарбників), жив у с. Майорівка. Навчався Сергій у Майорівській школі, змалку був привчений до тяжкої сільської праці й постійно допомагав бабусі по господарству.
Був старшим стрільцем-помічником гранатометника механізованого батальйону. Сергій Адамов мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність, загинув 27 лютого 2025 року на Донецькому напрямку.
Баштанська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблих військовослужбовців. Вони загинули на війні, захищаючи Україну, її незалежність і свободу та кожного з нас. Їхній подвиг і самопожертва назавжди залишаться у серцях вдячних земляків. Вічна пам'ять і слава полеглим Героям! Низький уклін за їхній подвиг
Дата та місце народження: 15.03.1963р.н. м.Снігурівка Миколаївської області.
Дата та місце народження: 06 травня 1967 р., с.Новософіївка, Снігурівський район, Миколаївська область.
Дата та місце народження: 22 листопада 1972 р., с.Трудолюбівка, Снігурівський район, Миколаївська область.
13 квітня 2023 року Березнегуватська громада попрощалася із загиблим захисником України – Дмитром Володимировичем Петренком..jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
(2).jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
