Щось є магічне в тому, що народилася вона саме на Водохреща, водне з найбільших християнських свят. Щось є небесне, всеохоплююче й всеочищаюче в учительській долі, яку сповідує Гапішко Світлана Георгіївна. Щось є чаруюче в стилі, способах і манері викладання цариці її душі – математики, бо ж як інакше пояснити її всесильний вплив на учнів? Щось є надзвичайне, мудре в її світлих очах, що розгадати під силу лише одиницям. Такою нерозгаданою і частково розгаданою таємницею залишається для нас наша колега Світлана Георгіївна. Хочеться знову і знову бачити її в кабінеті біля дошки з крейдою в руці чи нахиленою над зошитом учня, хочеться почути її іскрометну «крилату» чи гумористичну фразу. При таких людях просто хочеться жити! Ми горді з того, що маємо в колективі таку людину і маємо щастя спілкуватися з нею. Чи не кожен з педагогів-математиків району, серед них і четверо з гімназії, мають за честь називати її своїм учителем – наставником, порадником, експертом, фахівцем найвищого ґатунку. До її розуму, фахових знань, методичних прийомів і вмінь, як до невичерпного джерела, йдуть і йдуть діти – її учні. Любити й розуміти математику так, як вона її знає й любить, можуть, звичайно, не всі. І це розуміє Світлана Георгіївна. Але з яким терпінням і як толерантно ставиться вона до тих учнів, яким її улюблена наука дається важко! Цьому в неї теж вчимося ми, колеги. Її любові й турботи вистачає і на сім’ю: дітей, онуків, крихітку-правнучку. Бачили б ви, як сяють її очі, коли вона дивиться на них. Гордиться сином і невісткою, обожнює онуків – розумників Володимира та Влада, благоговіє перед правнучкою Валерією! Ця жінка має розум Сократа, а душу Ліни Костенко, бо ж не дарма пише чудові, розумні вірші, епіграми. Читаючи їх, розумієш, що талановиті люди багатовимірні. Учні, їхні батьки і ми, колеги, бажаємо Світлані Георгіївні в її світлий ювілей: