Баштанка » Безоплатна правнича допомога » Баштанське бюро правової допомоги » 2021 рік

2021 рік

Відповідальність за продаж неякісних лікарських засобів

Державний контроль якості лікарських засобів

Державний контроль якості лікарських засобів - це сукупність організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування вимог законодавства щодо забезпечення якості лікарських засобів.

Державний контроль якості лікарських засобів здійснюється органами виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством України.

Контроль за якістю лікарських засобів та умовами їх виробництва здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, відповідно до закону.

В Україні контроль щодо виявлення фальсифікованих лікарських засобів покладено на Державну службу України з лікарських засобів.

Реалізація лікарських засобів

Згідно із Законом України «Про лікарські засоби»: Оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами на території України здійснюється підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами - підприємцями на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством.

Суб'єкт господарювання може здійснювати оптову, роздрібну торгівлю лікарськими засобами за умови відповідності ліцензійним умовам провадження певного виду діяльності. На території України можуть реалізовуватись лише зареєстровані лікарські засоби, крім випадків, передбачених Законом України «Про лікарські засоби».

Реалізація лікарських засобів здійснюється лише за наявності сертифіката якості, що видається виробником (для імпортованих лікарських засобів - імпортером (виробником або особою, що представляє виробника лікарських засобів на території України).

Увага! Неякісні лікарські засоби, включаючи ті, термін придатності яких закінчився, підлягають утилізації та знищенню.

Утилізація та знищення лікарських засобів проводяться відповідно до правил, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, та інших вимог законодавства

Відповідальність за продаж неякісних лікарських засобів

Особи, винні в порушенні законодавства про лікарські засоби, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

"Адміністративна відповідальність"

• Продаж лікарських засобів в аптечних закладах без рецепта у заборонених законодавством випадках - тягне за собою накладення штрафу від шести до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

• Повторне протягом року вчинення порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 424 КУпАП).

• Ведення в обіг (випуск на ринок України, в тому числі з ремонту) або реалізація продукції (крім харчових продуктів), яка не відповідає вимогам стандартів, норм, правил і зразків (еталонів) щодо безпечності, якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України), - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, громадян - власників підприємств чи уповноважених ними осіб від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 167 КУпАП).

• Виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від од

ного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1681 КУпАП).

"Кримінальна відповідальність"

• Виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут завідомо фальсифікованих лікарських засобів - караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років (ст. 321 ККУ).

• Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою шляхом зловживання службовим становищем, медичним або фармацевтичним працівником, або за допомогою інформаційних систем, у тому числі Інтернету, або у великих розмірах, або якщо вони спричинили тривалий розлад здоров'я особи, а так само виробництво фальсифікованих лікарських засобів - караються позбавленням волі на строк від восьми до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна (ст. 321 ККУ).

• Дії, передбачені частинами першою або другою статті 321 ККУ, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, або вчинені в особливо великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.

Особа, яка добровільно здала фальсифіковані лікарські засоби та вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за придбання, перевезення, пересилання чи зберігання з метою збуту, збут завідомо фальсифікованих лікарських засобів, їх ввезення на територію України, вивезення з території України, транзит через її територію (частина перша статті 321(1) ККУ, якщо такі дії не створили загрози для життя чи здоров'я людей).

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням: https://www.facebook.com/1mykolaiv.centr.BVPD/ 

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

---

 

Зміна прізвища дитини

Зміна прізвища дитини молодшого віку

У разі зміни прізвища обома батьками змінюється і прізвище дитини, яка не досягла семи років. Якщо ж вона досягла семи років - зміна її прізвища відбувається лише за згодою дитини. Для цього потрібно звернутися до органу РАЦСУ за місцем проживання заявника та подати спільну заяву, в якій буде йти мова про те, з якого на яке буде змінено прізвище.

Заперечення одного з батьків на зміну прізвища дитині

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини, спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини. Участь органу опіки та піклування в судовому порядку не є обов’язковою, тому справа буде розглядатися без їх залучення.

Зміна прізвища дитини в судовому порядку

Звернення до суду відбувається шляхом подання позовної заяви позивачем. В позовній заяві зазначаються як моральні причини зміни прізвища дитини (носіння прізвища приносить дитини моральні страждання, болісні спогади, впливає на її емоційний стан), так і практичні (важкість промови, неблагозвучність, невдале сполучення прізвища, ім’я та по-батькові, різна національність позивача та відповідача, про що свідчить прізвище). Доречним, у даній справі, буде звернути увагу суду на те, що зміна прізвища дитини ніяким чином не повинно впливати на законні права та обов'язки батька щодо дитини.

Перелік документів необхідних для розгляду справи в судовому порядку

Позовна заява повинна відповідати загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтею 175 ЦПК України.

До позовної заяви необхідно додати такі документи:

• копію паспорта позивача і відповідача;

• копію свідоцтва про народження дитини;

• копію свідоцтва про шлюб або свідоцтва про розлучення;

• довідку про реєстрацію дитини разом з позивачем;

• довідку про заборгованість зі сплати аліментів (за наявності).

Крім того, до заяви можна прикріпити будь-які документи, що підтверджують обґрунтованість позовних вимог. Також, не зайвими в даній категорії справ будуть показання свідків, характеристику з місця роботи/місця проживання. Після отримання рішення суду на користь позивача- орган РАЦСУ вносить зміни до актового запису та видає нове свідоцтво про народження, в якому буде зазначатись нове, змінене прізвище.

Зміна прізвища дитини після позбавлення батьківських прав батька (матері)

Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права на дитину і звільняється від обов’язків щодо її виховання. У зв’язку з цим відпадає необхідність в отриманні згоди батька або матері, позбавлених батьківських прав для зміни дитячого прізвища.Щоб поміняти дитяче прізвище необхідно звернутися в РАЦС з письмовою заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану. Також буде потрібно свідоцтво про народження та рішення суду про позбавлення батьківських прав тата (мами).

Зміна прізвища дитини з власної ініціативи

Згідно зі статтею 295 Цивільного кодексу з шістнадцятирічного віку дитина має повне право самостійно (без врахування думки батьків і опікунів) змінити своє прізвище. Діти, які досягли 14 років, наділяються правом ініціювати процедуру заміни власного прізвища. Однак, для завершення процесу потрібна згода батьків або того з них, з ким проживає дитина. Особисто у письмовій формі подається заява про надання згоди на зміну прізвища дитини батьками або одним із них, з ким проживає дитина. Якщо існують поважні причини їх відсутності, то можна подати нотаріально засвідчену копію такої заяви.

Зміна прізвища, імені, по батькові у разі усиновлення

Якщо усиновителі не записані батьками дитини, зміна прізнища, імені та по батькові дитини здійснюється за бажанням. Якщо ж усиновителі записані батьками, то зміна неминуча, інакше розбіжність прізвищ дитини і усиновителя розкриє таємницю усиновлення.

Як відбувається зміна прізвища, імені, по-батькові дитини при усиновленні:

• усиновителі подають в суд заяву про усиновлення, в якій повинно міститися клопотання про зміну прізвища, імені та по-батькові дитини;

• суд робить позначку про зміну прізвища, імені та по-батькові усиновленої дитини або повнолітньої особи в рішенні про усиновлення;

• на підставі рішення суду про усиновлення до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи ДРАЦС вносить відповідні зміни і видає нове свідоцтво про народження;

• свідоцтво про народження, видане раніше, анулюється.

Якщо усиновителі – чоловік і дружина. Змінюються прізвище та по-батькові дитини. За заявою усиновителів також може бути змінено ім'я дитини. Для цього необхідна згода дитини (відповідно до ії віку). Якщо усиновитель один. По-батькові дитини змінюється, якщо усиновитель записується батьком дитини. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім'я та по-батькові можуть бути змінені за заявою усиновителя та усиновленої особи. Якщо усиновлення скасовується або визнається недійсним. Дитина має право відновити своє прізвище, ім'я та по-батькові, які вона мала до усиновлення.

---

 

Особливості виконання договірних зобов'язань в умовах карантину

Торгово-промислова палата України (далі – ТПП України) визнає обмежувальні заходи у зв’язку з поширенням хвороби COVID-19 форс-мажором, які унеможливлюють виконання зобов’язань. Водночас, визнання тих чи інших умов обставинами непереборної сили не звільняє автоматично фізичних чи юридичних осіб від відповідальної за невиконання встановлених договірних умов, а лише може надати відтермінування їх виконання.

Тому, оголошення карантину та законодавче внесення його до переліку форс-мажорних обставин автоматично не звільняє від виконання грошових зобов’язань. Особа має обґрунтувати як саме обставини форс-мажору унеможливлюють виконання відповідних зобов’язань.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Врегулювання орендних відносин під час карантину

Пунктом 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України встановлено, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб’єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб (пункт 14 в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX).

Таким чином, законодавець чітко визначив заборону діяльності як обставину, за яку наймач (орендар) не відповідає, тобто як підставу для звільнення (зменшення) орендної плати.

Неможливість використання майна обумовлюється можливістю бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі, використовувати відповідно до цільового призначення, визначеного у договорі оренди тощо.

Для того, щоб скористатися можливістю, наданою законом, слід здійснити певні дії, а саме: повідомити орендодавцю про намір скористатися звільненням від орендної плати та внести відповідні зміни до договору оренди.

Організація договірних відносин з постачання в умовах карантину

Закриття кордонів, заборона здійснення експорту чи імпорту товарів, закриття митниці. Такі події можуть становити форс-мажор.

Натомість проблеми з пошуком водія, відсутність палива, хвороба відповідального за угоду менеджера, вантаж затримується на митниці, карантин на фабриці чи зміна закупівельних цін тощо - це не форс-мажор.

Можливі дії з боку продавця чи постачальника можуть передбачати:

-        письмове повідомлення покупця про затримки поставки;

-        ініціювання змін до договору в частині строків чи вартості товару.

В свою чергу, покупці мають право:

-         прийняти зміни та чекати;

-         відмовитися від договору поставки.

Рекомендації щодо оформлення договірних відносин в умовах карантину

Зміни до порядку розрахунків в тому числі їх відстрочення рекомендуємо врегульовувати шляхом внесення змін до договору (додатковий договір, угода тощо). За згодою сторін такі ситуації можна врегулювати і без засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) ТПП України або уповноваженою нею регіональною ТПП.

Алгоритм припинення чи відстрочення зобов'язань за договором під час карантину

• Проаналізувати укладений договір, наявність домовленостей з питань форс-мажорних обставин (перелік обставин, строки, порядок повідомлення, наслідки тощо).

• Своєчасно та належним чином повідомити іншу сторону про виникнення обставин форс-мажору.

Увага! Обов’язково направляйте такі повідомлення письмово і зберігайте докази направлення — це ваші докази на випадок судового оскарження.

• Спробувати врегулювати відносини з контрагентом шляхом внесення змін до договору щодо відтермінування строків виконання зобов'язань.

• У разі неможливості врегулювання питання в переговорному порядку з контрагентом, звернутися до ТПП України для отримання відповідного сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин.

• Підготувати необхідні докази впливу заборон на неможливість виконання конкретного обов’язку.

• Звернутись із заявою до ТПП України за отриманням сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Порядок звернення (регламент), строки видачі сертифікатів, орієнтовний перелік документів, зразки заяв тощо перебувають у вільному доступі на веб-порталі Торгово-промислової палати України за посиланням: https://ucci.org.ua/.

---

 

Зміна і поновлення договору оренди земельної ділянки

 Внесення змін до договору оренди земельної ділянки

В ч.1 с.651 Цивільного Кодексу України та ст.30 Закону України “Про оренду землі” йдеться про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, у письмовій формі, шляхом укладення додаткової угоди, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Серед підстав для внесення змін до договору можуть бути, зокрема:

• волевиявлення сторін щодо уточнення певних умов договору;
• зміна строку дії оренди;
• зміна умови про розмір та розрахунок орендної плати.

Ініціювати внесення змін може будь-яка сторона в будь-який момент. Оскільки сторони вільні в праві додавати до договору умови, які, на їхню думку, є істотними, у договорі можна передбачити детальний порядок внесення змін.

Зміни до договору оренди набирають чинності з моменту їх державної реєстрації у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, а якщо договір змінюється у судовому порядку, то з дня набрання рішенням суду про зміну договору законної сили, якщо в цьому рішенні не встановлено іншого строку, з подальшою державною реєстрацією.

Поновлення договору оренди землі

Законом України "Про оренду землі" передбачено два випадки поновлення (пролонгації) договору оренди землі.

Відповідно до ст. 33 Закону "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. При цьому орендар має дотриматися таких умов:

1. належно виконувати свої обов'язки за договором;

2. не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк;

3. до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі додати проєкт додаткової угоди.

У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

УВАГА! У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Частиною 6 ст. 33 Закону про оренду землі передбачений другий випадок поновлення договору оренди:

- орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди

- відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

У цьому випадку Ви укладаєте додаткову угоду про поновлення договору оренди землі із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов’язковому порядку ( ч. 8 ст. 33 Закону "Про оренду землі").

Зміни щодо поновлення договору оренди землі, передбачені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", вступили в законну силу.

Важливо! Дані зміни стосуються договорів оренди земельних ділянок, які укладаються чи до яких вносяться зміни після набрання чинності вказаним Законом. До договорів оренди земельних ділянок, укладених до набрання чинності цим Закон застосовуються правила, що діяли на момент їх укладення.

Які зміни набирають чинності:

♦ Договори оренди (сервітуту, емфітевзису, суперфіцію) земель приватної власності, укладені з 16 липня 2020 року, поновлюються автоматично на той самий строк і на тих самих умовах лише в тому випадку, якщо в договорі міститься норма про таке автоматичне поновлення. Інших додаткових дій (укладання додаткових угод) від сторін договору не вимагається.

♦ Договори оренди (сервітуту, емфітевзису, суперфіцію) земель державної та комунальної власності, укладені з 16 липня 2020 року, автоматично поновлюватимуться лише в тому випадку, якщо на них знаходиться нерухоме майно, що перебуває у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою. Тобто для поновлення договорів, на яких немає нерухомого майна, потрібне рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які розпоряджаються землями.

♦ Поновлення договорів оренди землі, укладених до 16 липня 2020 року, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення. Однак у разі їх продовження (укладення на новий строк) договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташоване нерухоме майно, повинні містити положення про поновлення договору та про переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк, визначені чинним законодавством.

Варто пам'ятати, що сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору, не пізніше ніж за місяць до дати закінчення дії такого договору подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.

Також слід звернути увагу, що були внесені зміни до істотних умов договору оренди землі. Тепер договори оренди землі, які укладаються після 16 липня 2020 року, обов'язково повинні містити інформацію не лише про строк дії договору, але й дату його укладення.

Див. також

• Договір оренди земельної ділянки
• Припинення договору оренди землі
• Визнання договору оренди земельної ділянки недійсним (нікчемним)
• Дострокове розірвання договору оренди землі
• Орендна плата за користування земельною ділянкою

---

Відповідальність за самовільне заняття земельної ділянки

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Тобто, згідно із зазначеним терміном, не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. Також не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо стосовно неї вчинено відповідний правочин (тобто, укладена відповідно до законодавства цивільно-правова угода щодо земельної ділянки).

Відповідальність

Відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки залежить від розміру шкоди, завданої цим правопорушенням. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2020 №800 «Про внесення змін до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу» передбачено збільшення розмірів штрафів за порушення земельного законодавства при використанні земель (які не переглядалися з 2007 року) у 4-5 разів, що сприятиме зменшенню кількості правопорушень у сфері охорони та використання земель та збільшенню обсягів надходжень до державного та місцевих бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації та від сплати платежів за землю.

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держгеокадастром та його територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держгеокадастру.

Як свідчить статистка, самовільне зайняття земельної ділянки є досить поширеним видом порушення чинного земельного законодавства, за  скоєння якого порушники згідно з ст.211 Земельного кодексу України несуть адміністративну, кримінальну або цивільну відповідальність відповідно до законодавства.

Так, самовільне зайняття  земельної ділянки є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачена статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Його вчинення тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 850 гривень) і на посадових осіб – від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 1700 гривень).

Також, статтею 197-1 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. За вчинення такого злочину встановлене кримінальне покарання у вигляді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян  або арешт на строк до шести місяців. Слід зазначити, що шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Відповідно до цієї ж статті Кримінального кодексу України самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за вищезазначений злочин, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, зокрема, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.

Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці а саме: земельній ділянці особливо цінних земель, землях в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель або вищезазначений злочин вчинений особою, раніше судимою за такий злочин карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

У разі виявлення порушення земельного законодавства, що має  ознаки злочину, передбачені статтею 197-1 Кримінального кодексу України, громадянин, або представник юридичної особи має звернутись до органів поліції з відповідною заявою.

Однак, якщо особа не в змозі визначити характер та суть правопорушення, вона має можливість звернутись до відповідного органу, на який покладено функції і повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності.

Повернення самовільно зайнятої земельної ділянки

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено повернення самовільно зайнятих земельних ділянок:

1. самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.;

2. приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки;

3. повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Дії особи, у разі виявлення використовування її земельної ділянки без згоди сторонньою особою:

- звернутись до правоохороних органів;

- звернутися до мобільних точок доступу до системи надання безоплатної правової допомоги з метою повідомлення про факт рейдерського захоплення земельної ділянки та консультування щодо подальших дій;

- звернутись до суду із позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

---

 

Дії педагогічних працівників у випадку виявлення кібербулінгу

Безпечне і здорове освітнє середовище є сукупністю умов у закладі освіти, що унеможливлюють заподіяння учасникам освітнього процесу фізичної, майнової та/або моральної шкоди, зокрема внаслідок недотримання вимог законодавства щодо кібербезпеки, захисту персональних даних, шляхом фізичного та/або психологічного насильства, експлуатації, дискримінації за будь-якою ознакою, приниження честі, гідності, ділової репутації (булінг (цькування), поширення неправдивих відомостей тощо), пропаганди та/або агітації, у тому числі з використанням кіберпростору.

Кібербулінг - це один із різновидів булінгу (цькування), що передбачає жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити людину з використанням сучасних електронних технологій: Інтернету (електронної пошти, форумів, чатів, ICQ) та інших засобів електронної техніки – мобільних телефонів чи інших ґаджетів.

Відмінності кібербулінгу від булінгу зумовлюються особливостями Інтернет-середовища: анонімністю, можливістю підмінити ідентичність, охоплювати велику аудиторію одночасно, (особливо дієво для поширення пліток), здатність тероризувати та тримати у напрузі жертву будь-де і будь-коли.

Кібербулінг являється формою психологічного насильства.

Типи кібербулінгу:

• перепалка (флеймінг) - обмін короткими гнівними та запальними репліками між учасниками з використанням комунікаційних технологій (як правило, на форумах та в чатах);
• нападки (домагання) – регулярні висловлювання образливого характеру на адресу жертви (багато СМС-повідомлень, постійні дзвінки), що перевантажують персональні канали комунікації;
• наклеп - поширення неправдивої, принизливої інформації;
• самозванство - використання особистих даних жертви (логіни, паролі до акаунтів в мережах, блогах) з метою здійснення від її імені негативної комунікації;
• публічне розголошення особистої інформації - поширення особистої інформації, наприклад шляхом публікування інтимних фотографій, фінансової інформації, роду діяльності з метою образи чи шантажу;
• ошуканство - виманювання конфіденційної особистої інформації для власних цілей або передачі іншим особам;
• відчуження (острокізм, ізоляція)- он-лайн відчуження в будь-яких типах середовищ, де використовується захист паролями, формується список небажаної пошти або список друзів;
• кіберпереслідування - приховане вистежування жертви для скоєння нападу, побиття, зґвалтування;
• хепіслепінг – реальні напади, які знімаються на відео для розміщення в Інтернеті, що можуть привести до летальних наслідків;
• онлайн-грумінг – побудова в мережі інтернет дорослим або групою дорослих осіб довірливих стосунків із дитиною (підлітком) із метою отримання її інтимних фото/відео та подальшим її шантажуванням про розповсюдження цих фото, наприклад для отримання грошей, більш інтимних зображень чи навіть примушування до особистих зустрічей.

Ознаки кібербулінгу:

♦ систематичність (повторюваність) діяння;

♦ наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

♦ дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Якщо висловлювання, поширення картинок тощо в мережі Інтернет щодо певної особи сприймається нею як жарт, не мають систематичного характеру та не викликають негативних емоційних реакцій, такі дії не вважаються кібербулінгом.

Дії педагогічних працівників у випадку виявлення кібербулінгу

Норми Порядку реагування на випадки булінгу (цькування), затверджений наказом Міністерством освіти і науки України від 28 грудня 2019 року № 1646 (далі - Порядок), поширюється у тому числі на випадки прояву кібербулінгу.

Так, у закладі освіти заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) або підозру щодо його вчинення приймає керівник закладу (абзац другий пункту 1 розділу ІІ Порядку).

Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

Керівник закладу освіти у разі отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування):

1. невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування);
2. за потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;
3. повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин;
4. повідомляє центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг;
5. скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі - комісія) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.

Строк розгляду комісією заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) в закладі освіти та виконання нею своїх завдань не має перевищувати десяти робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення керівником закладу освіти (пункт 11 розділу VІ Порядку).

---

 

Дії у випадку оформлення кредиту на втрачений (викрадений) паспорт

В останні роки набула розповсюдження ситуація, коли на викрадений (втрачений) паспорт або з використанням копії відповідного документи на громадян в банках або фінансових установах укладаються кредитні договори. Як наслідок, на громадян лягає тягар доказування, що вони такий кредит не оформлювали.

Алгоритм дій у випадку втрати паспорта, щоб унеможливити його використання в шахрайських цілях

♦ Звернутися до поліції із заявою про втрату паспорта та отримати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

♦ Звернутися до територіального органу Державної міграційної служби України з метою отримання нового паспорта.

Увага! З метою мінімізацію майбутніх ризиків продовження використання викраденого (втраченого) паспорта можна пересвідчитися про його внесення до бази викрадених та втрачених документів за посиланням: https://wanted.mvs.gov.ua/passport/. У випадку, якщо інформація про викрадений (втрачений) паспорт відсутня в даній базі, необхідно запросити відповідну інформацію в територіальному органі Державної міграційної служби України.

♦ Перевірити власну кредитну історію, запросивши таку інформацію он-лайн на вебсторінці:

1. Українського бюро кредитних історій;
2. Міжнародного бюро кредитних історій;
3. Першого українського бюро кредитних історій;
4. Українського кредитного бюро.

Така інформація (довідка) може надаватися безкоштовно раз на рік, повторно – від 25 до 50 гривень.

♦ У випадку виявлення в кредитній історій заборгованості, до якої громадянин не має відношення, необхідно негайно звернутися до банківської установи, де зареєстрована відповідна заборгованість, з’ясувати на якій підставі вона утворилася. У разі виявлення, що кредитна заборгованість виникла з використанням втраченого паспорта, потрібно письмово повідомити банк про втрату паспорту шляхом написання відповідної заяви.

♦ Якщо банк відмовляється зняти заборгованість, особа має право захистити свої права звернувшись до суду з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору (договору позики).

♦ У випадку задоволення судом вимог щодо визнання договору недійсним потрібно повідомити бюро кредитних історій з метою оскарження наявної, додавши як доказ копію рішення суду.

Зразок позовної заяви про визнання кредитного договору недійсним

• Файл:Зразок клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.docx

 

---

 

Порядок в'їзд та виїзду дітей до 16 років на непідконтрольні території

Документи необхідні дитині для в’їзду на непідконтрольну територію

В’їзд на тимчасово окуповану територію України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред’явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України.

В’їзд на тимчасово окуповані території України здійснюється через контрольні пункти в’їзду/виїзду:

• громадянами України, які не досягли 14-річного віку, - за умови пред’явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон або свідоцтва про народження, а громадянами України віком від 14 до 16 років - за умови пред’явлення паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, на підставі дозволу фізичній особі, виданого особі, що здійснює супровід;
• громадянами України віком до 16 років, які виїхали з тимчасово окупованих територій в супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників, - за умови пред’явлення документа, передбаченого в абзаці четвертому цього пункту, в супроводі того з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, інших законних представників, з якими здійснили виїзд;
• громадянами України віком від 14 до 16 років, які навчаються в закладах освіти на контрольованій території України, батьки (усиновлювачі), піклувальники яких проживають на тимчасово окупованих територіях України, також без супроводу батьків чи одного з батьків (усиновлювачів), піклувальників або інших законних представників чи супроводу інших осіб, уповноважених батьками чи одним з батьків (усиновлювачів), піклувальниками, з якими здійснили виїзд з тимчасово окупованої території, за наявності документа, що підтверджує навчання у закладі освіти на контрольованій території України та на підставі дозволу фізичній особі, виданого такому громадянину України.

В’їзд на тимчасово окуповану територію України громадян України, які виїхали з цієї території для оформлення документів, здійснюється за умови пред’явлення довідки, виданої територіальним органом або територіальним підрозділом ДМС, за зразком.

До 1 травня 2020 р. в’їзд на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях громадян України віком від 14 до 16 років, у яких відсутній паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон, може здійснюватися через контрольні пункти в’їзду/виїзду за умови пред’явлення свідоцтва про народження з урахуванням вимог щодо супроводу таких осіб, передбачених абзацом четвертим пункту 6 Порядку в’їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 р. № 815. (Постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.2020 № 62 "Деякі питання в’їзду/виїзду громадян України на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях"

Порядок виїзду дітей до 16 років із непідконтрольної території

Виїзд з тимчасово окупованих територій України здійснюється через контрольні пункти:

• громадянами України, які не досягли 14-річного віку, - за умови пред’явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон або свідоцтва про народження, а громадянами України віком від 14 до 16 років - за умови пред’явлення паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон в супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників, на підставі дозволу фізичній особі, виданого особі, що здійснює супровід;
• громадянами України, які не мали можливості оформити паспорт громадянина України внаслідок постійного проживання на тимчасово окупованих територіях або в яких відсутній паспорт громадянина України у зв’язку із втратою/викраденням, - за умови пред’явлення свідоцтва про народження (для громадян України, які не досягли 16-річного віку) або будь-якого іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або довідки, виданої територіальним органом або територіальним підрозділом ДМС у випадку, зазначеному в абзаці сьомому цього пункту. Зазначені обставини перевіряються координаційним центром під час видачі дозволу фізичній особі;
• громадянами України, які не досягли 16 річного віку, яким внаслідок народження та постійного проживання на тимчасово окупованих територіях або на територіях, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, не було оформлено свідоцтво про народження за зразком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2010 р. № 1025 “Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану”, за умови пред’явлення паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон особою (особами), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку, виїжджають з тимчасово окупованих територій, та документів, що підтверджують факти народження громадян України, які не досягли 16-річного віку на підставі дозволу фізичній особі, виданого особі, що здійснює супровід.

У разі виявлення уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону на контрольному пункті громадянина України віком від 14 до 16 років, який навчається в закладах освіти на контрольованій території України, без супроводу осіб, уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону надають такій особі дозвіл на виїзд з тимчасово окупованих територій України за умови пред’явлення паспорта громадянина України, , та наявності документа, що підтверджує навчання у закладі освіти на контрольованій території України та на підставі дозволу фізичній особі, виданого такому громадянину України.

У разі виявлення уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону на контрольному пункті дитини, яка не досягла 16-річного віку, без супроводу осіб, уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону надають такій особі дозвіл на виїзд з тимчасово окупованих територій України та невідкладно (протягом доби) повідомляють про таку дитину Національній поліції, СБУ та забезпечують передачу дитини органу опіки та піклування за місцем її виявлення для забезпечення її соціального захисту відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини”, Порядку взаємодії державних органів та органів місцевого самоврядування під час виявлення розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 р. № 832 “Про особливості соціального захисту розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України”.

ВАЖЛИВО! Для виїзду з непідконтрольної території нотаріально засвідчений дозвіл батьків або одного з них не потрібен!

Порядок виїзду з непідконтрольної території дітей, які народилися після початку АТО/ООС

Виїзд дитини, яка народилась після початку проведення АТО/ООС та внаслідок проживання у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, їй не було оформлено свідоцтво про народження, здійснюється за умови пред’явлення будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України "Про громадянство України" або статтею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України" особи (осіб), у супроводі якої (яких) дитина виїжджає з тимчасово неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.

---

 

На Миколаївщині шукають волонтерів безоплатної правової допомоги

Система надання безоплатної правової допомоги (БПД) запускає проєкт «Волонтер БПД» та запрошує до співпраці активістів, що бажають розвиватися та допомагати жителям свого регіону дізнаватися більше про їхні права.

Переваги участі у проєкті «Волонтер БПД»

Як зазначають організатори, учасники проєкту отримають:

- унікальний досвід співпраці з системою надання безоплатної правової допомоги;

- можливість покращити власний рівень правових знань, пройти безкоштовне навчання (тренінги, курси, семінари тощо як у сфері волонтерської діяльності, так і в правовій сфері);

- шанс розширити ділові контакти, покращити навички комунікації.

Чим займатиметься волонтер БПД

Завдання волонтерів визначатимуться з урахуванням їхніх побажань, досвіду роботи, освіти, ділових якостей тощо. Зокрема це може бути:

- допомога центру з надання БВПД у забезпеченні доступу людей до безоплатної правової допомоги;

- проведення правопросвітницької роботи серед населення;

- організація надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги;

- інші завдання для реалізації повноважень у сфері захисту прав людини.

Хто може стати волонтером БПД

Волонтерами можуть стати громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, є дієздатними та добровільно виявили бажання надавати допомогу, підтримують і розділяють місію, бачення та цінності системи БПД.

Молодь віком від 14 до 18 років може долучитися до проєкту за згодою законних представників (батьків, опікунів тощо).

Скільки часу займатиме волонтерська діяльність

Організатори проєкту очікують, що волонтери витрачатимуть на волонтерську діяльність 1–3 години на тиждень або не менше 4-х годин на місяць.

Як стати волонтером БПД

1. Заповнити анкету: https://cutt.ly/hlq3RxH;

2. Пройти дистанційний курс «Основи волонтерської діяльності» та отримати електронний сертифікат: http://academy.legalaid.gov.ua;

3. Пройти співбесіду з представником центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (БВПД).

Якщо співбесіда пройде успішно, центр з надання БВПД укладе з волонтером письмовий договір та видасть посвідчення волонтера.

Детальніше про проєкт «Волонтер БПД» можна дізнатися:

- на сайті системи надання безоплатної правової допомоги за посиланням: https://cutt.ly/vlzStFE;

- або у найближчому центрі з надання БВПД. Знайти найближчий можна на мапі або у переліку центрів.

Пишіть нам в приватні повідомлення на сторінці Миколаївський місцевий центр з надання БВПД чи на пошту: mykolaiv1.mykolaiv@legalaid.mk.ua 

Телефонуйте: (0512) 44-54-60

Або приходьте спілкуватися за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61

---

 

Право на державну соціальну допомогу та забезпечення нею дітей з інвалідністю

Право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім’ї та дітей.

Порядок та умови визначення потреб, а також їх забезпечення у зв'язку з інвалідністю

Відповідно до статті 5 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.

Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями),установами і організаціями.

Забезпечення державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів відбувається згідно з Переліком медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років" наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року № 454/471/516.

Розмір державної соціальної допомоги

Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:

• особам з інвалідністю з дитинства I групи - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
• особам з інвалідністю з дитинства II групи - 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
• особам з інвалідністю з дитинства III групи - 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
• на дітей з інвалідністю віком до 18 років - 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" та щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України.

Важливо! Розміри державної соціальної допомоги підвищуються у зв'язку із збільшенням прожиткового мінімуму.

Державна соціальна допомога встановлюється в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму.

---

 

Рівність прав чоловіків та жінок на відпустку по догляду за дитиною

Законодавство України дозволяє людині, яка має дитину, незалежно від своєї статі, скористатися правом на відпустку по догляду за дитиною; тобто батьки самостійно за домовленістю між собою вирішують, хто з них фактично здійснюватиме догляд за дитиною.

Але на практиці існує неоднакове застосування роботодавцями норм матеріального права, чоловіки зазнають дискримінації щодо використання свого права на відпустку по догляду за дитиною.

Згідно ст. 18 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996р. №504/96-ВР (далі – Закон про відпустки), ст.179 КЗпП за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів (далі – батько дитини, інші законні особи).

Ст.20 Закону про відпустки встановлює порядок надання соціальних відпусток:

· відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або батька дитини, інших законних осіб повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу;

· батькові дитини, іншим законним особам відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Згідно ст.21 цього ж Закону про відпустки працівникам, які мають право на соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виплачується державна допомога на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992р. №2811-XII (далі -–Закон про державну допомогу) та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно ст.11 Закону про державну допомогу для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред’явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за встановленою формою та копія свідоцтва про народження дитини.

Після досягнення дитиною трирічного віку - мати, батько або інші законні особи, (тобто без вимоги до статі) мають право на відпустку без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку (ст.25 Закону про відпустки):

• якщо дитина потребує домашнього догляду. Строк відпустки - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку;
• для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території.

Відпустка без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку надається:

• матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
• чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;
• працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю (ст.181 КЗпП).

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму Листі від 07.05.2014 №10-644/0/4-14 «Про належне забезпечення рівності трудових прав громадян при розгляді спорів, що виникають у сфері трудових відносин» також роз’яснив про рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин та про заборону дискримінації будь-якого виду, зокрема, за ознаками статі.

Зокрема, про право батька на отримання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку роз’яснено в ухвалі Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015р., справа №824/56/15-а. В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 31.01.2011р., справа № 22-ц-560/11.

---

 

Санітарні норми для торгівельних закладів (магазинів) під час карантину

Основні санітарні норми для супермаркетів та магазинів під час карантину

Пандемія коронавірусу COVID-19 вплинула на життя людей у більшості країн світу. В Україні – також. Ще однією зі сфер життєдіяльності, які зазнали змін це мережі супермаркетів та магазинів. Саме вони мають забезпечити для своїх працівників та відвідувачів безпечні умови перебування у цих приміщеннях.

Діяльність цих закладів не підпадає під обмежувальні заходи на час карантину. Однак для захисту здоров’я громадян Міністерство охорони здоров’я закликає дотримуватися посилених санітарно-гігієнічних норм.

Адміністрація закладів торгівлі повинна:

• не допускати осіб в торгівельні зали з ознаками захворювання на ГРВІ;
• проводити щогодини дезінфекцію поверхонь торгівельного обладнання, інвентарю, тощо;
• всіх працюючих забезпечити засобами індивідуального захисту;
• забезпечити заклади для покупців достатньою кількістю одноразових рукавичок та пакувального матеріалу;
• при вході в торгівельні зали магазинів самообслуговування забезпечити покупців одноразовими рукавичками та встановити ємкості для використаних засобів індивідуального захисту;
• забезпечити фасування та пакування всіх видів продовольчих товарів;
• заборонити продаж в режимі самообслуговування вагових продовольчих товарів, подальша термічна обробка яких не передбачена;
• продуктовим супермаркетам забезпечити роботу наявних кас впродовж усього робочого часу для попередження утворення черг та скупчення людей;
• в кінці робочої зміни забезпечити обов’язкове генеральне прибирання всіх приміщень та торгівельного обладнання з використанням миючих та дезінфікуючих засобів;
• заборонити перебування тварин в місцях торгівлі;
• заборонити продаж продовольчих товарів в неустановлених місцях.

Відвідувачі супермаркетів мають дотримуватись таких правил:

• перед входом до торгової зали закладу необхідно одягнути захисну маску;
• обробити руки, ручку візка або кошика антисептиком;
• для скорочення часу перебування в закладі торгівлі наперед підготуйте список товарів, які необхідно придбати;
• в торговій залі та в черзі до каси дотримуйтеся відстані між відвідувачами не менше 2 метрів ;
• якщо ви маєте симптоми респіраторного захворювання, залишайтеся дома та зверніться телефоном за допомогою до родичів, сусідів, знайомих, які зможуть доставити вам необхідні товари;
• при можливості замовте необхідні товари через інтернет, по телефону служби доставки торгового закладу.

Відповідальність за порушення санітарних норм

Адміністративна відповідальність

Статтею 42 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає притягнення до адмінвідповідальності у вигляді штрафу за порушення санітарних правил і норм (далі - СанПіН). Розмір штрафу залежить від особи, яку притягають до відповідальності: для громадян передбачений штраф від 17 до 204 грн.; для посадових осіб – від 102 до 425 грн.

Відповідно до ст. 236 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням санітарних норм, уповноважені органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Кримінальна відповідальність

Законодавство України передбачає кримінальну відповідальність за порушення СанПіН, щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням.

Так, статтею 325 Кримінального кодексу України передбачено, що порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань: карається штрафом до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з останніми змінами від 17000 до 51 000) або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки: караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Умисне поширення епідемії з метою ослаблення держави (диверсія) кваліфікується за ст. 113 Кримінального кодексу України.

---

 

Оформлення спадкових прав на земельну ділянку, що перебуває в оренді

Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 Цивільного кодексу України).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 Цивільного кодексу України ).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2 ст.1220 Цивільного кодексу України).

Законодавством передбачено два види спадкування: за законом та за заповітом ( ст.1217 Цивільного кодексу України). Але в будь-якому випадку, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ст.1225 Цивільного кодексу України).

Див. також. Порядок оформлення права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та за заповітом

Які права та обов’язки переходять до спадкоємця земельної ділянки, яка знаходиться в оренді?

Потрібно розуміти, що всі права та обов’язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті переходять до спадкоємців (ст.1216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку у порядку спадкування, що перебуває у користуванні іншої особи переходять права та обов’язки попереднього власника земельної ділянки за чинним договором оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки (ч.1 ст.148-1 Земельного кодексу України).

Чи є підставою припинення договору оренди землі смерть орендодавця?

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи в порядку спадкування не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (ст. 32 Закону України «Про оренду землі»). Тобто, за загальними правилами в разі смерті орендодавця договір оренди землі не припиняється. Але такий договір може бути припинено, якщо в самому договорі міститься підстава припинення – смерть орендодавця.

Чи потрібно повідомляти орендаря про нового власника землі?

Особа протягом одного місяця з дня набуття права власності на земельну ділянку зобов’язана повідомити про це орендаря (ч.3 ст.148-1 Земельного кодексу України ). Утім, договором оренди може передбачатися інший строк, тому варто керуватися й умовами договору.

Повідомлення надсилається орендарю рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

У повідомленні зазначається:

1. кадастровий номер (за наявності), місце розташування та площа земельної ділянки;
2. найменування (для юридичних осіб), прізвище, ім’я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника;
3. місце проживання (знаходження) нового власника, його поштова адреса;
4. платіжні реквізити (у разі, якщо договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Чи необхідно вносити зміни до чинного договору землі стосовно інформації про нового орендодавця?

Зміни до чинного договору оренди землі вносити не обов’язково. Однак, зміни необхідно вносити у тому разі, якщо це передбачено самим договором або сторони виявили бажання внести відповідні зміни. ( ч.4 ст.148-1 Земельного кодексу України ).

Див. також. Зміна і поновлення договору оренди земельної ділянки

Як бути, якщо нового власника землі не влаштовують умови чинного договору оренди землі?

Кожна зі сторін має право запропонувати зміни існуючих умов договору оренди землі. Проте, така зміна можлива лише за взаємною згодою сторін. Якщо сторони не досягли згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст.30 Закону України «Про оренду землі»).

Внесення змін до договору здійснюється шляхом укладання додаткової угоди до договору оренди землі, яка підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Варто звернути увагу, що зміни до договору оренди набирають чинності з моменту їх державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а якщо договір змінюється у судовому порядку, то з дня набрання рішенням суду про зміну договору законної сили, якщо в цьому рішенні не встановлено іншого строку, з подальшою державною реєстрацією.

Для державної реєстрації державному реєстратору необхідно подати: заяву; додаткову угоду про зміну умов договору оренди землі; документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав; документ, що посвідчує особу заявника; довіреність чи інший документ, що посвідчує представницькі повноваження у разі коли особа, яка звертається за державною реєстрацією діє як представник.

За який період орендар має сплатити орендну плату новому власнику землі?

Особа яка набула у порядку спадкування право власності на земельну ділянку має право на отримання орендної плати у повному обсязі згідно з умовами договору оренди за період, який фактично її не отримувала. В разі відмови орендаря щодо сплати орендної плати більше ніж за 3 роки, варто звернути увагу на строк позовної давності (це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) яка становить 3 роки. (ст.257 Цивільного кодексу України)

Див.також

Порядок оформлення права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та за заповітом

Зміна і поновлення договору оренди земельної ділянки

Оформлення спадщини на земельний пай

Договір оренди земельної ділянки

---

 

Правові наслідки судимості

Судимість - це специфічне (особливе) правове становище особи, яка засуджена обвинувальним вироком суду за вчинення злочину до конкретної міри покарання і зазнає несприятливих правових наслідків.

Згідно з частиною першою статті 88 Кримінального кодексу України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Всі наслідки, до яких призводить судимість, прийнято поділяти на кримінально-правові та загальноправові.

Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

· може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового кримінального правопорушення. Кримінальний кодекс кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожні чи однорідні кримінальні правопорушення. (наприклад, ч.3 ст.212 ККУ) Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення кримінального правопорушення повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч.4 ст.32 ККУ). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується;

· враховується при визнанні рецидиву кримінального правопорушення (ст.34 ККУ);

· є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 ККУ), примиренням винного з потерпілим (ст.46 ККУ), передачею особи на поруки (ст.47 ККУ), зміною обстановки (ст.48 ККУ);

· враховується при визначенні того, чи є переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч.3 ст.49 ККУ);

· враховується для вибору окремих видів покарання (ч.2 ст.62 ККУ), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч.2 ст.58 ККУ);

· як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п.3 ч.1 ст.65 ККУ), а також у разі звільнення від покарання через хворобу (ч.2 ст.84 ККУ);

· виступає як обставина, яка обтяжує покарання за кримінальне правопорушення, вчинені повторно та у випадку рецидиву кримінального правопорушення (п.1 ч.1 ст.67 ККУ). Судимість може не враховуватися як обставина, що обтяжує покарання, з підстав, вказаних у ч.ч.2 і 4 ст.67 ККУ;

· за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст.69 ККУ) та відмови у застосуванні положень про обмеження покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання (ст.69–1 ККУ);

· може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч.1 ст.75 ККУ);

· за кримінальне правопорушення проти миру та безпеки людства, передбачені ст.ст.437–439 ККУ та ч.1 ст.442 ККУ, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч.6 ст.80 ККУ);

· враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута у разі умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п.2 ч.3 ст.81, п.2 ч.3 ст.107 ККУ), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (п.2 ч.4 ст.82 ККУ).

Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або не зняту судимість. Це зокрема:

· заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших – береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так, особи, які мають не зняту чи непогашену судимість, не можуть обіймати посаду прокурора або слідчого прокуратури, судді, бути народними засідателями, адвокатами, нотаріусами. Згідно ст.76 Конституції України не може бути обраним до ВРУ громадянин, який має судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку.

· обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду;

· обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин), що є умовою обіймання певних посад;

· обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого кримінального правопорушення);

· збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

· обмеження, пов’язані із застосуванням адміністративного нагляду;

· позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством;

· обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб, які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин, деякі інші злочини);

· заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, яка відбуває покарання у виді обмеження волі за вчинення тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень).

Як видно з вказаних видів, наслідки судимості надзвичайно широкі, тому з особливою обережністю потрібно підходити до вказівки в офіційних документах на наявність чи відсутність судимості у певної особи. Одним із аспектів практичного застосування інституту судимості в Україні, що потребує уточнення, є вказівка в кримінально-процесуальних документах на наявність чи відсутність судимості у певної особи у випадку, коли вона знята чи погашена.

---

 

 Право на безоплатне одержання ліків учасниками АТО (ООС)

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303 "Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань" учасники бойових дій мають право на безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів.

Умови для отримання ліків:

• мати статус учасника бойових дій;
• ліки видаються для амбулаторного лікування (лікування вдома, а не в лікарні) за місцем проживання;
• ліки надаються для лікування лише тих захворювань, які зазначені в Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303 "Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань".

Перелік лікарських засобів

З 1 січня 2018 року безоплатно і на пільгових умовах відпускатимуться лікарські засоби, включені до Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 333.

Замінювати ліки на аналог, не зазначений у переліку, не можна. Аналог, не зазначений у переліку, придбавається за кошти пацієнта, які державою компенсуватися не будуть, оскільки особа не позбавлена можливості звернутися до іншої державної аптеки чи замовити необхідний препарат в цій аптеці.

Обмеження щодо отримання ліків

У разі необхідності (відрядження, відпустка тощо) пацієнтам, в тому числі тим, які мають право на безоплатне чи пільгове забезпечення, дозволяється виписувати на одному рецептурному бланку лікарські засоби в кількості, передбаченій для тримісячного курсу лікування, ураховуючи норми відпуску (пункт 2 розділу ІІ Правил виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.2005 № 360 (далі - Правила).

Знеболюючі, психотропні речовини відпускаються лише ті, що зазначені в Переліку. У лікаря, що виписує рецепт, є обмеження щодо кількості таких речовин в одному рецепті (пункт 6 розділу І Правил).

Алгоритм отримання ліків безкоштовно чи на пільгових умовах

-        Мати рецепт лікаря.

-        Проконтролювати, щоб на рецепті обов'язково був підпис лікаря та його особиста печатка, тільки тоді він має юридичну силу.

-    Попросити лікаря вказати у рецепті міжнародні непатентовані назви ліків (для перевірки наявності лікарських засобів у Переліку, а також, щоб у випадку відсутності препарата в обраній аптеці, провізор міг зробити заміну на аналогічний препарат тільки іншого виробника (у випадку, якщо необхідного препарату немає).

-         Запитати у лікаря адресу аптеки, де отриматиі ліки безоплатно.

-       Звернутися до аптеки, закріпленої за відповідним медичним закладом, лікар якого надав рецепт, за місцем проживання особи, та пред’явити посвідчення учасника бойових дій та рецепт лікаря.

Алгоритм дій у випадку відмови

-      Звернутись у письмовій формі до завідувача аптеки чи головного лікаря медичного закладу із запитом на отримання публічної інформації про наявність необхідних особі препаратів.

-       Звернутись у письмовій формі із відповідним запитом до міського та обласного управління охорони здоров'я.

-     Якщо ліки потрібні терміново, а на відповіді ще необхідно чекати, пам'ятайте, що винні особи повинні відшкодувати кошти, витрачені на придбання ліків. Тому потрібно зберегти всі чеки, щоб звернутись до міського голови чи голови обласної державної адміністрації (залежно від того,у чиєму підпорядкуванні знаходиться аптека чи лікарня) регіону, де проживає особа про повернення коштів.

-         Залежно від отриманої відповіді одержати відшкодування власних витрат або оскаржити відмову у судовому порядку.

Див. також

• Медичне забезпечення особи, яка має статус учасника бойових дій
• Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я
• Право на безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів
• Правове регулювання програми «доступні ліки»

 

---

Порядок повернення банком депозиту у судовому порядку

У випадку відмови банком у виплаті грошових коштів даний спір вирішується в судовому порядку. Існує два основних порядки, в яких може бути розглянуто справу про стягнення заборгованості: позовне провадження і наказне провадження.

1. Наказне провадження.

Наказне провадження – це спрощений процес розгляду справи, по якому можуть стягуватися безперечні заборгованості. Наприклад, якщо фізична особа позичила якусь суму грошей, а йому у встановлений термін ці гроші не повернули, то така справа може бути вирішена саме у наказному порядку. Але якщо необхідно стягнути відсотки, пеню, неустойку, тобто виникає предмет спору про суму боргу, у даному випадку не може розглядатися в наказовому провадженні. Отже, у наказному порядку можна стягнути тільки суму основного боргу.

Основною перевагою наказного провадження є його швидкість, оскільки в ньому навіть судові засідання не проводяться: необхідно звернутися до суду видати наказ, і суд, самостійно вивчивши документи, його видає. Але для того, щоб скасувати такий наказ достатньо, щоб банк протягом 10 днів з дати отримання наказу написав формальний лист до суду про свою незгоду з наказом.

2. Позовне провадження.

При подачі до суду позовної заяви про стягнення коштів за договором банківського вкладу, призначається слухання з викликом сторін, які дають пояснення з приводу даного спору, суддя вивчає всі аспекти справи і виносить рішення.

До позовної заяви необхідно додати:

1. договір банківського вкладу (депозитний договір) – це документ, на підставі якого вносилися гроші на депозит. У ньому, як правило, зазначені: сума депозиту, відсоток, під який вносилися гроші, умови дострокового повернення депозиту та порядок вирішення спорів;
2. квитанції про внесення грошей за договором банківського вкладу – підтвердженням того, що за договором банківського вкладу дійсно вносилися гроші, квитанції з відміткою банку про прийняття грошей. У квитанції у графі «призначення платежу» обов'язково має бути посилання на договір банківського вкладу;
3. лист (заяву) про видачу депозиту з обов'язковим підтвердженням отримання листа банком (відправлення рекомендованим листом);
4. відповідь банку на лист про дострокове повернення депозиту (якщо така була);
5. квитанція про сплату судового збору;
6. копія позовної заяви з додатками.

За загальним правилом, позови пред'являються за місцезнаходженням відповідача. Позовна заява про стягнення депозиту повинна подаватися в той районний суд, на території якого знаходиться головний офіс (юридична адреса) банку, в якому знаходиться депозит. Однак, відповідно до частини 7 статті 28 Цивільного процесуального кодексу України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

Примітка. Якщо договір банківського вкладу укладено з філією або регіональним представництвом банку (про це зазначається в самому договорі, а також у квитанції про прийняття грошей, на якій міститься найменування відділення), і саме ця філія або представництво відмовилися повернути вклад, то такий спір може бути розглянуто за місцезнаходженням філії. Адреса філії вказується в розділі підписів.

3. Сплата судового збору.

Для фізичної особи та фізичної особи-підприємця розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для юридичної особи розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

---

ОГОЛОШЕННЯ про проведення онлайн-конкурсу дитячих малюнків «Країна моїх прав»

Координаційний центр з надання правової допомоги оголошує онлайн-конкурс дитячих малюнків «Країна моїх прав» (далі – конкурс).

Тема конкурсних робіт: протидія булінгу.

Конкурс проводиться за напрямом художньої творчості – малюнок.

Учасником конкурсу може бути особа віком до 18 років.

Номінації конкурсу:

Молодша група (віком до 8 років);

Середня група (віком від 9 до 13 років);

Старша група (віком від 14 до 17 років).

Етапи проведення конкурсу:

1.  I етап – прийом конкурсних робіт з 14.04.2021 року до 14.05.2021 року. Голосування за конкурсні роботи до 23.05.2021 року;

2.  II етап – визначення переможців та оголошення результатів конкурсу з 24.05.2021 року до 27.05.2021 року;

3.  III етап – нагородження переможців конкурсу, що відбудеться з 28.05.2021 року до 04.06.2021 року.

4.  Організація проведення конкурсу здійснюється Координаційним центром з надання правової допомоги.

Умови подання конкурсних робіт та вимоги до них:

1.  На конкурс подається індивідуально підготовлений малюнок учасником конкурсу, пов’язаний з тематикою конкурсу.

2.  Конкурсна робота виконується в довільній графічній чи живописній техніці (олівці, фломастери, фарби, авторська техніка, комп’ютерна графіка тощо) у форматі А 3 або А 4.

3.  Кожен учасник може подати не більше 1 (однієї) конкурсної роботи.

4.  Конкурсна робота подається в електронному вигляді (сфотографована  (за допомогою фотоапарату, мобільного телефону, планшету) або відсканована (за допомогою оргтехніки) належної якості)  шляхом завантаження на офіційний сайт конкурсу (http://art-konkurs.legalaid.gov.ua/) (далі – сайт) у форматі JPG, GIF, PNG.

5.  Надсилаючи конкурсну роботу один із батьків (законний представник), який діє в інтересах дитини, яка є учасником конкурсу, підтверджує повну згоду з умовами конкурсу, а також згоду на публікацію малюнку (конкурсної роботи) без будь-яких претензій щодо авторського права у подальшому.

6.  Надсилаючи конкурсну роботу один із батьків (законний представник) учасника конкурсу надає згоду на обробку своїх персональних даних та персональних даних його дитини, яка є учасником конкурсу та приймає умови конкурсу (про що робиться відповідна відмітка).

7.  Перед оголошенням результатів конкурсу за згодою одного з батьків (законного представника) перевіряються документи учасника конкурсу, що підтверджують відповідний вік дитини (відсканований або сфотографований документ належної якості).

Порядок подання конкурсних робіт:

1. Для подання конкурсної роботи учасник конкурсу реєструється на сайті через Gmail пошту, спільно з одним із батьків (законним представником) заповнює всі необхідні дані, завантажує на сайт не більше 1 (однієї) фотографії або скан-копії малюнку у форматі JPG, GIF, PNG із зазначенням назви роботи та чекає, коли конкурсна робота пройде модерацію (перевірку) і з’явиться на сайті для голосування.

2. Учасник конкурсу може популяризувати (зокрема поширювати у соціальних мережах тощо) свою конкурсну роботу для отримання голосів підтримки.

Голосування за конкурсні роботи та їх оцінювання:

1. Для голосування та підтримки конкурсної роботи потрібно через Gmail пошту авторизуватися на сайті.

2. Після авторизації учасник голосування може за допомогою відмітки «Подобається» (лайк) підтримати одну найкращу, на його думку, конкурсну роботу.

3. Оцінювання конкурсних робіт відбувається на сайті в онлайн-режимі усіма авторизованими на сайті учасниками голосування, які виявили бажання підтримати одну з конкурсних робіт.

Визначення переможців та оголошення результатів конкурсу

1. Переможці визначаються по кожній номінації у кількості трьох осіб – перше, друге та третє місця за кількістю вподобань (лайків), а саме відмітки «Подобається». 1 (перше) місце займає учасник, який набрав найбільшу кількість вподобань у відповідній номінації.

2. Оголошення результатів конкурсу публікується на сайті та на вебсайті системи надання безоплатної правової допомоги.

Нагородження переможців

1.  Переможці конкурсу нагороджуються грамотами та призами за 1, 2, 3 місця в кожній номінації.

2.  Кращі малюнки буде розміщено на вебсайті системи надання безоплатної правової допомоги.

У разі виникнення будь-яких питань щодо умов та проведення конкурсу звертатися до відділу правопросвітництва Координаційного центру з надання правової допомоги за електронною адресою: pravoprosvita@legalaid.gov.ua.

---

 Щорічна допомога на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Згідно зі статтею 48 Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується:

· громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1;

· учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3;

· дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.

Куди звертатись?

Щорічна допомога на оздоровлення виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.

Розміри щорічної допомоги на оздоровлення

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджені такі розміри щорічної допомоги на оздоровлення:

• особам з інвалідністю I і II групи - 120 гривень;
• учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень;
• особам з інвалідністю III групи та дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою - 90 гривень;
• учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 гривень.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06 травня 2020 року № 339 «Про встановлення розміру грошової допомоги для компенсації вартості путівок санаторно-курортним закладам і закладам оздоровлення та відпочинку у 2020 році» .

Встановлено, що розміри грошової допомоги для компенсації у 2020 р. вартості путівок шляхом безготівкового перерахування коштів санаторно-курортним закладам і закладам оздоровлення та відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування або оздоровлення чи відпочинку особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, становлять:

- Для осіб, які віднесені до категорії 1, – 7 700 гривень;

- категорії 1, із захворюваннями нервової системи (з наслідками травм і захворюваннями хребта та спинного мозку) – 23 420 гривень;

- дітям, яким установлено інвалідність, пов’язану з Чорнобильською катастрофою, та одному з батьків або особі, яка їх замінює, – 15 300 гривень.

Перелік необхідних документів

Для отримання щорічної допомоги на оздоровлення, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до заяви додають копії:

• паспорта;
• посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або особи, яка постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;
• висновок медико-соціальної експертної комісії (для осіб з інвалідністю).
• Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий центр або бюро правової допомоги можна на мапі або у переліку центрів.

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua

---

 

Переваги та недоліки встановлення газобалонного обладнання (ГБО) на автомобіль в Україні

Встановлення ГБО

Згідно п.4 Постанови №607, до переобладнання транспортного засобу власник або його представник подає транспортний засіб за місцем реєстрації такого засобу для проведення огляду територіальним органом з надання сервісних послуг МВС, за результатами якого отримує відповідний акт, складений за формою, установленою МВС.

Важливо! Перед переобладнанням транспортного засобу для роботи на газовому моторному паливі та альтернативних видах рідкого і газового палива огляд такого засобу не проводиться.

Відповідно до п.37 Постанови №1388, переобладнання транспортних засобів для роботи на газових паливах здійснюється виключно суб’єктами господарювання, які провадять господарську діяльність з переобладнання п’яти і більше транспортних засобів протягом року та мають свідоцтво про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху на відповідний вид переобладнання.

Зверніть увагу! Власникам переобладнаних транспортних засобів видаються нові свідоцтва про реєстрацію із зазначенням нових ідентифікаційних номерів складових частин або особливостей конструкції, що виникли в результаті змін в ній.

Важливо! Після встановлення підприємство, де встановлювали ГБО має видати документ - акт прийому / передачі авто, переобладнаного для роботи на газу.

Реєстрація ГБО

Реєстрація ГБО є обов’язковою, так як встановлення ГБО призводить до зміни технічних характеристик автомобіля, а це вважається переобладнанням транспортних засобів (п.1 Постанови № 607).

Відповідно до п.13 Постанови №607 після переобладнання транспортного засобу власник або його представник обирає організацію з оцінки відповідності та подає заяву про проведення оцінювання відповідності транспортного засобу, що переобладнаний, вимогам правил, нормативів і стандартів України, а також умовам (вимогам), викладеним у документі про погодження (далі - заява про проведення оцінювання). За результатами такого оцінювання видається:

• сертифікат відповідності - для переобладнаних автобусів та транспортних засобів, які переобладнані (за винятком транспортних засобів, переобладнаних для роботи на газовому моторному паливі та альтернативних видах рідкого і газового палива) суб'єктом господарювання, що має нормативно-технічну документацію на відповідний вид переобладнання, узгоджену з МВС та Мінінфраструктури, і свідоцтво про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;
• акт технічної експертизи або сертифікат відповідності - для транспортних засобів, що переобладнані в індивідуальному порядку, а також для роботи на газовому моторному паливі та альтернативних видах рідкого і газового палива.

До організацій з оцінки відповідності належать (п.14 Постанови №607):

• випробувальна лабораторія (центр), що має атестат акредитації відповідної галузі;
• орган з оцінки відповідності, визнаний та призначений в установленому порядку для проведення процедури сертифікації транспортних засобів;
• підприємство, що має сертифікат відповідності державної системи сертифікації УкрСЕПРО з установлення відповідності конструкції транспортного засобу, що переобладнаний, умовам (вимогам), викладеним у документі про погодження.

Також для реєстрації ГБО необхідні інші документи:

• паспорт;
• ідентифікаційний код;
• сертифікат відповідності або відомості про такий сертифікаті, які зберігаються в Державному реєстрі сертифікатів відповідності транспортних засобів, або відомості про такий документ про узгодження, інформація про які знаходиться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів (п. 37 постанови № 1388).

Зверніть увагу! Відповідно до п.4 ст.32 Закону України «Про дорожній рух» переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.

Важливо! Не дозволяється без погодження з виробниками транспортних засобів та їх складових частин або іншої спеціально уповноваженої на це Кабінетом Міністрів України організації переобладнання, що призводить до зміни повної маси та її розподілу по осях, розміщення центру ваги, типу двигуна, його ваги і потужності, колісної бази чи колісної формули, системи гальмового і рульового керування та трансмісії (п.2 ст.32 Закону).

Відповідно до п.18 Постанови № 607, перереєстрація транспортного засобу, що переобладнаний, проводиться територіальним органом з надання сервісних послуг МВС відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388.

Відповідальність

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил переобладнання автомобіля, а саме:

1. Керування водієм транспортним засобом, який переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За повторне правопорушення протягом року, - тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців або адміністративний арешт на строк від п'яти до десяти діб.
2. Керування водієм транспортним засобом, який не зареєстрований або не перереєстрований в Україні в установленому порядку, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За повторне правопорушення протягом року, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

---

 

Прийняття спадщини дитиною

 

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не було подано заяву про відмову від прийняття спадщини (ч. 4 ст. 1268 ЦКУ).

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Що ж стосується осіб, які досягли 14 років то вони мають право подати заяву про прийняття спадщини самостійно та без згоди своїх батьків або піклувальника (ч.3-4 ст. 1269 ЦКУ).

Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, про видачу свідоцтва виконавцю заповіту нотаріус повідомляє відповідні органи опіки та піклування.

 

Право малолітніх дітей на обов'язкову частку в спадщині

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця мають право, незалежно від змісту заповіту на обов’язкову частку (половина частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом).

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, тобто діти.

 

Перелік документів, які необхідно мати при собі для отримання свідоцтва про право на спадщину

Звертаючись до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину необхідно підготувати наступний перелік документів:

• свідоцтво про смерть спадкодавця;
• документи, подані на підтвердження факту місця відкриття спадщини (довідка житлово-експлуатаційної організації, довідка правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; запис у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідка адресного бюро, довідка райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою);
• свідоцтво про народження дитини та її паспорт (за наявності), довідка про присвоєння індивідуального номеру платника податків дитини;
• документи, за якими встановлюється черга спадкування дитини за законом із (свідоцтва, рішення суду, тощо), або заповіт на ім’я дитини;
• правовстановлюючі документи на спадкове майно;
• звіт (акт) про оцінку майна, здійснену уповноваженим суб’єктом оцінювання крім спадкоємців першої та другої черги спадкування;
• заява про видачу свідоцтва про право на спадщину, подана та підписана батьками (батьком, матір’ю, якщо помер інший з батьків), що діють від імені та в інтересах малолітньої дитини, або заява про видачу свідоцтва про право на спадщину, подана та підписана неповнолітньою дитиною яка досягла 14 років.

У разі, якщо дитина є спадкоємцем після померлих батька та матері, дитина може отримати свідоцтво про право на спадщину у наступних випадках:

1. після набуття повного обсягу цивільної дієздатності (18 років – повнолітня особа та у випадках, передбачених законом)
2. після призначення опікуна (піклувальника) відповідно опікуном (дитиною за згодою піклувальника).

Див. додатково:

• Див. додатково Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
• Див. додатково Відмова від прийняття спадщини

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий центр або бюро правової допомоги можна на мапі або у переліку центрів.

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

Підстави звільнення від нарахованої заборгованості по сплаті аліментів

З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. (ст.197 СК України)

Відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Судовий порядок врегулювання!

У разі наявності однієї із істотних підстав, особа з якої стягуються аліменти на дитину/дітей, має право звернутися до суду у рамках позовного провадження з позовною заявою про звільнення від нарахованої заборгованості по сплаті аліментів.

Куди звертатися!?

Для подачі заяви потрібно звертатися в міський чи районний суд, за місцем проживання або перебування відповідача.

Вартість!?

За подання позовної заяви немайнового характеру, в порядку позовного провадження фізична особа повинна сплатити 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір"), а саме в 2021 році сплата судового зюору за подачу позовної заяви щодо "Звільнення від нарахування заборгованості по сплаті аліментів" становить 908 гривень, крім, випадків, коли особа звільнена від сплати судового збору.

Письмові докази!

Крім самої заяви необхідно надати письмові докази, які б підтверджували викладені позовні вимоги.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Такими доказами можуть бути, наступні документи:

• копія свідоцтва про народження дитини/дітей;
• копія свідоцтва про укладення шлюбу/копія свідоцтва про розірвання шлюбу/ копія рішення про розірвання шлюбу;
• розрахунок заборгованості по аліментах у виконавчому провадженні;
• копія паспорту сторін;
• копія картки фізичної особи-платника податків сторін;
• довідка з місця проживання про склад сім’ї та реєстрацію;
• пояснення свідків;
• довідка про доходи з місця роботи/навчання;
• інформація про наявність чи відсутність житла,
• інформація про стан здоров’я,
• довідка про проходження лікування;
• чеки на витрати на лікування, медикаменти, тощо.

 

---

 

Покарання за незаконне перетинання державного кордону

 

Недоторканість державного кордону є однією з найважливіших ознак суверенітету та територіальної цілісності будь – якої держави – базових складових забезпечення національної безпеки. Виконання однієї з основних функцій держави України, відповідно до статті 17 Конституції України – охорона своєї території, реалізується не тільки через на пунктах пропуску системи контролю при безпосередньому перетинанні державного кордону України, а і шляхом створення ефективної системи запобіжних заходів у тому числі, й через встановлення юридичної відповідальності за такі порушення.

Особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.

Адміністративна відповідальність

Перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до 15 діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, - штраф від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від 10 до 15 діб, з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення.

Виняток! Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Кримінальна відповідальність

Перетинання державного кордону України з метою заподіяння шкоди інтересам держави або особою, якій заборонено в’їзд на територію України, або представниками підрозділів збройних сил чи інших силових відомств держави-агресора у будь-який спосіб поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів, або за документами, що містять недостовірні відомості, карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Зверніть увагу! Ті самі дії, вчинені повторно або групою осіб, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з насильством або із застосуванням зброї, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років (ст. 3322 Кримінального Кодексу України).

---

 

Нотаріальне засвідчення вірності перекладу

Нотаріальне засвідчення вірності перекладу необхідне тоді, коли перекладеному документові потрібно надати офіційності для подання у державні органи або для подальшої легалізації.

На практиці розрізняють такі варіанти нотаріального засвідчення вірності перекладу:

• засвідчення вірності перекладу тексту документа з однієї мови на іншу нотаріусом;
• засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі тексту документа;
• Засвідчення вірності перекладу, що вчинюється при вчиненні іншої нотаріальної дії.

Куди звертатися?

Відповідно до ст.79 Закону України "Про нотаріат" засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу здійснюється нотаріусом (як державним, так і приватним), якщо він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. У сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії:засвідчують справжність підпису на документах п.5 ст.37 Закону України "Про нотаріат"

Також засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу консульські установи України п.7ст.38 Закону України "Про нотаріат"

Хто може звертатись за засвідченням вірності перекладу?

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа:

• за усним зверненням заінтересованої особи,
• за клопотанням заінтересованої особи при вчиненні іншої нотаріальної дії (пп.1.1 п.1 Глава 8 Порядку вчиненння нотаріальних дій нотаріусами України).

Порядок засвідчення вірності перекладу

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови, з яких або на які перекладається документ.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими Порядком вчиненння нотаріальних дій нотаріусами України.

Перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.

Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення правочину, засвідчення вірності копії тощо) одночасно вчинюється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з текстом документа на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався з лівого боку, а переклад - з правого.

Тексти перекладів повинні бути написані зрозуміло і чітко (п. 6.9 Правил ведення нотаріального діловодства).

Тексти перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Текст нотаріально оформлюваного документа та посвідчувальний напис можуть бути викладені як на лицьовому, так і на зворотному боці спеціального бланка нотаріального документа.

При посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред’явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи. Якщо посвідчувальний напис викладається на звороті оформлюваного документа, то на лицьовому боці останньої сторінки документа зазначається частина посвідчувального напису, починаючи з найменування міста (селища, району), де знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце приватного нотаріуса, а на його зворотний бік переноситься інша частина найменування.

Наприклад: "місто До" і далі на звороті документа - "нецьк" (п. 6.9 Правил ведення нотаріального діловодства).

Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами.

Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем.

Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього.

Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою(глава 8 Порядку вчиненння нотаріальних дій нотаріусами України).

Вартість!

За засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу (за одну сторінку) стягується державне мито у розмірі 0,3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 5 гривень 10 копійок (пп "н", п.3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито")

За засвідчення справжності кожного підпису на документах, у тому числі справжності підпису перекладача (за кожний документ) стягується державне мито у розмірі 0,02 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 0,34 копійок (пп "р", п.3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

Також обов'язково оплачуються послуги нотаріуса, як приватного, так і державного.

При одночасному вчиненні будь-яких нотаріальних дій з одночасним засвідченням справжності підпису перекладача та/або засвідчення вірності письмового перекладу документа нотаріусом вважається, що вчиняються дві нотаріальні дії, і кожній з них присвоюється окремий реєстровий номер (абз.3, п. 7.20 Правил ведення нотаріального діловодства).

---

 

Права донорів в Україні

Донорство крові та компонентів крові - добровільний акт людини, що полягає у донації крові та/або компонентів крові для подальшого використання їх для трансфузії, виготовлення лікарських засобів, медичних виробів або використання у наукових дослідженнях.

Права донора крові та компонентів крові

Відповідно до ст. 18 Закон України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові", особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, має право на:

1) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, пов’язану із здійсненням донорської функції;

2) участь у діяльності громадських організацій з метою популяризації добровільного безоплатного донорства;3) правовий захист від будь-яких форм дискримінації за станом здоров’я;

4) відшкодування шкоди, заподіяної її здоров’ю у зв’язку з виконанням донорської функції.

Державні гарантії прав донора крові та компонентів крові

Держава гарантує захист прав донора крові та/або компонентів крові та захист його здоров’я, а також компенсує йому витрати, пов’язані з донорством, і заохочує добровільне безоплатне донорство.

Посадові особи закладів охорони здоров’я зобов’язані інформувати донора про його права і обов’язки та порядок здійснення донорської функції.

Донору в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відшкодовується шкода, заподіяна його здоров’ю у зв’язку з виконанням донорської функції, з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та на інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію.

Інвалідність донора, що настала у зв’язку з виконанням ним донорської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання в порядку, встановленому законом.

У разі смерті донора, що настала внаслідок виконання донорської функції, членам сім’ї померлого, які перебували на його утриманні, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Призначення такої пенсії здійснюється в порядку та на умовах, встановлених законом для призначення пенсії сім’ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, за її рахунок може здійснюватися аутологічна донація для подальшої аутологічної трансфузії.

Форми компенсації витрат, пов’язаних із здійсненням донорства крові та компонентів крові, та заходи заохочення добровільного безоплатного донорства

У день донації особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Здобувачі вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти у зазначені дні звільняються від занять, а військовослужбовці строкової служби та курсанти закладів військової освіти - від несення нарядів, вахт та інших форм служби.

Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. За бажанням такої особи цей день приєднується до щорічної відпустки.

У разі якщо за погодженням із керівництвом підприємства, установи, організації, командуванням військової частини в день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор був залучений до роботи або несення служби, йому за бажанням надається інший день відпочинку із збереженням середнього заробітку. У разі донації крові та/або компонентів крові у період щорічної відпустки така відпустка продовжується на один день.

Зверніть увагу! Підставою для звільнення від роботи, навчання або служби відповідно до цієї статті є довідка, видана донору за місцем медичного обстеження чи донації крові та/або компонентів крові за формою та в порядку, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

У день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор забезпечується безоплатним харчуванням за рахунок коштів суб’єкта, який здійснює заготівлю, переробку, тестування, зберігання, розподіл або реалізацію донорської крові та компонентів крові, за місцем забору крові та/або компонентів крові. Норми такого харчування та вартість однієї порції харчування затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Донорам, які протягом року безоплатно здійснили донацію крові в сумарній кількості, що дорівнює двом разовим максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює чотирьом разовим максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або тромбоцитів у двох разових донаціях методом аферезу, допомога з тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням виплачується у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати донора незалежно від стажу роботи. Така пільга надається протягом року після здійснення донації крові та/або компонентів крові у зазначених кількостях.

Здобувачам вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти, які протягом року безоплатно здійснили донацію крові у сумарній кількості, що дорівнює двом разовим максимально допустимим дозам, або плазми крові в сумарній кількості, що дорівнює чотирьом разовим максимально допустимим дозам, заготовленим методом аферезу, або тромбоцитів у двох разових донаціях методом аферезу, надається право на одержання грошової допомоги у розмірі 25 відсотків встановленої у закладі освіти стипендії, а військовослужбовцям строкової служби та курсантам військових закладів освіти - право на одержання грошової надбавки у розмірі 25 відсотків призначеного їм грошового забезпечення протягом шести місяців після здійснення донації крові та/або компонентів крові у зазначених кількостях. Виплата такої грошової допомоги здійснюється за місцем навчання або проходження служби донора за рахунок коштів відповідних місцевих програм з розвитку донорства крові та компонентів крові.

---

 

Спадкування права на вклад у банку

Відповідно до ст.1228 Цивільного кодексу України вкладник має право розпорядитися своїм правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Спадкування права на вклад у банку може виникати: 1) шляхом складення заповіту; 2) шляхом складення спеціального розпорядження банку; 3) на підставі загальних норм спадкування за законом.

Зважаючи на те, що право на банківський вклад входить до складу спадщини, на нього поширюються загальні правила щодо порядку прийняття спадщини, відмови спадкоємця від спадщини тощо.

Види банківських вкладів

1. зі спеціальними вказівками вкладників (можливість вкладника розпорядитись правом на вклад у банку на випадок своєї смерті, зробивши відповідне розпорядження вкладом банку). Щодо складання заповіту, то у ньому вкладник може зазначити також вказівки щодо розпорядження вкладом.

2. вклади, в яких не зроблене розпорядження банківській (фінансовій) установі.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Випадки визначення спадкоємця, до якого переходитиме право на вклад:

• за умови, що заповіт складено після вчинення заповідального розпорядження банку (фінансовій установі), то заповіт повністю або частково скасовує заповідальне розпорядження, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця;

• за тієї ситуації, коли заповідальне розпорядження банку вчинено після складення заповіту, в якому було визначено спадкоємця вкладу, то воно змінює таку особу;

• у разі відсутності заповіту вклад спадкується за заповідальним розпорядженням;

• за умови відсутності заповіту та заповідального розпорядження вклад спадкується на загальних підставах спадкоємцями за законом.

Вимоги до заповідального розпорядження на вклад:

• заповідальне розпорядження може міститися як в окремому документі, так і в тексті самого договору;

• якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання;

• за умови, що заповідальне розпорядження втілюється в окремому документі, він засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунку.

Термін, за яким треба звернутися для оформлення своїх спадкових прав

Для оформлення своїх спадкових прав спадкоємцям вкладника необхідно звернутися протягом шести місяців з дня смерті вкладника до державного нотаріуса за місцем відкриття спадщини для отримання свідоцтва про право на спадщину. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, який прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців із дня відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Особливості, щодо спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі):

• об’єктом правонаступництва виступатиме в правовідносинах не сам вклад, а право вимагати від банку його видачі;

• нотаріус за певних обставин може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу до закінчення строку на прийняття спадщини. Правова природа розпорядження правом на вклад залежить від форми його закріплення. У тому випадку, коли таке розпорядження міститься в окремій заяві, воно є одностороннім правочином. Якщо ж розпорядження вкладника міститься в договорі банківського вкладу, розпорядження є умовою цього договору, що наближає договір банківського вкладу до договору на користь третьої особи;

• якщо особа, при житті, яка відкривала вклад у банку (фінансовій установі), не зробила розпорядження банку щодо своїх коштів на випадок смерті, то підставою звернення в банк є нотаріально оформлений документ про право на спадщину, де вказується спадкоємець, частка в загальній сумі спадщини та реквізити рахунку.

---

Сплата кредитної заборгованості подружжям після розірвання шлюбу між ними

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також ч.4 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Отже, грошові кошти, отримані одним з подружжя за кредитним договором, укладеним в інтересах сім’ї, слід вважати спільними коштами подружжя.

У постанові від 27 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

Кредитний договір - це цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і обов'язки та економічну відповідальність банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 Цивільного Кодексу України).

Для укладення кредитного договору (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.

Сплата кредитної заборгованості тільки одним з подружжя після розірвання шлюбу

Борг сплачується тільки одним з подружжя після розірвання шлюбу у таких випадках:

· кредитні зобов'язання, які з'явилися до укладення шлюбу;

· особисті борги, які були придбані на особисті потреби або потай від іншого з подружжя;

· борги набуті у спадок.

Поділ боргу за кредитним договором одного з подружжя між колишнім подружжям

Борг за кредитним договором одного з подружжя ділиться між колишнім подружжям за таких умов:

· кредитний договір укладений під час шлюбу;

· кредитний договір укладений в інтересах сім’ї;

· одержаний кредит використаний в інтересах сім’ї, а не у власних, не пов’язаних із сім’єю, інтересах одного з подружжя.

Судова практика

Постанова ВСУ від 14.09.2016 р. у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16) (До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя).

Постанова ВСУ від 02.04.2020 року у справі №638/17330/16-ц (провадження №61-43636св18) (Права на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов`язання – повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку. У цій справі придбаний за кредитні кошти будинок у судовому порядку був поділений між подружжям із визначенням рівних часток у праві спільної сумісної власності. Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання боргу колишнього подружжя спільним зобов’язанням, стягнення в порядку зворотної вимоги (регресу) частини грошових коштів з іншого з подружжя. Судом було встановлено, що, оскільки після поділу майна подружжя і визначення частки у спільній сумісній власності, позивачка виконала зобов`язання обох співвласників набутого за позичені кошти майна, повністю повернула кредитору борг, виконавши у такий спосіб і зобов`язання відповідача, тому вона має право на отримання відшкодування частини сплачених нею грошових коштів.)

---

Умови, які визначають викривача корупції та державний захист викривачів

Законом України «Про запобігання корупції» визначається декілька важливих умов, які визначають викривача корупції. Отже, викривач – це фізична особа, яка:

- Володіє інформацією про можливі факти корупційних правопорушень – фактичними даними, а саме про обставини правопорушення, місце і час його вчинення та особу, яка вчинила правопорушення;

- Переконана у достовірності цієї інформації;

- Отримала цю інформацію під час трудової, професійної, господарської, громадської, наукової діяльності, проходження служби чи навчання.

Важливо! Якщо хоча б одна з цих умов не виконана, особа не може вважатися викривачем, і НАЗК не може розглядати повідомлення від неї.

Повідомити інформацію про корупційні порушення можна спеціальними каналами:

- внутрішніми – керівнику або уповноваженому підрозділу чи особі органу або юридичної особи, де викривач працює;

- регулярними – спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції, органам досудового розслідування, органам, відповідальним за здійснення контролю за дотриманням законів у відповідних сферах, іншим державним органам, установам, організаціям;

- зовнішніми – через засоби масової інформації, журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки тощо.

Важливо! Проте якщо особа повідомляє інформацію, яка явно містить ознаки корупції, у листі чи під час особистого прийому, то таку інформацію також розглядають як повідомлення викривача, якщо усі вказані вище умови дотримані.

Зверніть увагу! У разі якщо під час попереднього розгляду повідомлення встановлено, що воно не відповідає вимогам цього  Закону,  його подальший розгляд здійснюється у порядку, визначеному для розгляду звернень громадян, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення.

Державний захист викривачів

Національне агентство в разі звернення викривача:

1) здійснює представництво в суді інтересів викривача у випадках, якщо викривач неспроможний самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси викривача, не здійснюють або неналежним чином здійснюють його захист;

2) має право бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди викривача, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

3) має право звертатися до суду з позовом (заявою) про захист прав і свобод викривачів, брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями);

4) має право вступати у справи, провадження в яких відкрито за позовами (заявами, клопотаннями (поданнями) викривачів, на будь-якій стадії їх судового розгляду;

5) має право ініціювати незалежно від участі Національного агентства у судовому провадженні перегляд судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції».

---

 

Порядок стягнення аліментів із боржника, який відбуває покарання у місцях позбавлення волі

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Батько та мати мають рівні права та обов’язки по відношенню до своїх дітей.

Утримання аліментів з осіб, які працюють, провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і роботою за сумісництвом (пункт 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146).

Важливо! Особи, засуджені до позбавлення волі за вироком суду не звільняються від обов’язку сплачувати аліменти.

Види та розміри доходів засуджених до позбавлення волі

Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров’я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції ( ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі Інструкцією про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5 (далі - Інструкція № 396/5)

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

В установах та слідчих ізоляторах на особові рахунки засуджених, які залишені на роботах з господарського обслуговування, та засуджених, які працюють на виробництві, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 25 % нарахованого їм місячного заробітку, а на особовий рахунок засуджених чоловіків і жінок, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", осіб з інвалідністю І та ІІ груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - не менш як 50 % нарахованого їм місячного заробітку (п. 3.6 Інструкції № 396/5).

Засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 75 % нарахованого їм місячного заробітку (п. 3.7 Інструкції № 396/5).

Порядок виконання рішень про стягнення аліментів

Загальний порядок примусового виконання рішень про стягнення аліментів регламентований Законом України "Про виконавче провадження". Якщо боржник працює, або отримує відповідні доходи, виконання рішень про стягнення аліментів забезпечується шляхом звернення стягнення на такі доходи.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження з виконання рішення про стягнення аліментів на підставі відповідного виконавчого документа. Згідно з ч. 4 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 7.13. розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, державний виконавець, у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів, у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилася після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості.

Після отримання достовірної інформації про джерела доходів боржника та їх розмір державний виконавець здійснює перерахунок заборгованості та повідомляє про нього стягувача і боржника.

При виконанні рішень про стягнення коштів із засуджених постанова про стягнення з метою здійснення відрахувань у засуджених надсилається виконавцем до відповідних органів і установ виконання покарань лише після перевірки коштів на рахунках боржника та іншого майна для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум (п. 11,розділу Х Інструкції з організації примусового виконання рішень).

Після закінчення строку, передбаченого законом для стягнення аліментів, у разі відсутності заборгованості зі сплати аліментів адміністрація колонії, яка проводила відрахування, повертає постанову державного виконавця про стягнення аліментів органу державної виконавчої служби з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу утриманих сум аліментів.

Черговість стягнення із заробітної плати засуджених

Засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування (ст. 121 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання проводиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами проводяться у порядку, встановленому законодавством.

Відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості:

• податок з доходів фізичних осіб;

• аліменти;

• вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу);

• вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування);

• за виконавчими листами на користь громадян;

• за виконавчими листами на користь юридичних осіб;

• відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

---

 

Порядок оформлення посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон

Особою без громадянства є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Для виїзду за межі України особі без громадянства необхідно отримати посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон (документ, що посвідчує особу без громадянства під час перетинання нею державного кордону України і перебування за кордоном) відповідно до пункт 1 Порядку.

Хто має право отримати посвідчення та куди звернутися

Посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон (далі - посвідчення) оформляється особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, за їх особистим зверненням (якщо особа досягла 16 років), або за зверненням батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника (якщо особа не досягла 16 років) про одержання посвідчення до територіального органу або підрозділу Державної міграційної служби України (далі - орган ДМС)за місцем проживанням особи (пункт 9 Порядку).

Перелік необхідних документів

Для оформлення посвідчення необхідно надати такі документи:

• заяву-анкету (заповнюється працівником органу ДМС під час звернення);

• посвідку на постійне проживання чи посвідку на тимчасове проживання, видану особі без громадянства;

• документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати;

• документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, - у разі подання документів законним представником;

• у разі оформлення посвідчення особі без громадянства, яка не досягла 12-річного віку, або особі, яка не може пересуватися самостійно у зв’язку з тривалим розладом здоров’я та яка потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров’я, оформленим в установленому порядку, - одну кольорову фотокартку розміром 10 x 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування. Фотокартка повинна відповідати вимогам Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303 та МВС;

• у разі, коли до посвідчення вносяться дані про неповнолітніх дітей, додатково подаються:

1. свідоцтво про народження дитини;

2. посвідка на постійне проживання чи посвідка на тимчасове проживання дитини;

3. на дитину віком від 5 до 16 років - дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра, одна з яких вклеюється в посвідчення і скріплюється печаткою, а друга вноситься до заяви-анкети батька (матері) (пункт 23 Порядку).

Строк прийняття рішення

Посвідчення видається особі без громадянства органом ДМС протягом 15 робочих днів з дня прийняття зазначених документів у формі книжечки з безконтактним електронним носієм.

Термін дії посвідчення — 3 роки.

Вартість послуги та пільги

Для оформлення документів необхідно сплатити:

1. державне мито у розмірі 85 грн. (підпункт "г" пункту 6 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито");

2. вартість адміністративної послуги у розмірі 226 грн. (Перелік адміністративних послуг у сфері міграції та їх вартості, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2016 року № 770 "Деякі питання надання адміністративних послуг у сфері міграції").

Від сплати мита звільняються: особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; особи з інвалідністю І та ІІ групи (пункт 18 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито").

Підстави для відмови у видачі посвідчення:

• Стосовно видачі посвідчення звернулася особа без громадянства, яка не досягла 16 року, або її представник, який не має документального підтвердження повноважень на отримання посвідчення;

• особа без громадянства вже отримала посвідчення, яке є дійсним на день звернення;

• особа без громадянства не надала всіх документів та інформації, необхідних для оформлення і видачі посвідчення;

• дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, не підтверджують інформацію, надану особою без громадянства;

• особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа щодо неї розглядається судом - до закінчення кримінального провадження;

• особу засуджено за вчинення кримінального правопорушення - до відбування покарання або звільнення від покарання;

• виїзд особи суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду;

• виїзд з України особи може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання нею майнових зобов’язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (пункт 30 Порядку).

Обмін посвідчення

Обмін посвідчення здійснюється у випадку:

• зміни інформації, внесеної до посвідчення (крім додаткової змінної інформації);

• виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідчення;

• закінчення строку дії посвідчення;

• непридатності посвідчення для подальшого використання.

Обмін посвідчення здійснюється у порядку аналогічному оформленню посвідчення вперше.

Оформлення посвідчення замість втраченого або викраденого

Для оформлення посвідчення замість втраченого або викраденого особа без громадянства подає наступні документи:

1. заяву про оформлення посвідчення у зв’язку з його втратою або викраденням;

2. заяву-анкету (заповнюється працівником органу ДМС під час звернення);

3. квитанцію про сплату державного мита або оригінал і копію документа про звільнення від сплати;

4. витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення посвідчення);

5. довідку компетентного органу держави, в якій втрачено або викрадено посвідчення (у разі втрати чи викрадення за кордоном), або посвідчення особи на повернення в Україну, видане у порядку, передбаченому частиною другої статті 27 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

Порядок оскарження

Рішення про відмову в оформленні та видачі посвідчення може бути оскаржено особою без громадянства в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України або до суду.

---

 

Покрокова інструкція щодо усиновлення одним з подружжя дитини іншого з подружжя

Куди потрібно звернутися?

До служби у справах дітей за місцем проживання дитини.

Перелік необхідних документів

Для усиновлення дитини те з подружжя, хто бажає її усиновити, звертається з відповідною заявою до служби у справах дітей за місцем проживання дитини. До заяви додаються:

• копія паспорта або іншого документа, що засвідчує особу (у двох примірниках);

• копія свідоцтва про шлюб;

• висновок про стан здоров'я заявника;

• довідка про наявність чи відсутність судимості;

• копія свідоцтва про народження дитини;

• письмова згода батьків дитини на усиновлення, засвідчена нотаріусом, або згода того з подружжя, дитину якого усиновлює інший з подружжя, та документ, який засвідчує відсутність другого з батьків дитини (копія свідоцтва про смерть або довідка про смерть, видана органом реєстрації актів цивільного стану, копія рішення суду про позбавлення батьківських прав, про визнання недієздатним або безвісно відсутнім, довідка з органу реєстрації актів цивільного стану щодо запису відомостей про батька дитини тощо);

• засвідчена нотаріально письмова згода заявника, який є іноземцем, на отримання інформації про нього в Генеральному секретаріаті Інтерполу та правоохоронних органах держави, громадянином якої є іноземець, та держави, на території якої він проживає (у двох примірниках).

• висновок компетентного органу країни проживання, який підтверджує можливість заявника бути усиновлювачем (подається у разі, коли усиновлювач проживає за межами України). У висновку зазначаються адреса, житлово-побутові умови, біографічні дані заявника, стосунки в сім'ї, ставлення до усиновлення. Якщо висновок видано недержавним органом, до нього додається копія ліцензії на провадження таким органом діяльності, пов'язаної з усиновленням.

Строк розгляду

Служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після надходження заяви та документів складає акт обстеження житлово-побутових умов дитини, з'ясовує чи згодна дитина на усиновлення відповідно до пункту 72 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, розглядає питання про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини і готує проект відповідного висновку.

Згода дитини на усиновлення

Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на усиновлення надається письмово або усно залежно від віку та стану здоров'я дитини.

Для з'ясування, чи згодна дитина на усиновлення, представник служби у справах дітей у присутності представника дитячого або іншого закладу, в якому проживає (перебуває) дитина, чи прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів, піклувальників проводить бесіду з дитиною. Якщо дитина усвідомлює факт усиновлення, представник служби у справах дітей роз'яснює дитині його правові наслідки.

Письмова згода дитини на усиновлення засвідчується представником служби у справах дітей із зазначенням особи, у присутності якої вона була надана, що підтверджується підписом такої особи.

Якщо дитина у зв'язку з її віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення, усиновлення проводиться без її згоди.

Про надання дитиною усної згоди на усиновлення або здійснення усиновлення без згоди дитини зазначається у висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. При цьому зазначаються прізвище, ім'я, по батькові представника служби у справах дітей, який проводив бесіду з дитиною, та представника дитячого закладу чи прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів, піклувальників, у присутності яких дитина надала згоду на усиновлення, або наводяться причини, з яких усиновлення здійснюється без згоди дитини.

---

 

Порядок звільнення випускників медичних ВНЗ від проходження обов'язкового відпрацювання (12.08.21)

Відповідно до стаття 64 Закону України "Про вищу освіту" випускники закладів вищої освіти вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом.

До таких виключних випадків належать випускники вищих медичних навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовлення. У такому випадку керівники вищих закладів освіти після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою Типової угоди про підготовку фахівців із вищою освітою відповідно до додатку 1 до Порядку.

Випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов'язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.

Розірвати угоду про підготовку фахівців із вищою освітою випускник має право з таких причин:

• встановлення інвалідності I або II групи, внаслідок чого випускник не може стати до роботи за місцем призначення;
• встановлення інвалідності I або II групи у дружини (чоловіка) випускника, у одного з батьків (або осіб, які замінюють батьків) випускника;
• якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю
• у разі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника;
• у разі вступу випускників вищих закладів освіти I - II рівнів акредитації до вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації (пункт 9 розділу ІІ Порядку).

У разі виникнення у випускника одного з вищеперелічених випадків, він повинен надати документи, які підтверджують наявність обставин, що дозоляють розірвання угоди про підготовку фахівця, до комісії з працевлаштування.

За рішенням такої комісії випускнику видається довідка про надання можливості самостійного працевлаштування (за формою згідно з додатком 4 до Порядку).

Див. також

• Проходження інтернатури випускниками медичних і фармацевтичних закладів освіти
• Працевлаштування випускників закладів вищої освіти

 

Захист прав в Інтернеті (16.08.21)

Право на доступ до Інтернету та заборона дискримінації

Доступ до Інтернету – це важливий засіб для реалізації вами своїх прав та свобод, а також для участі у демократичних процесах. Саме тому позбавити вас доступу до Інтернету проти вашої волі можуть лише за рішенням суду. В окремих випадках надання послуг може припинятися за умовами договору, але це має відбуватися лише після того, як були вичерпані всі інші засоби.

Ваш доступ має надаватися за розумну ціну і бути недискримінаційним.

При взаємодії з органами державної влади, провайдерами мережі Інтернет та провайдерами Інтернет-контенту чи послуг, а також з іншими користувачами або групами користувачів, ви не можете бути об’єктом дискримінації за будь-якими ознаками, такими як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія або віра, політичні чи інші переконання, національність або соціальне походження, належність до національної меншини, майновий стан, походження чи будь-який інший статус, зокрема, за етнічною приналежністю, віком або сексуальною орієнтацією.

Право на свободу вираження поглядів та інформації

Особа має право шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї на ваш вибір без будь-якого втручання і незалежно від державних кордонів.
Це означає, що:

• право вільно висловлюватися в інтернеті та мати доступ до інформації, поглядів, висловлювань інших осіб. До них належать як політичні заяви, релігійні переконання, погляди і висловлювання, що сприймаються прихильно або вважаються необразливими, так і такі, що можуть завдавати образу, шокувати або виводити інших осіб зі стану рівноваги.
• обмеження можуть накладатися на такі висловлювання, в яких містяться заклики до дискримінації, ненависті або насильства. Такі обмеження мають бути правомірними, цілеспрямованими і запроваджуватися під контролем суду.
• право вільно створювати, повторно використовувати і поширювати Інтернет-контент із повагою до права на захист інтелектуальної власності, в тому числі авторського права.
• вибирати псевдонім, використання псевдоніма замість справжнього імені. Органи державної влади можуть вдатися до заходів, завдяки яким вашу особу буде відкрито.
• органи державної влади зобов’язані поважати і захищати свободу особи на вираження поглядів та свободу інформації. Будь-які обмеження цієї свободи не повинні бути свавільними та мають переслідувати законну мету згідно з вимогами Європейської конвенції про захист прав людини, таку як, зокрема, захист національної безпеки або громадського порядку, охорона здоров’я населення чи моралі, а також відповідати законодавству у сфері прав людини;
• Інтернет-провайдер та провайдер Інтернет-контенту і послуг мають корпоративні зобов’язання поважати права особи та забезпечувати механізми розгляду скарг. Водночас, провайдери Інтернет-послуг, такі як соціальні мережі, можуть обмежувати окремі види контенту і поведінку у зв’язку з їхньою політикою щодо контенту. Користувача повинні повідомляти про можливі обмеження для того, щоб особа могла прийняти свідоме рішення щодо користування послугою.

Право на мирні зібрання, об’єднання та участь

Особа має право на мирні зібрання та об’єднання з іншими особами в Інтернеті.
На практиці це означає, що :

1. право вільно обирати будь-який сайт, додаток чи будь-яку іншу послугу з метою створення груп, приєднання, мобілізації та участі в будь-якій соціальній групі та об’єднанні незалежно від їхнього офіційного визнання з боку органів державної влади. Право передбачає можливість використовувати Інтернет для реалізації свого права на створення профспілок та приєднання до них.
2. право на мирний протест в Інтернеті. Однак дії не повинні призводити до блокування, перебоїв у надання послуг та (або) завдавати шкоду майну інших осіб.
3. право вільно користуватися доступними онлайновими можливостями для участі в місцевих, національних і глобальних публічних політичних дебатах, законодавчих ініціативах, контролі за прийняттям рішення, зокрема, право підписувати петиції та брати участь у розробці політики, пов’язаної з управлінням Інтернетом.

Право на приватне життя і захист даних

Особа має право на приватне та сімейне життя в інтернеті, куди входить захист персональних даних і повага до конфіденційності кореспонденції і спілкування.
Це означає, що:

1. персональні дані повинні оброблятися лише у передбачених законом випадках або за умови надання згоди. Особі повинні повідомляти про те, які саме персональні дані обробляються та (або) передаються третім сторонам, а також про те, коли, ким та з якою метою здійснюється така обробка.
2. на особу не повинні поширюватися заходи загального спостереження чи перехоплення інформації. Втручання у приватне житя щодо персональних даних дозволяється лише за виняткових обставин, передбачених законом, наприклад, у разі здійснення кримінального провадження.
3. право на конфіденційність електронної кореспонденції та спілкування, заборона спостереження та(або) моніторингу.

Право на освіту та право на доступ до знань

Особа маєт право на освіту, зокрема й право на доступ до знань. Це означає, що :

1. право онлайн-доступу до освітнього, культурного, наукового, навчального та іншого контенту державною мовою. Умови такого доступу можуть передбачати винагороду правовласників за їхню роботу.
2. у частині Інтернет- і медіа грамотності право мати доступ до інтерактивної освіти і знань для того, щоб користуватися своїми правами та свободами в Інтернеті.

Ефективні засоби правового захисту

Особа має право на ефективний засіб правового захисту у разі обмеження або порушення ваших прав і основоположних свобод.

Для отримання правового захисту не обов’язково одразу вдаватися до судових засобів. Ефективні засоби правового захисту можна отримати безпосередньо від Інтернет-провайдерів, органів державної влади та(або) національних правозахисних органів. Залежно від порушення ефективним засобом правового захисту може бути розслідування, роз’яснення, відповідь, виправлення, вибачення, поновлення контенту, відновлення доступу та компенсація.

В Україні механізмами захисту прав людини в Інтернеті є:

1. звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
2. звернення до Управління боротьби з кіберзлочинністю Міністерства внутрішніх справ України;
3. звернення до суду;
4. звернення до міжнародних судів чи організацій.

---

Порядок повернення коштів, викрадених з платіжних карток 

Платіжна операція - дія, ініційована користувачем електронного платіжного засобу, з унесення або зняття готівки з рахунку, здійснення розрахунків у безготівковій формі з використанням цього електронного платіжного засобу та/або його реквізитів за банківськими рахунками (підпункт 11 пункту 4 розділу I Положення).

Користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти банк про операції, які ним не виконувалися (пункт 2 розділу VI Положення).

Дії для повернення викрадених коштів

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу (банківської картки) та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором.
До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Втрата електронного платіжного засобу - неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Банк, що випустив банківську картку (емітент) або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату банківської картки та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.

Банк, що випустив банківську картку, після надходження повідомлення та/або заяви про втрату банківської картки та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу (пункт 7 розділу VI Положення).

Залишок коштів на рахунку в разі втрати банківської картки за дорученням власника рахунку перераховується на інші рахунки або видається готівкою з дотриманням термінів, установлених правилами платіжної системи та договором.

Розгляд банком заяви/повідомлення

Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання банківської картки або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень скарг громадян (пункт 10 розділу VI Положення).

Строк повернення коштів на рахунок

На час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев'яноста календарних днів, банк має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу.

У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, банк зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними (пункт 37.2 статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Оскарження рішення банку про відмову у поверненні коштів

У випадку відмови банку у поверненні коштів на рахунок платника, останній має право звернутися до районного, районного у місті, міського та мійськрайонного суду за місцезнаходженням банку в порядку цивільного судочинства.

Вартість: за подання позовної заяви майнового характеру позивач (власник банківської картки) повинен сплатити судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Автоматичний розрахунок судового збору на сайті "Судова влада"

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 9 розділу VI Положення).

---

Захист персональних даних неповнолітніх

Згода на обробку персональних даних

Згідно Закону України "Про захист персональних даних" (далі - Закон) при зарахуванні дитини до школи необхідно отримати обов’язкову задокументовану згоду суб’єктів персональних даних (ст.2 Закону).

Відповідно до Закону збирання відомостей про учнів та їхніх батьків, зберігання та використання цих відомостей є обробкою персональних даних, а учні та їхні батьки – суб’єктами персональних даних.

Конвенція ООН про права дитини 1989 р. – роз’яснює, що під поняттям "дитина" розуміється неповнолітній у віці до 18 років.

Оскільки суб’єктами персональних даних є неповнолітні особи, то згідно норм Сімейного та Цивільного кодексів України, згоду на обробку персональних даних дитини мають надати батьки або особи, які їх замінюють. Також батьки повинні подати згоду на обробку власних персональних даних. Це також означає, що заяву про зарахування дитини до школи можуть подати тільки батьки або особи, які їх замінюють. Ніякі інші члени родини, близькі та далекі родичі цього зробити не мають права.

Із настанням повноліття особа надає таку згоду самостійно, й батьки вже не мають права визначати межі обігу персональних даних їхніх дітей.

Метою обробки персональних даних дитини, яка вступає до школи, є забезпечення її права на здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах.

Обсяг персональних даних визначається документами, які є обов’язковими для ведення у школах різних типів і форм власності.

Документами, в які вносяться персональні дані дитини та її батьків є:

• особова справа учня;
• алфавітна книга;
• класний журнал;
• журнал ГПД;
• бланк протоколу державної підсумкової атестації учнів;
• табель навчальних досягнень;
• книги видачі свідоцтв про базову і атестатів про повну загальну середню освіту.

При занесені персональних даних до вказаних документів школа стає володільцем бази таких даних.

Форми документів затверджені наказом Міністерства освіти і науки,молоді та спорту України від 10 травня 2011 року №423 "Про затвердження єдиних зразків обов’язкової ділової документації у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності".

Важливо! Таким чином, отримання від фізичної особи (батьків або осіб, які їх замінюють) письмової згоди на обробку її персональних даних (даних дітей) в процесі збору та внесення відомостей про неї до бази персональних даних навчального закладу не вимагається, оскільки дозвіл на обробку її персональних даних наданий володільцю бази персональних даних (навчальному закладу) Законом. Використання персональних даних, що виходить за межі дозволу, наданого навчальному закладу відповідно до Закону, повинно здійснюватися за згодою суб’єктів персональних даних і має бути засвідчена підписом батьків.

Внесення даних до Інформаційної системи управління освітою

У зв’язку із запровадженням Інформаційної системи управління освітою – ІСУО (постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 752 "Про створення Єдиної державної електронної бази з питань освіти") батьки або особи, які їх замінюють, повинні бути ознайомлені з правами щодо місцезнаходження та використання електронної бази персональних даних їхньої дитини.

Навчальний заклад не має права без попередження батьків або осіб, які їх замінюють, заносити дані про дітей до єдиної електронної бази, надавати будь-яку інформацію про дітей з цієї бази іншим особам або організаціям, крім випадків передбачених законодавством.

Загальноосвітній навчальний заклад має право збирати такі персональні дані:

• прізвище, ім’я, по батькові дитини;
• дата народження;
• стать;
• прізвище, ім’я та по батькові батька і матері (опікунів), їх місцероботи, номер контактного телефону;
• домашня адреса, номер телефону;
• місце виховання дитини до вступу в перший клас;
• зайнятість в гуртках і секціях; місце і графік проведення занять;
• стан здоров’я, медична група.

Відмова особи надати згоду на обробку її персональних даних у Єдиній базі та ІВС "ОСВІТА" унеможливлює обробку таких даних у зазначених базах, зокрема, виготовлення документів про освіту так як, частинами шостою і сьомою ст.6 Закону встановлено заборону на обробку персональних даних про фізичну особу без її згоди.

Крім цього, виходячи з частини другої ст.6 Закону , персональні дані мають бути точними, достовірними, в разі необхідності — оновлюватися, що накладає на батьків і власника бази даних (навчальний заклад) обов'язок забезпечувати оновлення цієї бази достовірною інформацією.

Використання персональних даних неповнолітніх

Згідно з частиною третьою ст.10 Закону використання персональних даних працівниками суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов'язків. Ці працівники зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов'язків. Таке зобов'язання чинне після припинення ними діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.

Для гарантування безпеки обігу (недоторканності) персональних даних у навчальному процесі необхідно максимально зменшити доступ до цієї інформації третіх осіб, які не мають повноважень щодо їх обробки.

Слід звернути увагу на те, що навчальний заклад для перевірки якості знань вихованців здійснює контроль шляхом оцінювання, результати якого є персональними даними особи й також підлягають захисту.

Водночас у переважній більшості закладів такі результати оприлюднюють без відповідного дозволу суб'єкта цих даних (шляхом розміщення результатів на дошці оголошень, усного оприлюднення у групі чи класі), що є грубим порушенням законодавства у сфері захисту обігу персональних даних. Більше того, відсутність відповідних роз'яснень призводить до того, що робота над помилками має ідентифікуючий характер, й особа, помилки якої аналізують, може стати об'єктом знущань і насмішок.

---

 

Система безоплатної правової допомоги: види правових послуг

У ч. 4 ст. 1 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" перераховується 6 видів правових послуг:

1. Надання правової інформації

Правовою інформацією є будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

2. Надання консультацій і роз'яснень з правових питань

Консультація, роз’яснення з правових питань – інформаційні матеріали, які надаються для забезпечення розуміння громадянами певного питання, порада спеціаліста.

3. Складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру

Підготовка документів непроцесуального характеру (звернень, заяв, скарг тощо)

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Детальніше ось тут: Вимоги до оформлення звернень громадян та терміни їх розгляду

Cкладання документів процесуального характеру

Процесуальні документи - це юридичні документи, які зазвичай подаються до суду у кримінальному провадженні, у цивільній справі, в адміністративній справі, у справі про адміністративні правопорушення та у справі в господарському суді.

Види процесуальних документів: позовна заява, заява в окремому провадженні, зустрічний позов, відзив, відповідь на відзив, заперечення, заява у наказному провадженні, клопотання (наприклад, клопотання про виклик свідка, клопотання про перенесення судового засідання тощо), заява, апеляційна скарга, касаційна скарга, заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України, заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами тощо.

4. Здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами

Громадянин чи установа (підприємство, організація) має право захищати свої інтереси самостійно або через представника.

Представництво може здійснюватися:

·        в судах (у цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських справах, справах про адміністративні правопорушення);

·        в інших державних органах;

·        в органах місцевого самоврядування;

·        перед іншими особами.

Детальніше ось тут:

• Представництво: види, підстави виникнення та припинення

• Представництво в цивільному процесі

• Представник юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження

5. Забезпечення захисту особи від обвинувачення

Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права.

Детальніше ось тут: Порядок залучення захисника в кримінальному провадженні

6. Надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації

Безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Вона включає такі види правових послуг:

1) захист;

2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

3) складення документів процесуального характеру.

Медіація - позасудова процедура врегулювання конфлікту (спору) шляхом переговорів його сторін за допомогою одного або кількох нейтральних посередників (медіаторів).

---

Порядок відмови від прийняття спадщини

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її на підставі ст. 1268 Цивільного кодексу України).

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини яка відкривається з дня смерті особи або з дня, з якого вона оголошується померлою.

Для цього спадкоємцю необхідно звернутися із заявою про відмову від прийняття спадщини, яка подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Слід розрізняти неподання заяви про прийняття спадщини протягом встановленого строку й подання заяви про відмову від спадщини. Так, в першому випадку особа не здійснює свого права, внаслідок чого втрачає можливість прийняти спадщину, а в іншому – вчиняє активні дії, тобто реалізує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Для окремих категорій громадян передбачений особливий порядок відмови від прийняття спадщини:

• Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.
• Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.
• Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Стаття 1273 [1]Цивільного кодексу України передбачає та встановлює ряд правил для відмови від прийняття спадщини неповнолітніми, малолітніми, недієздатними (обмежено дієздатними) особами, а саме: - фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитись від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування; - неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитись від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування; - батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній дитині, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Важливо!

1.      Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

2.      Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття'.

Види відмови від прийняття спадщини

Відмова від спадщини за заповітом

Частиною першою статті 1274 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. До спадкування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову частку.

Відмова від спадщини за законом

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга статті 1274 Цивільного кодексу України).

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь (частина третя статті 1274 Цивільного кодексу України).

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 Цивільного кодексу України.

Відмова від спадщини може бути як на користь конкретної особи спадкоємця (адресна відмова), так і без зазначення такої особи (безадресна). В залежності від виду відмови її правові наслідки є відмінними: - у разі безадресної відмови від прийняття спадщини одним із спадкоємців за законом із черги, яка закликана до спадкування, частка у спадщини, яку він мав прийняти, переходить до інших спадкоємців тієї ж черги порівну; - у випадку адресної відмови частка, від якої відмовився спадкоємець, переходить до того чи тих спадкоємців, вказаних ним у заяві. Крім того, у випадку адресної відмови у свідоцтві про право на спадщину відображається частка, від якої відмовився спадкоємець.

Відкликання відмови від прийняття спадщини

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття відповідно до статті 1270 Цивільного кодексу України.

Визнання відмови від спадщини недійсною

Частиною першою статті 1273 Цивільного кодексу України визначено, що відмова від спадщини може бути здійснена тільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтею 1244 Цивільного кодексу України передбачено право спадкодавця на підпризначення спадкоємця на випадок неприйняття спадщини спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Частиною четвертою статті 1274 Цивільного кодексу України передбачено, якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Відмова від спадщини - односторонній правочин, недійсність якого може бути визнана на загальних підставах у порядку цивільного судочинства.

До таких підстав слід віднести:

1. відмову, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (стаття 225 Цивільного кодексу України). Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено.
2. якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (стаття 229 Цивільного кодексу України).
3. якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 Цивільного кодексу України), такий правочин визнається судом недійсним (стаття 230 Цивільного кодексу України).
4. правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 Цивільного кодексу України).
5. правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 Цивільного кодексу України).

Частина п'ята статті 1274 Цивільного кодексу України передбачає, що можливість визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини свідчить про особливий статус такої відмови. Загалом відмова від спадщини без зазначення суб'єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини.

Даною статтею не встановлено, коли отримує право на спадкування особа, на користь якої зроблено відмову. Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини може визнаватися судом недійсною лише після спливу шести місяців, оскільки протягом шести місяців особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини.

За загальним правилом, прийняття спадщини органами опіки та піклування в інтересах недієздатних осіб, а коли дитина особисто відмовляється від прийняття спадщини, продавати належне їй за правом спадкування майно і гроші класти на її особовий рахунок до досягнення повноліття або набуття дієздатності. Такий порядок дозволить гарантувати сприятливе для інтересів дитини вирішення ситуації та надасть можливість в майбутньому повністю дієздатній особі вирішувати долю спадкової частки. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі.

Правові наслідки відмови від прийняття спадщини

• Відмова від прийняття спадщини одного із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
• Відмова від прийняття спадщини одного із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.
• Положення статті 1275 Цивільного кодексу України не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.
• Відмова спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.
• Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

---

Права та обов'язки власників тварин

Зобов'язання власників тварин

Згідно з Правилами тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затвердженими Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власники собак, котів і хижих тварин зобов'язані:

1. щороку реєструвати (перереєстровувати) собак, котів і хижих тварин віком від двох місяців і старше. При первинній реєстрації собак, котів і хижих тварин їх власникам видаються реєстраційні посвідчення і правила їх тримання, а на собак, крім того, і номерні знаки. Номерний знак собаки прикріплюється до її ошийника. Новопридбані собаки, коти і хижі тварини повинні бути зареєстровані в 5-денний строк;
2. щороку доставляти собак, а у випадках, коли ветеринарна служба визнає за необхідне, - також і котів, у ветеринарну установу для огляду, імунізації проти сказу і лікувально-профілактичних обробок;
3. повідомляти протягом 5 днів ветеринарну установу, що обслуговує даний населений пункт, про придбання собаки, кота чи хижої тварини, а також про переїзд з ними в інший населений пункт;
4. тримати сторожових собак на прив'язі і спускати їх з прив'язі лише в закритих дворах, що виключають можливість втечі; про наявність собак застерігати написом;
5. не допускати, щоб собаки і коти забруднювали квартири, сходові площадки та інші місця загального користування в будинках, дворах і на вулицях; прибирати в усіх випадках екскременти тварин.
6. регулювати приплід собак і котів;
7. здавати старих і зайвих собак і котів на пункти відлову;
8. про захворювання собаки, кота чи хижої тварини негайно повідомляти ветеринарну установу;
9. у випадках падежу собак, котів чи хижих тварин негайно повідомляти ветеринарну установу і здавати трупи тварин, реєстраційні посвідчення, а на собак - і номерні знаки за вказівкою установи;
10. негайно повідомляти заклади охорони здоров'я і ветеринарної служби про випадки укусу або травмування собакою, котом чи хижою твариною людини або свійської тварини, а також доставляти у ветеринарну установу собак і котів, які покусали людей чи тварин або заподіяли їм травми, для огляду і карантинування протягом 10 днів, а покусаних тварин - для огляду і лікування.В разі, коли неможливо доставити вказаних тварин, повідомляти про них пункти відлову для ловлі і доставки їх у ветеринарну установу.

Власникам тварин дозволяється

Згідно з Правилами тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затвердженими Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власникам собак, котів і хижих тварин дозволяється:

1. виводити собак з жилих та ізольованих приміщень, а також ізольованих територій в загальні двори або на вулицю (з обов'язковим забезпеченням безпеки людей) тільки на короткому повідку і в наморднику, крім собак дрібних порід, на яких у реєстраційних посвідченнях зроблено відповідну відмітку;
2. перевозити собак і котів усіма видами громадського транспорту з додержанням правил, діючих на даному виді транспорту, при обов'язковому забезпеченні безпеки людей;
3. вигулювати собак на пустирях, задніх дворах і в інших місцях, спеціально відведених для цієї мети житлово-комунальними організаціями або виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів.

Власникам тварин забороняється

Згідно з Правилами тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затвердженими Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980, власникам собак, котів і хижих тварин забороняється:

1. тримати собак, котів і хижих тварин незареєстрованими;
2. продавати собак, котів і хижих тварин у невстановлених місцях;
3. тримати собак і котів у місцях загального користування (коридорах, підвалах, на сходових площадках, горищах тощо);
4. приводити собак і котів у приміщення магазинів, їдалень, на дитячі майданчики, бульвари, пляжі, парки, сквери, сади та інші місця загального користування;
5. купувати, продавати, а також перевозити всіма видами транспорту собак в інші населені пункти без ветеринарного свідоцтва з відміткою про проведену імунізацію проти сказу;
6. жорстоко поводитись з собаками, котами і хижими тваринами, залишати бездоглядними або безцільно знищувати їх;
7. викидати трупи собак, котів і хижих тварин або закопувати їх у землю.

Відповідальність власників тварин

Якщо правила утримання тварин можуть мати свої окремі особливості залежно від населеного пункту, то система заходів юридичної відповідальності їх власників є однаковою на всій території України. Власники тварин у випадку порушення ними чинного законодавства можуть нести адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки.

---

Відповідальність за порушення законодавства у сфері туризму (28.09.21)

Статтею 30 Закону України «Про туризм» визначається відповідальність за порушення законодавства в галузі туризму. Порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Порушеннями законодавства в галузі туризму є:

1. провадження туроператорської діяльності без отримання відповідної ліцензії або недодержання ліцензійних умов;
2. залучення до надання туристичних послуг осіб, які не відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам;
3. ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності;
4. порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму;
5. незаконне використання категорії об'єкта туристичної інфраструктури;
6. порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг;
7. невиконання розпоряджень уповноважених органів та осіб про усунення порушень ліцензійних умов;
8. порушення правил щодо охорони чи використання об'єктів туристичної інфраструктури, знищення або пошкодження об'єктів відвідування;
9. створення перешкод уповноваженій на те законом посадовій чи службовій особі у здійсненні контролю за туристичною діяльністю, у проведенні перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг або додержанні ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності;
10. незаконне втручання у здійснення туристичної діяльності;
11. розголошення відомостей, що становлять конфіденційну або іншу охоронювану законом інформацію.

Законами може передбачатися відповідальність і за інші порушення у сфері туристичної діяльності.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у галузі туристичної діяльності за порушення законодавства несуть відповідальність згідно із законом.

Цивільно-правова та інші види відповідальності суб'єктів туристичної діяльності

За неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Спори майнового характеру між суб'єктами туристичної діяльності та споживачами туристичних послуг вирішуються у встановленому порядку з дотриманням вимог цього Закону.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, встановленому законом, застосовують заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення суб'єктом господарювання правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до ст 29 Закону України "Про туризм", органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи у випадках і в порядку, визначених законом, здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства з питань туристичної діяльності, проводять перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг, додержання ліцензійних умов, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності та відповідно до закону накладають стягнення і вживають інших заходів за порушення законодавства в галузі туризму.

 Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю

---

 

  Розмір підйомної допомоги військовослужбовцям та її обчислення

Підйомна допомога -  це допомога, яка виплачується військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, та тим, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (далі - військовослужбовці), у разі переїзду на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв’язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв’язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина).

Розмір підйомної допомоги та її обчислення.

Підйомна допомога виплачується в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім’ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби.

Обчислюється виходячи з посадового окладу, окладу за військове звання та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов’язків за посадою (зарахування на навчання), або на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини, на членів сім’ї - на дату реєстрації їх місця проживання у населеному пункті за новим місцем військової служби військовослужбовця (розташованому поблизу місця служби військовослужбовця).

Строки звернення за підйомною допомогою

Виплата підйомної допомоги та добових здійснюється, якщо звернення щодо їх отримання надійшли протягом трьох років із дня виникнення права на їх отримання.

Що виплачується одночасно з підйомною допомогою?

Добові, які встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, що перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі (далі - добові) на військовослужбовця та кожного члена його сім’ї, який переїхав разом з ним.

Коли виникає право на отримання підйомної допомоги?

1) на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв’язку з призначенням на посаду;

2) на дату зарахування на навчання - для військовослужбовців, які зараховані на навчання до військових навчальних закладів;

3) на дату прибуття до місця дислокації, оголошений наказом командира військової частини, - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт.

Ким виплачується підйомна допомога?

Виплата здійснюється за новим місцем військової служби (місцем навчання) відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.

Див. також

• Соціальні гарантії учасникам АТО
• Одноразова грошова допомога учасникам АТО

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

---

 

 Адміністративна відповідальність за порушення права на доступ до публічної інформації

У випадку порушення права на інформацію посадова оосба може підлягати адміністративній відповідальності, яка передбачена статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення "Порушення права на інформацію та права на звернення":

• Неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої передбачено законами України "Про доступ до публічної інформації", "Про оцінку впливу на довкілля", "Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення", "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", "Про відкритість використання публічних коштів" та "Про запобігання корупції", - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.;

• Порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
• Порушення вимог Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а саме необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, неповне надання інформації, неповідомлення про подовження строку розгляду запиту, відстрочення розгляду запиту, крім випадків, визначених цим Законом, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

• Обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розгляд заяв про зазначені порушення та складання протоколів про адміністративні правопорушення здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (пункт 8-1 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

• Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

• Ненадання доступу до судового рішення або матеріалів справи за заявою особи, а також інше порушення Закону України "Про доступ до судових рішень" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

• Незаконна відмова у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України "Про звернення громадян" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

• Несвоєчасне внесення документів до Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", обмеження доступу до інформації, внесеної до Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою - восьмою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин.

• Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації на звернення Національної комісії з реабілітації, регіональної комісії з реабілітації відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Нерозкриття, порушення строків або порядку розкриття інформації у видобувних галузях відповідно до Закону України "Про забезпечення прозорості у видобувних галузях" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зразок заяви на ім'я Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua

---

 

   Хто має право на додаткову відпустку за роботу за комп'ютером

Відпустка за роботу з комп’ютером — це різновид щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, яка надається залежно від часу фактичної зайнятості роботою на комп’ютері.

Відпустка за роботу з комп'ютером надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я ( п.1 ст. 8 Закону України "Про відпустки").

На цю відпутску мають право як громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами (установами, організаціями), так і ті, які працюють за трудовим договором у фізичної особи-підприємця (ФОПа). У п. 58 розд. XXII Списку №2 зазначено: "працівники, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах, мають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці".

Національний класифікатор України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затверджений наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, містить такі професійні назви :

• інженер з комп’ютерних систем,
• адміністратор системи,
• аналітик операційного та прикладного програмного забезпечення,
• оператор комп’ютерного набору.

Термін додаткової відпустки за роботу з комп'ютером визначається пропорційно відпрацьованому часу. Тому якщо працівник не весь час працює з комп'ютером протягом періоду роботи така додаткова відпустка може бути надана у термін менший, ніж 4 календарних дні.

Офісні працівники (секретарі, бухгалтери, працівники кадрової служби),які зазвичай, виконують роботу за персональним комп’ютером теж мають право на щорічну додаткову оплачувану відпустку за роботу з комп'ютером термін такої відпустки встановлюється залежно від часу фактичної зайнятості роботою на комп’ютері й теж не може перевищувати 4 дні. == Тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу з комп'ютером == Тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу з комп'ютером передбачена підрозділом «Інші види виробництв» розділу ХХІІ «Загальні професії за всіма галузями господарства» Списку № 1290-2.Максимальний термін такої відпустки становить 4 календарних дні на рік.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (ч. 2 ст. 8 Закону України “Про відпустки"). Навіть якщо такі відпустки в колективному чи трудовому договорі не закріплені щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці, передбачені законодавством, мають надаватися відповідним працівникам в обов’язковому порядку, у тому числі якщо колективний договір на підприємстві не укладено або в колективному договорі не встановлено гарантію щодо встановлення працівникам таких відпусток.

Відповідальність

За порушення при наданні цього виду відпустки вині особи несуть відповідальність згідно з законодавством:

• Ненадання відпустки передбачає відповідальність у вигляді штрафу:

1. у розмірі однієї мінімальної зарплати для роботодавця (абзац восьмий ч. 2 ст. 265 КЗпП України);
2. у розмірі від 510 до 1700 грн. для посадових осіб роботодавця та фізичних осіб -підприємців(ч. 1 ст. 41 КУпАП).

• Недотримання строків надання відпустки або умов перенесення передбачає відповідальність у вигляді штрафу:

1. у розмірі однієї мінімальної заробітної плати для роботодавця (абзац восьмий ч. 2 ст. 265 КЗпП України);
2. у розмірі від 510 до 1700 грн. для посадових осіб роботодавця та фізичних осіб -підприємців(ч. 1 ст. 41 КУпАП).

• Ненарахування компенсації за невикористану відпустку у разі звільнення працівника передбачає відповідальність у вигляді штрафу:

1. у розмірі 10 мінімальних зарплат за кожного працівника, щодо якого допущено порушення для роботодавця(абзац четвертий ч. 2 ст. 265 КЗпП України);
2. у розмірі від 510 до 1700 грн. для посадових осіб роботодавця та фізичних осіб -підприємців(ч. 1 ст. 41 КУпАП).

Притягнути до відповідальності за такі порушення наділені правом уповноважені особи органів Держпраці(ст. 265 КЗпП України). Вони фіксують порушення в акті, виносять припис на усунення порушення. Якщо роботодавець:

• не виконає вимог припису, тоді його може бути притягнуто до відповідальності.
• виконає вимоги припису (наприклад, виплатить необхідні кошти чи надасть відпустку), то штрафні санкції не застосовуються до нього.

Контактна інформація територіальних органів Держпраці

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

---

 Умови надання та виселення із службових житлових приміщень

 

Жиле  приміщення включається  до числа службових рішенням виконавчого комітету районної,  міської, районної  в  місті Ради народних депутатів  за  клопотанням адміністрації  підприємства, установи, організації.  В  тих  випадках,   коли   підприємство, установа, організація  розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території  іншого, рішення   про   його включення  до  числа службових  приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення (п. 3 Положення).

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі (п. 4 Положення)

Відповідно до статті 119 Житлового кодексу УРСР, службові житлові приміщення можуть бути надані лише категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37.

Службові житлові приміщення надаються особам за рішенням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства без урахування їх перебування/неперебування на обліку, пільг, а також черговості.

Особа, якій надається службове житло, повинна постійно проживати та бути зареєстрована у населеному пункті, де знаходиться такий орган, підприємство, установа, організація. Службове житло надається на всіх членів сім’ї, які проживаються разом з ним. При цьому, службове житлове приміщення може бути також надане на дружину та неповнолітніх дітей, що проживають окремо, в тому числі в іншому населеному пункті.

Як і у випадку надання житла для постійного проживання, службові житлові приміщення надаються із розрахунку не більше 13,65 кв.м житлової площі на кожного члена сім’ї. Слід також зауважити на тому, що при наданні службового житла не враховується наявність у особи, якій надається службове житло, а також членів її сім’ї, приватизації.

Порядок надання службових житлових приміщень

Для одержання службового жилого приміщення працівник подає заяву до адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб.

Адміністрація підприємства, установи, організації, у віданні якої перебуває службове житло, приймає рішення про надання службового житла та направляє клопотання до виконавчого комітету відповідної ради, на території якої знаходиться жиле приміщення, про затвердження відповідного рішення адміністрації.

Виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради приймається відповідне рішення та заносяться відповідні дані в журнал обліку службових жилих приміщень.

Службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті).

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення, виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.

Звертаємо увагу на те, що громадяни, які мешкають у службових жилих приміщеннях, та пропрацювали на підприємстві (установі, організації), що надало їм службове жиле приміщення, не менше як 10 років не можуть бути виселені з нього без надання іншого жилого приміщення (ст. 125 ЖК УРСР).

Також вони мають право звернутись із відповідною заявою про надання їм іншого (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання таке житло може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Приватизація службових житлових приміщень

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на те органами, що створюються державними органами виконавчої влади на місцях чи органами місцевого самоврядування, а також державними підприємствами, організаціями, установами, в повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація:

• здійснення приватизації уповноваженими на це органами;
• згода всіх повнолітніх членів сім’ї;
• постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку;
• згода тимчасово відсутніх членів сім’ї, за якими зберігається право на житло.

Першою умовою для проведення приватизації є її здійснення уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства  оборони України  від 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованої у Міністерстві  юстиції України  06 вересня 2018 року, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров’я, віком, у зв’язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання

Виселення зі службових житлових приміщень

Згідно зі ст.124 Житлового кодексу у разі звільнення працівника з посади, яка дає право на службове житло, він підлягає виселенню (разом з усією родиною) без надання іншого житла. Відповідно до ст.125 Житлового кодексу без надання іншого житла не можна виселяти:

-         осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністюз числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті вітчизни чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії;

-         сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті вітчизни чи при виконанні інших обов'язків військової служби;

-         сім'ї військовослужбовців;

-         осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;

-         осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

-         осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

-         осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

-         пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів, членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення;

-         осіб з інвалідністю внаслідок професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;

-         одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

---

 

 Порядок оформлення запрошення іноземцям та особам без громадянства на отримання візи для в’їзду в Україну

Запрошення іноземця та особи без громадянства від фізичної особи – це нотаріально посвідчена заява, яка є підставою для оформлення в дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном короткострокової візи типу С для в’їзду в Україну.

Короткострокова віза передбачає, що іноземці та особи без громадянства з країн, з якими відповідно до міжнародних договорів чи законодавства України встановлено візовий порядок в’їзду в Україну, перебуватимуть в Україні протягом строку, не перевищуватиме 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду.

Хто може звернутися

За оформленням запрошення може звернутися приймаюча сторона - зареєстровані в установленому порядку українські підприємства, установи та організації, представництва (філії) іноземних підприємств, установ, організацій, представництва міжнародних організацій (далі - юридичні особи), а також фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України у зв'язку з навчанням, стажуванням, роботою або на інших законних підставах та запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства (далі - фізичні особи).

Куди звернутися

16 квітня 2017 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 01 березня 2017 року № 118 "Про затвердження Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію". Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 7 Правил оформлення віз підставою для оформлення короткострокової візи є, зокрема, запрошення зареєстрованої в Україні юридичної особи, оформлене на офіційному бланку, або нотаріально посвідчене запрошення фізичної особи.

Отже, з 16 квітня 2017 року оформлене Державної міграційної служби України запрошення іноземцям та особам без громадянства на отримання візи для в’їзду в Україну не є підставою для оформлення короткострокової візи для в’їзду в Україну.

Таким чином, фізичній особі для оформлення такого запрошення необхідно звернутися до нотаріуса.

В свою чергу, юридичній особі для оформлення такого запрошення необхідно звернутися до територіального органу чи підрозділу Державної міграційної служби України за місцем своєї реєстрації.

Перелік необхідних документів

Для оформлення запрошення фізична особа подає до нотаріуса такі документи:

1. паспортний документ, якщо приймаючою стороною є громадянин України (після пред'явлення повертається) та копію його сторінок з особистими даними (1, 2 сторінки та сторінка з адресою реєстрації, або ID-картки та витягу Єдиного державного демографічного реєстру);
2. посвідку на постійне чи тимчасове проживання, якщо приймаючою стороною є іноземець чи особа без громадянства (після пред'явлення повертається) та копію її сторінок з особистими даними;
3. копію сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними особи, що запрошується, з перекладом українською мовою, засвідченим у встановленому порядку;
4. інформацію, що підтверджує наявність достатнього фінансового забезпечення фізичної особи для виконання свого зобов’язання взяти на себе можливі витрати, пов’язані з перебуванням та виїздом з України запрошеної особи.

Для оформлення запрошення юридична особа подає до територіального органу чи підрозділу Державної міграційної служби України за місцем своєї реєстрації такі документи:

1. клопотання юридичної особи для оформлення запрошення іноземцю чи особі без громадянства на отримання візи для в’їзду в Україну;
2. копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
3. копію розпорядчого документа (наказу, витягу з протоколу, доручення) про призначення працівників, які відповідають за оформлення документів іноземцям та особам без громадянства, засвідчену в установленому законодавством порядку;
4. паспортний документ (після пред'явлення повертається) та копію його сторінок з особистими даними керівника юридичної особи чи уповноваженої особи;
5. копію сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними особи, що запрошується, з перекладом українською мовою, засвідченим у встановленому порядку;
6. інформацію, що підтверджує наявність достатнього фінансового забезпечення юридичної особи для виконання свого зобов’язання взяти на себе можливі витрати, пов’язані з перебуванням та виїздом з України запрошеної особи.

Вартість послуги

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 року № 795 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання" вартість запрошення юридичним особам для отримання візових документів на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства 169 грн. 70 коп.

В свою чергу, контактні дані приватних нотаріусів, які нотаріально посвідчують запрошення фізичним особам для отримання візових документів на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства, а також вартість відповідних послуг  можна знайти, зокрема, в інтернеті.

Підстави для відмови

Підставою для відмови є відсутність одного з документів, необхідних для оформлення запрошення.

У разі відмови в оформленні запрошення територіальний орган чи підрозділ Державної міграційної служби України, який прийняв таке рішення, протягом п'яти робочих днів направляє приймаючій стороні письмове повідомлення із зазначенням підстав відмови.

Строк дії запрошення

Запрошення, як правило, видається строком дії на шість місяців або інший строк від дати його оформлення (протягом цього строку іноземець чи особа без громадянства може звернутися до дипломатичного представництва або консульської установи України за оформленням короткострокової візи).

Корисні посилання

• Державна міграційна служба України
• Портал державних послуг

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

 

---

 Волонтери, їхні права та обов’язки

Волонтер - фізична особа, яка добровільно здійснює соціально спрямовану неприбуткову діяльність шляхом надання волонтерської допомоги.

Зверніть увагу! Волонтерами можуть стати громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які є дієздатними. Особи віком від 14 до 18 років здійснюють волонтерську діяльність за згодою батьків (усиновлювачів), прийомних батьків, батьків-вихователів або піклувальника. Особи віком від 14 до 18 років не можуть надавати волонтерську допомогу за напрямами, визначеними абзацами восьмим та дев’ятим частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність», а також у медичних закладах.

Важливо! Іноземці та особи без громадянства здійснюють волонтерську діяльність через організації та установи, що залучають до своєї діяльності волонтерів, інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності.

Волонтери надають волонтерську допомогу на базі організації чи установи, що залучає до своєї діяльності волонтерів, на підставі договору про провадження волонтерської діяльності, укладеного з такою організацією чи установою, або без такого договору.

Волонтери можуть надавати волонтерську допомогу індивідуально, при цьому вони зобов’язані повідомляти отримувачів волонтерської допомоги про те, що вони не співпрацюють з організаціями та установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Волонтери не можуть надавати волонтерську допомогу індивідуально за напрямами, визначеними абзацами сьомим і восьмим частини третьої статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність».

Волонтер може отримати посвідчення волонтера, здійснюючи волонтерську діяльність в організаціях та установах, що залучають до своєї діяльності волонтерів.

Права волонтерів

Волонтер має право на:

·        належні умови здійснення волонтерської діяльності, зокрема, отримання достовірної, точної та повної інформації про порядок та умови провадження волонтерської діяльності, забезпечення спеціальними засобами захисту, спорядженням та обладнанням;

·        зарахування часу здійснення волонтерської діяльності до навчально-виробничої практики в разі її проходження за напрямом, що відповідає отримуваній спеціальності, за згодою навчального закладу;

·        відшкодування витрат, пов’язаних зі здійсненням волонтерської діяльності, передбачених статтею 11 Закону України «Про волонтерську діяльність»;

·        інші права, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності та законодавством.

Обов’язки волонтера

Волонтер зобов’язаний:

·         сумлінно та своєчасно виконувати обов’язки, пов’язані з провадженням волонтерської діяльності;

·         у випадках, визначених законодавством, проходити медичний огляд та надавати довідку про стан здоров’я;

·         у разі необхідності проходити подальшу підготовку (перепідготовку);

·         не допускати дій і вчинків, які можуть негативно вплинути на репутацію волонтера, організації чи установи, на базі якої провадиться волонтерська діяльність;

·         дотримуватися правового режиму інформації з обмеженим доступом;

·         у разі укладення договору про провадження волонтерської діяльності та одностороннього розірвання договору з ініціативи волонтера відшкодовувати прямі збитки, завдані ним, якщо це передбачено договором;

·         відшкодовувати майнову шкоду, заподіяну внаслідок здійснення ним волонтерської діяльності, відповідно до закону.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

---

 Суб'єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу

Безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Види правових послуг

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:

1) захист;

2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

3) складення документів процесуального характеру.

Суб'єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу

Право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають такі категорії осіб:

1) особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону.

2) діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону.

2-1) внутрішньо переміщені особи - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону;

2-2) громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, з питань, пов’язаних з отриманням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, до моменту отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

2-3) громадяни України - власники земельних ділянок, які проживають у сільській місцевості, - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону;

2-4) громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, з питань, пов’язаних із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією території України;

3) особи, до яких застосовано адміністративне затримання, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону;

4) особи, до яких застосовано адміністративний арешт, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону;

5) особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими, - на правові послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 Закону;

6) особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, - на правові послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 Закону;

7) особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону;

8) особи, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання;

8-1) особи, які звернулися із заявою про визнання особою без громадянства, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону, з дня подання особою заяви про визнання особою без громадянства до прийняття остаточного рішення за заявою, а також під час отримання дозволу на імміграцію, оформлення посвідки на тимчасове чи постійне проживання;

9) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону;

9-1) особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, - до моменту прийняття рішення про надання такого статусу.

10) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, протягом розгляду справи в суді;

11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, протягом розгляду справи в суді;

12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 Закону, стосовно питань, пов'язаних з реабілітацією;

13) особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону;

14) викривачі у зв’язку з повідомленням ними інформації про корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 Закону.

Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

Суб’єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначені пунктами 1, 2-1, 2-2, 8, 9, 12, 13 частини першої статті 14 Закону, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного року та не більше ніж за шістьома дорученнями/наказами про надання безоплатної вторинної правової допомоги, виданими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, одночасно.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

 

---

 Підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи

 Підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є:

-         дані, отримані з відповідних державних реєстрів;

-         дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

-         дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об’єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16  Закону.

Важливо! У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб

Рішення, дії чи бездіяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, визначеному законом.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

 

---

 Строк дії ухвали про тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому Кримінальний процесуальний кодекс.

Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

1) шести місяців - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину;

2) дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Зверніть увагу! У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 Кримінальний процесуальний кодекс строк дії такої ухвали не зазначається.

Порядок продовження строку тримання під вартою

Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184  Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Зверніть увагу! Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій   статті 199 КПК України, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

---

Захист трудових прав викривача корупції

Викривачу, його близьким особам:

-         не може бути відмовлено у прийнятті на роботу;

-         їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення;

-         притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень передбачені  Законом України «Про запобігання корупції».

До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше.

Важливо! У разі відсторонення працівника, який є викривачем, від виконання трудових обов’язків не з його вини оплата праці на період відсторонення здійснюється в розмірі середньої заробітної плати працівника за останній рік.

Викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено:

-         в укладенні чи продовженні договору, трудового договору (контракту);

-         наданні адміністративних та інших послуг у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень; інших порушень Закону України «Про запобігання корупції».

Забороняється створювати перешкоди викривачу, його близьким особам:

-         у подальшому здійсненні ними їх трудової, професійної, господарської, громадської, наукової або іншої діяльності;

-         проходженні ними служби чи навчання;

-         а також вживати будь-яких дискримінаційних заходів у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції».

Важливо! Викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч положенням частин першої - третьої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції», гарантується поновлення їх порушених прав.

Викривач, його близькі особи, звільнені з роботи у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», підлягають негайному поновленню на попередній роботі (посаді), а також їм виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Важливо! Якщо заява про поновлення викривача, його близької особи на роботі (посаді) розглядається більше одного року не з їхньої вини, їм виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Викривач, його близькі особи, переведені на іншу постійну нижчеоплачувану роботу (посаду) у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», підлягають негайному поновленню на попередній роботі (посаді), а також їм виплачується різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Важливо! Якщо заява про поновлення викривача, його близької особи на роботі розглядається більше одного року не з їхньої вини, їм виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, звільненого у зв’язку із здійсненим ним, його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», та за його відмови від такого поновлення йому виплачується грошова компенсація у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а в разі неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Перейти на офіційну сторінку на Facebook можна за посиланням.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Знайти найближчий місцевий Центр або Бюро правової допомоги можна за посиланням. 

Ще більше консультацій на інформаційному ресурсі WikiLegalAid, який можна знайти за посиланням wiki.legalaid.gov.ua.

---